Рішення № 70529729, 26.10.2017, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3963/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Задеряка Г.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2016 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначив, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 19.03.2008 року уклали кредитний договір 215387-cred.

Згідно договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов’язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 8000 доларів США на термін до 15.03.2010 року, а ОСОБА_2 зобов’язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та порядку, встановлених кредитним договором.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав ОСОБА_2 кредит у розмірі 8000 доларів США.

В порушення умов кредитного договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_2 свої зобов’язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлених договором порядку та строки.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 29.09.2016 року має заборгованість 26693,62 доларів США, яка складається з наступного:

- 5746,01 доларів США – заборгованість за кредитом;

- 20947,61 доларів США – заборгованість за користування кредитом.

Від цієї суми заборгованості віднімається сума, яка була задоволена судовим рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08.02.2011 року з відповідачів на користь позивача , яка складала 7388,61 доларів США, з яких: 5746,01 доларів США – заборгованість за кредитом; - 1260,24 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; - 32,05 доларів США – штраф (фіксована частина); - 350,31 доларів США – штраф (процентна складова), різниця становить 19687,37 доларів США.

Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом.

Таким чином, заборгованість до стягнення становить 3476,25 доларів США, що за курсом 25,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29.09.2016 року складає 90000,11 грн., яка складається з: 3476,25 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов’язання за договором 215387-cred між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нижчевказаними фізичними особами було укладено:

- договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2;

- договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2;

- договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст.ст.610, 554 ЦК України боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Відповідно до умов Договору поруки, а саме п.5, Позивачем було направлено на адресу Відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань за Договором 215387-cred.

Згідно з п.6 Договору поруки, поручитель зобов’язаний виконати зобов’язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п’яти календарних днів з моменту її отримання.

Вимога, що була пред’явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов’язання, залишена без задоволення.

В зв’язку з викладеним представник позивача просить суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 3476,25 доларів США, що за курсом 25,89 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29.09.2016 року складає 90000,11 грн., за кредитним договором 215387-cred від 19.03.2008 року, яка складається з: 3476,25 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, та стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просить суд його задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

15.05.2017 року від відповідача ОСОБА_4 на адресу суду надійшли письмові заперечення на позов, відповідно до яких вона проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем було пропущено строк позовної давності та у зв’язку з націоналізацією ПАТ КБ «ПриватБанк».

Заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши надані суду письмові докази по справі, суд вважає позо таким, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами по справі, ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 19.03.2008 року уклали кредитний договір 215387-cred.

Згідно договору ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов’язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 8000 доларів США на термін до 15.03.2010 року, а ОСОБА_2 зобов’язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов’язання за договором 215387-cred між ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено:

- 19.03.2008 року договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2;

- 19.03.2008 року договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2;

- 19.03.2008 року договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2

В порушення умов кредитного договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_2 свої зобов’язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлених договором порядку та строки.

В порушення умов кредитного договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_2 свої зобов’язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановлених договором порядку та строки.

У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 29.09.2016 року має заборгованість 26693,62 доларів США, яка складається з наступного:

- 5746,01 доларів США – заборгованість за кредитом;

- 20947,61 доларів США – заборгованість за користування кредитом.

Відповідно до вимог ст.ст.610, 554 ЦК України боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08.02.2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом станом на 17.08.2009 року в сумі 7388,61 доларів США, з яких: 5746,01 доларів США – заборгованість за кредитом; - 1260,24 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом; - 32,05 доларів США – штраф (фіксована частина); - 350,31 доларів США – штраф (процентна складова) та стягнуто судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).

Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604—609 ЦК, в яких не передбачено такої підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, і виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК передбачено право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, а також 3 % річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Виходячи з аналізу норм статей 11, 12, 15, 16 Ц України, ст.3 ЦПК України можна зробити висновок, що право, яке захищає суд, має існувати на день прийняття судового рішення.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч.2 ст.625 ЦК України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов'язання й відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Відповідно до ст..360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у справі за № 6-1206цс15 (Постанова від 23 вересня 2015 року), відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже, Верховний Суд України здійснив висновок з врахуванням комплексного аналізу наведених норм, про те, що нормами чинного законодавства України - позивачу надається право звернутись до суду з позовом про стягнення суми боргу згідно умов договору та штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, але задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.256ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд вважає, що перебіг строку позовної давності за спірними правовідношеннями почався з моменту винесення рішення Апеляційним судом Одеської області, тобто з 08.02.2011 року та сплив 08.02.2014 року.

Як зазначено в ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки стороною відповідача заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 210, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: А.І.Бочаров