Рішення № 70520624, 22.11.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/1283/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1466/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Пнівчук О.В., Максюти І.О.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича до ОСОБА_3 про повернення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича на рішення Долинського районного суду від 08 серпня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог в позовній заяві та уточнених позовах позивач вказав, що в 2011 році з метою придбання будівельних піноблоків у кількості 2500 штук за ціною 2,40 доларів США кожен, він передав ОСОБА_3 6000,00 доларів США. Проте, у 2012 році відповідач виконав умови договору частково, а саме: замість 2500 штук піноблоків доставив на будівельний майданчик тільки 300 штук, 700 штук вигрузив за 12 км від домовленого місця, а 1500 піноблоків на суму 3600 доларів так і не було доставлено.

Крім того, у 2014 році, дізнавшись про пожежу виробничого цеху відповідача, позивач позичив останньому 2400 доларів США для придбання в ОСОБА_4 чотирьох форм-обладнань по виготовленню таких же піноблоків, які використовуються відповідачем у виробництві.

За усною домовленістю з відповідачем, позивач надав ОСОБА_5 кошти в розмірі 4000 доларів США для погашення боргових зобов'язань, які виникли між ним та ОСОБА_3 в результаті придбання останнім форм для виготовлення піноблоків.

Таким чином вважав, що протягом 2011-2014 року між ним та відповідачем існували договірні зобов'язання, які згодом переросли у боргові, про що 12 жовтня 2014 року відповідачем була надана розписка на суму 10000 доларів США.

Однак, ОСОБА_3 кошти не повернув, звинуватив позивача у вимаганні вказаних коштів.

Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 12400 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 335474,43 грн., 3% річних за користування позиченими коштами в розмірі 14393,23 грн., 183839,99 грн. інфляційних нарахувань, а всього – 533707,65 грн.

Рішенням Долинського районного суду від 17.03.2016 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича 10000,00 доларів США за договором позики, що в гривневому еквіваленті становить 268446 грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.07.2016 року рішення Долинського районного суду від 17.03.2016 року в частині відмови у стягненні 3% річних та розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича 3% річних в розмірі 296 доларів США, що еквівалентно 7347,10 грн. Перерозподілено судові витрати по справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2017 року рішення Долинського районного суду від 17.03.2016 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.07.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

21.04.2017 року та 26.06.2017 року позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача 10000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 260311,12 грн., 3% річних за користування позиченими коштами в розмірі 21160,09 грн., 222305,70 грн. інфляційних нарахувань, а всього – 503776,91 грн.

Рішенням Долинського районного суду від 08.08.2017 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що відповідач ОСОБА_3 до цього часу не повернув йому позичені кошти та не виконав свої договірні зобов’язання. Крім того, він продовжує звертатися із заявами до правоохоронних органів щодо вимагання у нього спірних коштів.

Вважає, що суд першої інстанції згідно норм чинного цивільного законодавства про новацію боргу у позикове зобов’язання та договору позики зобов’язаний був стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу, відсотки за весь період користування коштами та інфляційні нарахування, а також судові витрати по справі.

На думку апелянта, стягнення 3% річних є саме відповідальністю боржника за порушення грошового зобов’язання, а згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Крім того, вважає неправомірною відмову суду у стягненні інфляційних нарахувань, так як ціну позову позивачем було визначено не у валюті, а у гривневому еквіваленті відповідно до встановленого НБУ курсу.

На підставі наведеного, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнути з відповідача на його користь 10000 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 260311,12 грн., 3% річних за користування позиченими коштами в розмірі 21160,09 грн., 222305,70 грн. інфляційних нарахувань, а всього – 503776,91 грн., також стягнути судові витрати по справі.

В судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд її задовольнити.

Відповідач та його представник апеляційну скаргу не визнали, просили суд відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303, ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвалене судом рішення не відповідає в повній мірі зазначеним вимогам з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт укладення договору купівлі-продажу будівельних піноблоків між ним та відповідачем, не підтверджено дійсність первинного зобов’язання між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а також не надано доказів домовленості замінити первинне зобов’язання позиковим. Відповідно, немає підстав також для стягнення 3% річних за користування коштами та інфляційних нарахувань, які є похідними від первинної позовної вимоги.

Однак такий висновок суду не відповідає зібраним доказам по справі.

Як було встановлено в судових засіданнях та вбачається з матеріалів справи, у 2011 році на підставі усно укладеного договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості про виготовлення відповідачем 2500 штук піноблоків та доставку їх на місце будівництва позивача, за що останнім було оплачено 6000,00 доларів США.

