Рішення № 70531418, 16.11.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6601/15-ц

Провадження № 2/369/3368/17

РІШЕННЯ

Іменем України

16.11.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Яцевич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1, Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, третя особа ОСОБА_3 про скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок з незаконного володіння ,-

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Києво-Святошинського району Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.07.2014 у справі №369/3946/14-ц частково задоволено позов заступника прокурора області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, шляхом, визнання незаконними та скасовання розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 30.03.09 № 220, від 01.04.09 № 229, від 02.04.09 № 238, від 09.04.09 № 263, від 10.04.09 № 267, від 16.04.09 № 290, від 06.05.09 №356, визнання недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, які отримані на підставі вказаних вище розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації.

Однак, вказані земельні ділянки не витребувані судом з незаконного володіння відповідачів, у зв'язку з тим що позивачем не доведено, що вищевказані особи володіють спірними земельними ділянками.

Тому прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 загальною площею 6,93 га, індексні номери 14301202, 14301290, 14301375, 14301251, 14301140, 14301430, 14301405, від 08.07.14, державного реєстратора: приватного нотаріуса Апатенко Марини Анатоліївни та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_15 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України у постійне користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 6,93 га з наступними кадастровими номерами: НОМЕР_1, НОМЕР_2 загальною ринковою вартістю 14 078 988 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду у задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав пропуску строку звернення до суду.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями першим заступником прокурора Київської області подано заяву перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України у зв'язку із неоднаковим застосуванням норм матеріального права, в обґрунтування якої апелянтом покладено ті доводи, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту укладення цивільно-правових угод, а саме з 2014 року.

За результатами розгляду вказаної заяви Верховним Судом України прийнято постанову, якою заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково, шляхом скасування ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 6 червня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні прокурор прокуратури Києво-Святошинського району Київської області, представники Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» вимоги позову підтримали та просили їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 проти позову заперечував та подав клопотання про застосування строку позовної давності, з тих підстав, що закінчився перебіг строку позовної давності для звернення до суду з позовом про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Відповідач Центр надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, керуючись висновками Верховного Суду України приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, на підставі листів-дозволів Київської обласної державної адміністрації від 29 серпня 2007 року «Про надання згоди на розроблення проекту землеустрою» вирішено надати позивачам дозволи на підготовку проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Державного підприємства «Київське лісове господарство» Ірпінське лісництво, квартал 72,73, переведення відповідних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх позивачам для ведення особистого селянського господарства.

На виконання вказаних листів-дозволів від 29 серпня 2007 року позивачами було укладено з землевпорядною організацією підприємством «Київський науково дослідний проектний інститут землеустрою договори на складання проектів землеустрою.

Розроблені проекти землеустрою були погоджені зі всіма необхідними службами та установами та подані до Головного управління земельних ресурсів Київської області для здійснення державної експертизи землевпорядної документації.

Відповідно до висновків державної експертизи землевпорядної документації вищенаведені проекти землеустрою відповідають вимогам чинного законодавства України, нормам і правилам, оцінюються позитивно за умови їхнього погодження з Києво Святошинською районною державною адміністрацією.

27 вересня 2007 року ДП «Київське лісове господарство» надано згоду на вилучення таких ділянок з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

В подальшому рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 та додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 у цивільній справі № 2-4348/08 було задоволено позов до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації, ТОВ «Екер» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

На виконання зазначеного вище судового рішення головою Київської обласної державної адміністрації було прийнято наступні розпорядження: від 27.03.2009 року №214; від 30.03.2009 року №220; від 01.04.2009 року №229; від 02.04.2009 року № 238; від 09.04.2009 року №263; від 10.04.2009 року № 267; від 14.04.2009 року № 282; від 16.04.2009 року №290; від 06.05.2009 року № 356; від 07.05.2009 року № 357.

На підставі вищезазначених розпоряджень громадяни отримали наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_3; серії НОМЕР_4; серії НОМЕР_5 району, з кадастровим номером НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером НОМЕР_7; серії НОМЕР_8 номером НОМЕР_9 на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером НОМЕР_10

Будучи обізнаним про допущені порушення вимог закону під час вилучення зазначених земельних ділянок у 2007 році, прокурор у червні 2009 року звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 року у цивільній справі № 2-4348/08, яким Київську обласну державну адміністрацію зобов'язано виділити спірні ділянки відповідачам.

Проте, в травні 2010 року прокурор звернувся до Апеляційного суду Київської області з заявою про відкликання апеляційної скарги.

