Постанова № 70522579, 27.11.2017, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2553/17

Номер провадження 2-а/623/166/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року м. Ізюм Ізюмський міськрайонни суд Харківської області

в складі: головуючого - судді: Винниченко П. П.

за участю секретаря: Ардашевої Я. В.

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

19.10.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ізюмського об'єднаного УПФ України Харківської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій. В обґрунтування свого позову посилається на те, що він відповідно до пенсійного посвідчення НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 виданого 17.02.2012 року Пенсійним фондом України, він є пенсіонером та отримував належну за законом йому пенсію, перебуваючи на пенсійному обліку за місцем проживанням в УПФУ м. Антрацита Луганської області . З 01.04.2017 року він перебуває на пенсійному обліку в Ізюмському об»єднаному УПФУ Харківської області. Має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки № 0000093277 від 23.01.2017 року. Саме з цього часу та до серпень 2017 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення. Починаючи з вересня 2017 року виплати йому було припинено. У вересні 2017 року з телефонної розмови в працівником відповідача йому стало відомо, що припинена виплата пенсії з 01.09.2017 року у зв»язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування), тобто через порушення обов»язкової вимоги для отримання соціальних послуг у відповідності до ст.. 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод, внутрішньо переміщених осіб» № 21706-VII від 20.10.2014 року. Окреме рішення про припинення виплати пенсії не виносилось, тому і письмова інформація про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду не надсилалась.

З такими діями Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області позивач ОСОБА_1 висловив незгоду, та посилаючись на ст. 8, 19, 22, 46, 64, 92 Конституції України, ч.1 ст.47, ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», п.5 Розпорядження КМУ від 02.12.2015 року № 1275, ч. 2 ст.14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу із тероризмом», ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» просив суд визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати йому пенсії, визнати протиправним та скасувати рішення Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області про припинення йому виплати пенсії, зобов'язати Ізюмське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату йому пенсії, виплатити виниклу заборгованість починаючи з березня 2017 року.

Позивач та йогопредставник в судове засідання не з»явились, просили суд про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач - Ізюмське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області надало заперечення проти позову, в яких посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримував пенсію по серпень 2017 року. З 01 вересня 2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено виплату пенсії Відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю, розгляд справи провести у відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

З досліджених матеріалів справи, а саме: копії паспорту громадянина України та копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.10-15), копії пенсійного посвідчення про те, що ОСОБА_1 дійсно перебуває на обліку ПФУ та отримує пенсію (а.с.16), копії довідки від 23 січня 2017 року № 0000093277 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (а.с. 18), заперечення на адміністративний позов Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області, було встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з м. Антрацит Луганської області і отримує пенсію за віком в Ізюмському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Харківської області, а з 01.09.2017р. виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена, і вказані обставини були визнані сторонами, у зв'язку з чим суд на підставі ч.3 ст.72 КАС України вважає ці обставини доведеними.

За статтею 8 Конституції України саме Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції країни і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Рішення Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області про зупинення з 01.09.2017р. виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 відповідачем суду не надано.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у п.1 ч.1 включено м. Антрацин Луганської області.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р., ні Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ні будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Таким чином, судом було достовірно встановлено, що відповідач Ізюмське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.09.2017р. зупинив виплату пенсії позивачу ОСОБА_1, доказів наявності судового рішення про зупинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_1 сторонами суду не надано, жодним Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Відповідно по ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. та Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р., якими встановлено порядок призначення, нарахування та виплати пенсії.

Згідно п.1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадянин України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Згідно статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа Мюллер проти Австрії).

У рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., ЄСПЛ зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який , якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду, які , якщо не встановлено інше, обчислюються з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції чинній на момент розгляду справи) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про, що постановляє ухвалу.

Враховуючи положення ст. 100, ч. 2 ст. 99 КАС України, а також те, що позивач, звернувшись до суду з позовом 19 жовтня 2017 року, позивач не пропустив строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Керуючись ст.ст.8-12, 17, 159-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення з 01.09.2017 р. виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов'язати Ізюмське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 вересня 2017 року та виплатити виниклу заборгованість.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя: П. П. Винниченко