У 2012 році на місце будівництва у с. Сенечів Долинського району Івано-Франківської області відповідачем було завезено 300 штук піноблоків, ще 700 штук вигружено у сусідньому селі Вишків, а решту піноблоків в кількості 1500 штук не було доставлено, як і не було повернуто оплачених коштів в розмірі 3600,00 доларів США.

В 2014 році, позивач надав ОСОБА_3 кошти в сумі 2400 доларів США, які необхідні були йому для придбання для свого виробництва в ОСОБА_4 чотирьох форм-обладнань для виготовлення піноблоків.

Крім того, в липні 2014 року, за попередньою домовленістю між сторонами, позивач для погашення боргового зобов’язання, яке виникло у відповідача в результаті придбання у ОСОБА_5 форм для виготовлення піноблоків, надав останньому 4000,00 доларів США.

Встановлено також, що 12.10.2014 року відповідач ОСОБА_3 у присутності свідка ОСОБА_4 написав розписку наступного змісту: «… взял в долг у ОСОБА_2 денежные средства в сумме 10000 (десять тисяч) долларов США» (т. 1, а.с. 6).

Факт написання відповідачем зазначеної розписки ним не заперечувався.

Натомість, будь-яких даних, які б свідчили про повернення суми боргу, суду не представлено.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем склав 10000 доларів США, а розписка відповідача фактично вказує на виникнення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 новаційного зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Згідно положень ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

При цьому, посилання відповідача на те, що усний договір купівлі-продажу піноблоків був укладений між позивачем та ПП фірмою «Геліос ХХІ», керівником якої є ОСОБА_3, не підтверджені належними доказами.

Натомість, із Висновку ДІМ Долинського РВ УМВС капітана міліції ОСОБА_6 від 05.06.2015 року вбачається, що робочі відносини, в результаті яких була написана спірна розписка, виникли саме між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 8).

Крім того, у поданій до суду 11.11.2015 року заяві про застосування строку позовної давності відповідач погоджується, що усна домовленість про виготовлення піноблоків була укладена саме між ним як фізичною особою та позивачем, згідно якої останній передав йому кошти в сумі 6000 доларів США (т. 1, а.с. 81).

Статтями 1046, 1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено факт виникнення позикового зобов'язання між сторонами. А зважаючи на те, що строк повернення коштів в розписці не був обумовлений, з відповідною вимогою позивач звернувся 19.06.2015 року, то строк повернення позики настав 20.07.2015 року.

Оскільки кошти в добровільному порядку на день ухвалення рішення позивачу повернуто не було, з відповідача підлягають стягненню сума основного боргу в розмірі 10000,00 доларів США (в гривневому еквіваленті станом на 22.11.2017 року – 264922 грн. 11 коп.), а також 3% річних від простроченої суми за період з 20.07.2015 року по 22.11.2017 року, що в даному випадку становить 580,27 доларів США (10000*3:100*706:365=580,27) (в гривневому еквіваленті станом на 22.11.2017 року - 15372 грн. 64 коп.).

Однак, що стосується вимог про стягнення інфляційних сум, то такі не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ч. 1, 3 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Наведене узгоджується також з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у справі №6-2134цс15 від 21.12.2016 року.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 222305,70 грн. інфляційних нарахувань від суми боргу не підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, судове рішення відповідно до вимог ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За змістом положень ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов підлягає до часткового задоволення, з ОСОБА_3 необхідно стягнути на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог компенсацію судових витрат, оплачених у вигляді судового збору у розмірі 5886 грн. 20 коп. та компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 3894 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду від 08 серпня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича до ОСОБА_3 про повернення боргу задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича 10000,00 доларів США боргу за договором позики, що в гривневому еквіваленті становить 264922 (двісті шістдесят чотири тисячі дев’ятсот двадцять дві) грн. 11 коп., а також три проценти річних в розмірі 580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 15372 (п’ятнадцять тисяч триста сімдесят дві) грн. 64 коп., а всього 10580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 280294 (двісті вісімдесят тисяч двісті дев’яносто чотири) грн. 75 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича пропорційно до задоволених позовних вимог компенсацію судових витрат, оплачених у вигляді судового збору, у розмірі 5886 (п’ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. 20 коп. та компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 3894 (три тисячі вісімсот дев’яносто чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Пнівчук О.В.

ОСОБА_7