За результатами повторного звернення, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27.07.2011 скасовані рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.12.2008 та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду від 10.03.2009 у цивільній справі № 2-4348/08, та закрито провадження у справі.

У квітні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та визнання права власності та права користування земельними ділянками.

В результаті чого, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.07.2014 у справі №369/3946/14-ц позов заступника прокурора області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 задоволено частково шляхом, визнання незаконними та скасовання розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 30.03.09 № 220, від 01.04.09 № 229, від 02.04.09 № 238, від 09.04.09 № 263, від 10.04.09 № 267, від 16.04.09 № 290, від 06.05.09 №356, визнання недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, які отримані на підставі вказаних вище розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, з огляду на недоведеність земельних ділянок зазначеним особам.

22 червня 2015 року з метою витребування зазначених вище земельних ділянок із чужого володіння прокурор Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з даним позовом.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та пятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому норма частини першої ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Оскільки позивач, як контролюючий орган, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення прав держави або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Зазначена позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.04.2015 (справа №6-40262св14) та в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частини другої ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно із частини першої ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

При цьому, органи прокуратури не є позивачами у подібних справах, вони лише діють як представники в інтересах відповідних органів, які є позивачами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 року у справі № 3-21гс15, від 22.04.2015 року у справі № 3-54гс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15.

Верховний Суд України у вказаних постановах вказав, що питання пропуску позовної давності, поважності причин пропуску мають розглядатись щодо відповідних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а не щодо органів прокуратури. Зазначені правові висновки Верховного Суду України відповідно до ст. 3607 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України та для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Що ж стосується відліку строку позовної давності для Кабінету Міністрів України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Для керівництва лісовою галуззю в Україні з 27.07.1997 діяв Державний комітет лісового господарства України, а з 13.04.2011 діє Державне агентство лісових ресурсів України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 7 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство здійснює, зокрема, державне управління в галузі ведення лісового господарства, а також державний контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 за № 1364 «Про утворення територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» було утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів шляхом перетворення відповідних територіальних органів Державного комітету лісового господарства. Зокрема, було утворене Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства шляхом перетворення Київського обласного управління лісового та мисливського господарства Держкомлісгоспу.

Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 №134.

Відповідно до п. п. 1, 4 вказаного Положення обласні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються Держлісагентству України та є його територіальними органами. Управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють, зокрема, державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, здійснюють управління об'єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством.

Як було зазначено вище, оскільки позивач, як юридична особа (Кабінет міністрів України), набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Водночас, позивач ДП «Київське лісове господарство» є державним підприємством, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у галузі лісового господарства, підпорядковувалось до 13.04.2011 Державному комітету лісового господарства України, та підпорядковується Держлісагентству через Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, у період часу з 2007 року по 2015 рік позивач ДП «Київське лісове господарство» через вказану систему органів виконавчої влади було підконтрольне Кабінету Міністрів України, в зв'язку з чим останній міг отримати інформацію від ДП про факти, що стосуються незаконного відчуження земель лісогосподарського призначення ще у 2007 році.

Отже, і Кабінет Міністрів України мав був обізнаним про порушення прав держави через незаконне вилучення земельних ділянок з користування ДП «Київське лісове господарство», оскільки останнє відповідно до положення про Державний комітет лісового господарства України, затвердженого є центральним органом виконавчої влади з питань лісового, мисливського господарства та полювання, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 по справі «Волков О.Ф. проти України» (заява № 21722/11, п. 137) зазначено, що Суд неодноразово ухвалював рішення про те, що строки давності слугують декільком важливим цілям, а саме: забезпечують правову визначеність та остаточність, захищають потенційних відповідачів від застарілих скарг, яким може бути важко протидіяти, і запобігають будь-якій несправедливості, якщо б така виникла, коли б суди змушені були розглядати справи щодо подій, котрі відбувалися у віддаленому минулому, на основі доказів, які могли стати недостовірними та неповними зі спливом часу.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15.

Згідно з статтею 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права.

Таким чином, позивачами пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2007 році. Отже строк позовної давності, передбачений статті 257 ЦК України, на момент пред'явлення прокурором району позову 22.06.2015, сплив.

А отже, позовні вимоги не підлягають до задоволення, з підстав спливу трьохрічного строку позовної давності.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», практики рішення Європейського суду з прав людини та керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 209, 212-215, 218, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1, Центру надання адміністративних послуг Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, третя особа ОСОБА_3 про скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок з незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Дубас Т.В.