Постанова № 70517724, 21.11.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2017 року Справа № 904/7964/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

судді: Кузнецов В.О., Науменко І.М.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

За участю представників сторін:

від ТОВ " Завод ЗБК": ОСОБА_1, довіреність №б/н від 25.01.2016 р., представник;

від ТОВ "НВП "Укрросцветмет": ОСОБА_2, довіреність №б/н від 14.07.2017р., представник;

Розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБК" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2017р. у справі №904/7964/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрросцветмет", м. Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБК", м. Дніпро

про стягнення грошових коштів в сумі 57 750, 00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2017р. у справі №904/7964/17 (суддя Мельниченко І.Ф.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод ЗБК на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Наукове-виробниче підприємство Укрросцветмет 57 750 грн. основного боргу, 1 600 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, оскільки при його прийнятті мало місце порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, місцевим судом не розглянуто всебічно, повно та обєктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Скаржник посилається на те, що сторонами фактично було укладено в усній формі договір підряду, на виконання якого відповідачем було виготовлено залізобетонні плити в кількості 12 шт. Зважаючи на те, що виготовлена продукція була оплачена не в повному обсязі, а лише в сумі 57 750 грн. згідно рахунку № 0-00000347 від 24.10.2016 р., відповідач звернувся до позивача із вимогою здійснити оплату товару в повному обсязі та самостійно вивезти продукцію зі складу. Посилаючись на вказані обставини, скаржник вважає вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач вказує на те, що на підставі усної домовленості з відповідачем сторонами узгоджено на умовах часткової попередньої оплати 70%, - поставку залізобетонних плит ПБ 3-85.12-8К7 загальною вартістю 82 500 грн. з доставкою за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с.Новоолександрівка, вул. Польова, б. 3.

24.10.2016р. відповідач виставив позивачеві для оплати рахунок №0-00000347 на загальну суму 82 500 грн. за поставку 12 шт. (одиниць) товару - залізобетонних плит ПБ3-85.12-8К7 (а.с.87).

25.10.2016 р. позивачем здійснено часткову оплату товару, вказаного в зазначеному вище рахунку, на загальну суму 57 750 грн., про що свідчить платіжне доручення № 893 від 25.10.2016 р. (а.с. 15).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1,2 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною першою ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що відповідачем було виставлено позивачеві зазначений вище рахунок саме для оплати товару, та одержано кошти в сумі 57 750 грн. згідно виставленого рахунку; позивачем, в свою чергу, здійснено оплату рахунку №0-00000347 від 24.10.2016 р.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Уклавши його у спрощеній формі, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення передбачено і ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У даному випадку строк передачі товару сторонами не встановлено.

Матеріали справи свідчать про неодноразове звернення позивача до відповідача з вимогами щодо передачі товару, повернення коштів попередньої оплати: вимоги №1-17 від 26.06.2017р., № 2-17 від 26.06.2017р., № 3-17 від 21.07.2017р. (а.с. 16-28).

Доказів виконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару на суму 57 750 грн., до суду не надано.

Саме заяву-претензію слід вважати вимогою на виконання зобов'язання відповідачем. Її невиконання є підставою для застосування ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів, колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення в примусовому порядку суми попередньої оплати слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Висновки оскаржуваного судового рішення відповідачем не спростовано, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Щодо доводів скаржника про те, що між сторонами виникли зобовязання з договору підряду та існування домовленості сторін стосовно здійснення поставки товару шляхом самовивезення та на підставі повної попередньої оплати, то такі обставини також не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними у справі матеріалами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини. Тому, суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Завод ЗБК" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2017р. у справі №904/7964/17 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27.11.2017 року.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Науменко

Суддя В.О. Кузнецов