Постанова № 70517373, 23.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2017 р. Справа № 922/2646/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.,

при секретарі судового засідання Кохан Ю.В.,

за участі представників:

позивача – не з’явився;

відповідача - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3065 Х/3-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 19 вересня 2017 року по справі № 922/2646/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський комбінат святкових прикрас", с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Салтівський", м. Харків;

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ТОВ "Рівненський комбінат святкових прикрас" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" про стягнення 38144,94 грн за договором про постачання продукції від 29.03.2017 № 98, в тому числі: 34500,00 грн основного боргу; 2324,13 грн пені; 1045,88 грн інфляційних та 274,93 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.09.2017 у справі № 922/2646/17 (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача 34500,00 грн основного боргу; 2324,13 грн пені; 1045,88 грн інфляційних та 274,93 грн 3% річних.

Відповідач - ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає що в протоколі розбіжностей до договору про постачання продукції від 29.03.2017 № 98 сторони дійшли згоди про виключення з п. 8.3 договору про постачання продукції відповідальності відповідача за несвоєчасну оплату отриманої продукції у вигляді відшкодування інфляційних витрат та 3% річних. Посилається на те, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків за період з 29.03.2017 по 26.07.2017 не є належним доказом в підтвердження наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором, оскільки не являється первинним документом. Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на відсутність заперечень відповідача проти наявної у нього заборгованості за отриманий товар та необов*язковість визнання обставин учасником судового процесу.

Позивач - ТОВ "Рівненський комбінат святкових прикрас" у відзиві на апеляційну скаргу від 07.11.2017 за вх. № 11240 не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що відповідальність за порушення грошового зобов*язання щодо нарахування на суму боргу 3% річних та індексу інфляції передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Зазначає, що отримання відповідачем продукції по договору від 29.03.2017 № 98 підтверджується видатковими накладними № 1317 від 03.04.2017, № 1346 від 04.04.2017 та № 1454 від 12.04.2017, підписаними уповноваженими особами сторін, проте відповідач лише частково оплатив отриманий товар та повернув товар частково , суму боргу складає 34500,0грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 922/2646/17 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.11.2017 о 10:00 годині.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017, у зв’язку з клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи та неявкою представників сторін в судове засідання, розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.11.2017 о 10:30 год.

Позивач - ТОВ "Рівненський комбінат святкових прикрас" свого представника в судове засідання 23.11.2017 не направив, причину відсутності представника в судовому засіданні не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», з якого вбачається, що позивачу, який знаходиться у с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, вручено 21.11.2017 поштове відправлення з копією ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 922/2646/17.

Відповідач - ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" свого представника в судове засідання 23.11.2017 не направив, причину відсутності представника в судовому засіданні не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням № 6102223136663 (а.с. 141), з якого вбачається, що уповноваженому представнику відповідача вручено 15.11.2017 поштове відправлення з копією ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 922/2646/17.

Враховуючи, що позивач та відповідач були повідомлені про час і місце судового засідання, їх позиція по справі достатньо повно викладена в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, з метою запобігання невиправданого затягування судового процесу й порушення прав позивача на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що неприбуття представників позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає судовому розгляду апеляційної скарги та визнала за можливе розгляд апеляційної скарги здійснити у відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, як це передбачено ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановив суд першої інстанції, 29.03.2017 між ТОВ "Рівненський комбінат святкових прикрас" (постачальником) ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" (покупцем) укладено договір про постачання продукції № 98 та підписано протокол розбіжностей від 29.03.2017 до вказаного договору (а.с. 17-22 та 23-24).

За умовами п. 1.1 договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 (з урахуванням протоколу розбіжностей до цього договору) постачальник зобов’язався поставити покупцю продукцію згідно із замовленням покупця, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити цю продукцію.

Згідно з п. 1.3 зазначеного договору про постачання продукції, поставка продукції за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість кожної партії продукції погоджуються сторонами у замовленнях Покупця на поставку Продукції та зазначаються у відповідних видаткових накладних, які є невід’ємною частиною цього договору.

Умови та порядок поставки та передачі продукції сторони визначили в розділі 4 договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017.

Так, відповідно до пп. 4.1, 4.3 договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 (з урахуванням протоколу розбіжностей до цього договору), поставка продукції, зазначеної в накладній, здійснюється протягом 5 робочих днів з дати, узгодженої з покупцем в замовленні. Право власності на продукцію виникає у Покупця з моменту передання Продукції. Перехід права власності від Постачальника до Покупця визнається за датою складення накладної або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує передачу Продукції.

На виконання договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 позивач- ТОВ "Рівненський комбінат святкових прикрас" за період з 29.03.2017 по 26.07.2017 передав відповідачеві - ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" продукцію по видатковим накладним: № 1317 від 03.04.2017 на суму 25875,00 грн; № 1346 від 04.04.2017 на суму 20925,00 грн та № 1454 від 12.04.2017 на суму 30375,00д грн а(а.с. 55-57).

Відповідач отримав продукцію через своїх уповноважених осіб без заперечень та зауважень, що підтверджується підписами представників сторін та печатками товариств на зазначених видаткових накладних.

В п. 6.3 договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 сторони домовились, що загальну суму договору складає вартість отриманої продукції по всім накладним. За період з 29.03.2017 по 26.07.2017 по видатковим накладним № 1317 від 03.04.2017, № 1346 від 04.04.2017 та № 1454 від 12.04.2017 позивач передав відповідачеві продукцію на загальну суму 77175,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлений обов’язок покупця щодо оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з пп. 6.4, 6.6 договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 (з урахуванням протоколу розбіжностей до цього договору), Покупець проводить оплату Постачальнику за продукцію шляхом сплати 50% вартості продукції попередньої оплати, та решту 50% вартості продукції Покупець оплачує Постачальнику протягом 10 (десять) календарних днів з моменту отримання продукції. Датою оплати продукції вважається день надходження коштів на рахунок Постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково було повернуто продукцію на суму 15750,00 грн по видатковій накладній (на повернення товару) WЦБД000008 від 15.05.2017 (а.с. 58). Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженими особами позивача та відповідача та засвідчена печатками сторін.

Свій обов’язок щодо оплати отриманого товару по видатковим накладним № 1317 від 03.04.2017, № 1346 від 04.04.2017 та № 1454 від 12.04.2017 з врахуванням повернення товару по накладній WЦБД 000008 від 15.05.2017 на суму 15750,0 (77175,00 грн – 15750,00 грн = 61425,0 грн) відповідач виконав частково, що підтверджується виписками за особовим рахунком № 26007458512700 в АТ «УКРСИББАНК» код 351005 за 03.04.2017 на суму 25087,50 грн, 26.05.2017 на суму 337,50 грн, 02.06.2017 на суму 1000,00 грн, 13.06.2017 на суму 500 грн, загальна сума 26925,0грн.

У зв'язку з чим на момент подання позовної заяви (26.07.2017) у відповідача утворилась заборгованість по договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 в сумі 34500,00 грн (61425,00 грн - 26925,00 грн). Акт взаєморозрахунків по договору № 98 від 29.03.2017 між сторонами з боку відповідач підписано не було. Тільки підписаний обома сторонами акт звірки за своєю правовою природою може бути документом, який підтверджує визнання та наявність заборгованості однієї сторони перед іншою.

Разом з тим, посилання відповідача в апеляційній скарзі на недоведеність наявності у нього заборгованості за отриману продукцію жодним чином ним не доведені, оскільки отримання продукції підтверджено первинними документами, а саме: видатковими накладними № 1317 від 03.04.2017, № 1346 від 04.04.2017 та № 1454 від 12.04.2017, підписаними уповноваженими представниками позивача та відповідача, засвідченими печатками товариств, що передбачено сторонами в пункті 1.3 договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017, в якому сторонами визначено, що видаткові накладні є невід’ємною частиною цього договору. Докази оплати отриманої продукції, окрім виписок за особовим рахунком постачальника у відділенні № 636 категорії В, м. Рівне на суму 26925,0 грн, відповідачем до матеріалів справи не надано.

У відповідності до ст. 1 та ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене, надані позивачем до позовної заяви первинні документи (видаткові накладні № 1317 від 03.04.2017, № 1346 від 04.04.2017 та № 1454 від 12.04.2017) є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту отримання відповідачем продукції по договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт передачі відповідачу - ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" продукції по договору про постачання продукції № 98 від 29.03.2017 на суму 77175,00 грн.

З урахуванням повернення продукції та часткової оплати заборгованість по договору складає 34500,00 грн. Апелянт не надав доказів в підтвердження спростування зазначеної заборгованості та доказів в обгрунтування апеляційної скарги.

З огляду на зазначене, позовна вимога про стягнення з ТОВ "Хлібозавод "Салтівський" 34500,00 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2324,13 грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 8.3 договору про постачання продукції від 29.03.2017 № 98 (з урахуванням протоколу розбіжностей до зазначеного договору) сторони визначили обов’язок покупця (відповідача у праві) у випадку несвоєчасної оплати отриманої продукції сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

На підставі зазначеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 2324,13 грн, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовна вимога в частині стягнення з відповідача 2324,13 грн пені за несвоєчасну оплату отриманої продукції, а саме: по видатковій накладній № 1346 від 04.04.2017 за період з 14.04.2017 по 26.07.2017 в сумі 298,58 грн та по видатковій накладній № 1454 від 12.04.2017 за період з 22.04.2017 по 26.07.2017 в сумі 2025,56 грн, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1045,88 грн інфляційних та 274,93 грн 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.

За таких обставин, судова колегія відхіляє посилання відповідача на те, в протоколі розбіжностей до договору про постачання продукції від 29.03.2017 № 98 сторони дійшли згоди про виключення з п. 8.3 договору про постачання продукції відповідальності відповідача за несвоєчасну оплату отриманої продукції у вигляді відшкодування інфляційних витрат та 3% річних, у зв’язку з чим апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

В абз. 3, 4 п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" зазначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Отже, повідомлені в офіційних друкованих засобах масової інформації показники індексу інфляції, згідно зі ст.ст. 17, 18 Закону України "Про інформацію", є офіційними і можуть використовуватись господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", в Постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого Господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права”.

Враховуючи вищезазначене та перевіривши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 1045,88 грн та 3% річних в сумі 274,93 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п. 5 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов’язаний викласти в позовній заяві обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19 вересня 2017 року по справі № 922/2646/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.