Рішення № 70538099, 20.11.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 734/2906/16-ц

Провадження № 2/761/4624/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Піхур О.В.

при секретарі Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» про скасування розпорядження, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Козелецького районного суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» (далі - відповідач) про скасування розпорядження.

Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 04.10.2016р. відкрито провадження у справі, а ухвалою від 25.01.2017р. дана цивільна справа направлена за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що в період із 2002-2016 роки Позивачка була працівником державного підприємства «Преса». Згідно трудового договору у 2002р., наказу № 03-к від 09.01.2003р. Позивачці були визначені умови роботи, згідно яких вона мала працювати за скороченого робочого тижня по 6 годин, за 36-годдиного робочого тижня, за графіком через ніч по 12 годин. З ціллю наживу незаконним способом ДП «Преса» безпідставно почали за однією системою підсумованого обліку робочого часу нараховувати заробітну плату всім сортувальникам без поділу на нічних (які працюють за скороченого робочого тижня 36 год.) і денних (які працюють за 40-годинного тижня). Як незгоду з режимом, Позивачку звільнили 31.03.2015р., а з 01.04.2015р. на ДП «Преса» діяло незаконне розпорядження від 28.01.2015р., видане начальником цеху № 1 ОСОБА_2 У серпні 2015р. Апеляційний суд поновив позивачку на роботі, але зарплату за нічну робочу годину із 5.00 до 6.00 так і продовжували не донараховувати, посилаючись на діюче розпорядження начальника цеху № 1 ОСОБА_2 від 28.01.2015р. Позивачка вважає, що діюче розпорядження начальника цеху № 1 від 28.01.2015р. ОСОБА_2 на ДП «Преса» немає ніякої юридичної сили, до всього воно є підробленим, оскільки свого підпису в оригіналі цього рішення позивачка не ставила. Так, як правило, начальники цехів письмових розпоряджень для управління роботою державних підприємств надавати не мають законного права, розпорядження становлять підзаконні акти. Окрім того, в оспорюваному розпорядженні немає належних реквізитів: відсутній герб України, назва органу управління, що видає розпорядження, назва - місце видання, номер документа, навіть друковане не на бланку державного підприємства, тому Позивачка просила скасувати розпорядження від 28.01.2015р. начальника цеху № 1 ОСОБА_2

В судовому засіданні Позивачка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні. Окрім того, представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач просив застосувати до позову ОСОБА_1 про скасування розпорядження позовну давність та в зв'язку з цим у задоволенні позову відмовити повністю (а.с.80-81).

Суд, заслухавши надані пояснення, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Наказом Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» від 16 січня 2015 року № 03-05 «Про зміну режиму роботи» у зв'язку із значним зменшенням обсягів оброблення та експедирування преси в порівнянні з аналогічним періодом минулого року в цеху експедирування преси №1 та з метою оптимального і ефективного використання робочого часу працівників, встановлено з 1 квітня 2015 року неповний робочий час працівникам цеху експедирування преси, що безпосередньо зайняті на оброблені та експедируванні періодичних видань (нічні та денні зміни), відповідно до фактичної зайнятості шляхом скорочення тривалості робочих змін, та наказано, зокрема начальнику цеху експедирування преси ОСОБА_2 розробити графік робіт вищезазначених працівників відповідно до їх фактичного завантаження та ознайомити вищезазначених працівників зі зміною режиму роботи під розпис за два місяці (а.с.73).

Розпорядженням по цеху № 1 від 28.01.2015р. в зв'язку з виробничою необхідністю та із значним зменшенням обсягів по експедируванню періодичних видань починаючи з 01.04.2015р. встановлюються працівникам цеху, які працюють з підсумованим обліком робочого часу наступні графіки роботи, а саме: по 12 годин з 17.00 до 5.00 год., по 8 годин щоденно з 10.00 до 16.30 год., по 8 годин щоденно з 8.00 до 14.30 годин та по 8 годин щоденно з 10.30 до 17.00 год.

З копії вказаного розпорядження вбачається, що Позивачка була ознайомлена з ним 28.01.2015р., про що поставила свій підпис (а.с.4-5, 74-76).

Позивачка в позовній заяві зазначила, що свій підпис під вказаним розпорядженням не ставила та просила витребувати у відповідача оригінал розпорядження по цеху № 1 від 28.01.2015р., яке було задоволено протокольною ухвалою суду від 23.10.2017р. (а.с.88-89).

Згідно письмових пояснень Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» від 17.11.2017р. встановлено, що розпорядження по цеху № 1 від 28.01.2015р. згідно Номенклатури справ по підприємству має індекс справи 18-03 зі строком зберігання справи «ДМП - доки не мине потреба» ст. 16в «Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», в зв'язку з цим було знищено відповідно «Переліку документів, що не підлягають зберіганню і виділені до знищення» від 17.03.2017р.

Позивачка зазначила, що фактично підставами для скасування оспорюваного розпорядження є те, що начальники цехів не мають право видавати письмові розпорядження для управління роботою державних підприємств, оспорюване розпорядження є підробленим, оскільки Позивачка власноручно його не підписувала, та, окрім того, зазначене розпорядження не містить необхідних реквізитів.

Виходячи з вищевикладеного, судом встановлено, що фактично розпорядження начальника цеху ОСОБА_2 було видане на виконання Наказу Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» від 16 січня 2015 року № 03-05 «Про зміну режиму роботи», яким, зокрема начальнику цеху ОСОБА_2 було наказано ознайомити працівників зі зміною режиму роботи під розпис за два місяці. Тобто, актом, що змінює режим роботи на підприємстві є саме Наказ Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» від 16 січня 2015 року № 03-05 «Про зміну режиму роботи», а розпорядження начальника цеху ОСОБА_2 є лише способом ознайомлення працівників підприємства зі зміною режиму роботи.

Окрім того, Позивачкою не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58-59 ЦПК України на підтвердження того, що вона не підписувала оскаржуване розпорядження, та таких не здобуто в судовому засіданні.

Разом з тим, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Кодекс законів про працю на жаль не зазначає такого терміну як «позовна давність» і таким чином у трудових відносинах вона застосовується за правилами, що встановлені у Цивільному Кодексі.

Однак, КЗпП містить положення про строк, у який особа може звернутись за захистом свого права, а це якраз і являється по суті позовною давністю як такою.

Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст. 233).

Жодних заяв про поновлення пропущеного строку для звернення до суду від Позивачки до суду не надходило, в матеріалах справи не міститься жодних документів, які б підтверджували поважність причин пропуску Позивачкою строку звернення до суду.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанова № 9 від 06.11.1992р.) встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Таким чином, з урахуванням дати звернення Позивачки до суду - 23.09.2016р. та дати, коли Позивачка дізналась про порушення свого права оспорюваним Розпорядженням начальника цеху №1 ОСОБА_2 у від 28.01.2015р., будь-яких доказів поважності пропуску тримісячного строку для звернення Позивачки до суду для захисту своїх прав зокрема з вимогами про скасування відповідного розпорядження не надано та таких не здобуто в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП України, пропущений Позивачем без поважної причини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, в силу вимог ст.ст. 10, 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» про скасування розпорядження від 28.01.2015р. начальника цеху № 1 ОСОБА_2 - не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 256, 267 ЦК України, ст.ст. 10 60, 208, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань «Преса» про скасування розпорядження - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя