Рішення № 70523435, 22.11.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 645/2187/16-ц Головуючий суддя І інстанції Шарко О. П.

Провадження № 22-ц/790/5610/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із житлових правовідносин

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Яцини В.Б.,

Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 16 серпня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Харківської міської ради, Відкритого акціонерного товариства «Турбоатом» про визнання недійсним свідоцтва про приватизацію,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому після доповнень просили визнати недійсною довідку про склад сім'ї, що знаходиться в інвентаризаційній справі №5497 по домоволодінню по АДРЕСА_1, без дати, що по АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 17.03.1999 року, визнати недійсним розпорядження відділу приватизації ВАТ «Турбатом» від 05.07.2001 року №2050 про передачу у власність ОСОБА_4 АДРЕСА_1 визнати недійсним свідоцтво про право на житло від 05.07.2001 року, видане ВАТ «Турбоатом», реєстраційний №2050, на АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що під час приватизації житла були грубо порушені права позивачів, які були зареєстровані і постійно проживали у вказаному будинку, внаслідок чого вони мають право на приватизацію, однак не були до неї залучені і не надавали своєї згоди на приватизацію позивачами.

Також вказали, що довідка про склад сім'ї відповідачів за адресою: АДРЕСА_1, яка була підставою для видачі відділом приватизації ВАТ «Турбоатом» свідоцтва про приватизацію, є недійсною, оскільки в ній відсутні дані про позивачів, а будинок АДРЕСА_1 не був поділений на квартири.

Позивач ОСОБА_1, представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали суду пояснення аналогічні викладені вище, також зазначили, що їм не було відомо про видачу свідоцтва про право власності на житло від 05.07.2001 року, у зв'язку з чим просили поновити строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник просили відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, також наполягали на застосуванні до позовних вимог строку позовної давності, вважаючи причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх, нібито порушених прав неповажними.

Представник ВАТ «Турбоатом» у ході судового розгляду у вирішенні спору поклався на розсуд суду, однак, зазначив, що спірне домоволодіння на балансі ВАТ «Турбоатом» не перебуває.

Представник відповідача Харківської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, надав суду заяву з проханням розглянути справу у їх відсутність.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилалися на те, що рішення суду не обґрунтоване, не відповідає вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України; судом неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду не відповідають обставинам справи. Судом першої інстанції безпідставно не застосував до правовідносин норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ст.ст.1,6,9,61,64 Житлового Кодексу України ст.29 Цивільного Кодексу України.

Вказали, що як на підставу пропущення строку суд помилково зазначив рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2005 року у справі №2-5600/05, оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не були учасниками тієї справи, копію рішення не отримували. Про оскаржувані документи позивачі дізнались вже під час розгляду даної справи під час ознайомлення з матеріалами інвентарної справи № 54947 по домоволодінню по АДРЕСА_1 до цього вони не знали про наявність таких документів, у зв'язку із чим просили поновити строк позовної давності. Крім того, на обґрунтування скарги вони послалися на доводи свого позову і на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 30.01.2013 року № 6-125цс12 та від 31.10.2012 року № 6-66цс12.

Колегія суддів відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог відповідно до ст.ст. 257, 267 ЦПК України суд першої інстанції виходив з того, що позивачами без поважних причин було порушено трирічний строк позовної давності.

Проте з таким висновком колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки всупереч вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості рішення, суд не взяв до уваги, що відповідно передбачений у ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише у тому випадку, коли позов доведений.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак суд першої інстанції всупереч вказаній нормі ч. 1 ст. 214 ЦПК України не з'ясував чи є заявлений по справі позов доведений, внаслідок чого безпідставно застосував положення ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач послалися на те, що вони на день спірної приватизації були зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 При цьому 37/100 частин (приміщення №№ 2-1, 2-2, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8) житлового будинку з надвірними будівлями в порядку забудови по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.10.2005 по справі № 5600/05 і додаткового рішення цього суду від 16.12.2005.

Згідно до свідоцтва про право власності на житло від 05 липня 2001 року № 2050, реєстраційний № В-59336 від 17.12.2002р., виданого відділом приватизації ВАТ «Турбоатом», квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (а.с. 53 т. 1 ).

Сторони на день приватизації були зареєстровані в будинку АДРЕСА_1

При цьому відповідно до інформації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 30.08.2005р. та директора юридичного департаменту Харківської міської ради від 10.06.2016р. (а.с. 54, 34 т. 1) на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у м. Харкові розташовано житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 110,8 кв.м., житловою площею 66,3 кв.м, який складається з двох квартир:

-Квартира АДРЕСА_1 загальною площею 57.0 кв.м. зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 липня 2001 року відділом приватизації ВАТ «Турбоатом» № 2050;

-37/100 частин (приміщення №№ 2-1, 2-2, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8) житлового будинку з надвірними будівлями в порядку забудови по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.10.2005 по справі № 5600/05 і додаткового рішення цього суду від 16.12.2005.

Таким чином, на день приватизації між сторонами склався такий порядок користування будинком: позивачі - користувалися квартирою № 1, а відповідачі - кв. № 2.

Відповідно до ч. ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції на день здійснення спірної приватизації до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у

квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно до ст. 8 вказаного Закону України приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника

квартири (будинку).

Тому, виходячи зі змісту вказаних норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідачі, які користувалися кв. № 1 вказаного будинку, не повинні були отримувати згоди на її приватизацію від позивачів - користувачів іншої частини цього будинку, яку складала кв. № 2.

Цих висновків не спростовує той факт, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2005 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2005 року - скасовані. Було ухвалено нове рішення, яким у задоволенні ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на 37/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями в порядку забудівлі - відмовлено. (а.с. 227-228 т. 1). Наявність у складі кв. № 2 самочинних будівель не позбавляє позивачів права їх легалізувати у законному порядку.

Таким чином, позивачі не довели, і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оспорюваним рішенням про приватизацію відповідачі порушили їх права.

Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив рішення з порушенням і неправильним застосуванням вказаних норм матеріального права, тому з передбачених п.п. 1,2,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду підлягає скасуванню, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з інших підстав - за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст.309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 16 серпня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відмовити з інших підстав.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії