Рішення № 70516986, 21.11.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року Справа № 915/960/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Партс (02222, м. Київ, вул. Закревського, 16; ідентифікаційний код 37141112)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю НІКСПЕЦТРАНС (54001, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39583984)

про: стягнення 144548,22 грн.

Суддя Смородінова О.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність за вих. № 76 від 14.04.2017,

від відповідача: не зявився.

Суть спору:

21 вересня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Партс звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. № 54 від 18.09.2017, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НІКСПЕЦТРАНС суму грошових коштів у розмірі 142634,93 грн., з яких: 77309,32 грн. сума основного боргу, 56536,15 грн. сума пені за порушення строків оплати, 3618,31 грн. сума штрафу за порушення строку оплати, 5171,15 грн. втрати від інфляції.

17 листопада 2017 року позивач подав до суду заяву з додатковими документами б/н від 17.11.2017 (вх. № 16307/17), до якої долучено докази часткового погашення відповідачем суми основного боргу, нові розрахунки сум основного боргу (62309,32 грн.), пені (77942,51 грн.) та штрафу (4296,39 грн.).

З урахуванням нових розрахунків, загальний розмір заявленого до стягнення з боржника боргу становить 144548,22 грн., з яких: 62309,32 грн. сума основного боргу, 77942,51 грн. сума пені за порушення строків оплати, 4296,39 грн. сума штрафу за порушення строку оплати, 5171,15 грн. втрати від інфляції.

За правилами ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За змістом підпунктів 3.10, 3.11 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Поданий позивачем документ (заява б/н від 17.11.2017 (вх. № 16307/17від 17.11.2017)) за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, яка не суперечить вищевказаним нормам процесуального права, а отже прийнята судом до розгляду.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору поставки № 10579-15/2017 від 11.01.2017; видаткових накладних № SI0000665728 від 25.04.2017, № SI0000666225 від 25.04.2017, № SI0000666822 від 26.04.2017, № SI0000668766 від 27.04.2017; банківських виписок про часткову оплату отриманого товару; норм статті 651 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що у визначений договором строк відповідач оплату за поставлений товар не здійснив, чим допустив порушення істотних умов договору перед позивачем, яке триває до сьогодні.

Відповідач правом, передбаченим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву на позовну заяву та заперечень проти позову не виконав, у судове засідання 21.11.2017 не зявився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про отримання 31.10.2017 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2017 у справі № 915/960/17 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400131597963.

Враховуючи відсутність відзиву на позовну заяву, згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

17.11.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

11 січня 2017 року між сторонами був укладений договір поставки № 10579-15/2017, згідно з предметом якого позивач, як постачальник, зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали (далі товар), а також виконувати шино-монтажні послуги, а відповідач, як покупець, зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його (п. 1.1).

За умовами пунктів 1.2 та 1.3 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невідємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару. Загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору.

Пунктом 2.3 договору сторони встановили, що товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Згідно з пунктом 2.4 договору, ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видатковій накладній а момент постачання (передавання) партії товару.

Поставка товару здійснюється за погодженням сторін на умовах (п. 2.5): EXW-склад постачальника. Товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару покупцю на складі постачальника.

Розділом 3 договору сторони визначили порядок розрахунків. Так, оплата згідно договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру (п. 3.1). Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку покупця постачальник має право припинити подальші відвантаження покупцю до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями товару, а також перейти до роботи з покупцем на умовах 100% попередньої оплати (п. 3.2). В залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця, постачальник визначає суму товарного кредиту, на яку він може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. У разі перевищення суми товарного кредиту та не настання при цьому терміну оплати за відтермінуванням, покупець має сплатити суму коштів, яка буде дорівнюватись сумі перевищення кредиту невідкладно (п. 3.3).

За умовами п. 4.2 договору покупець зобов'язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з п. п. 2, 3 даного договору.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 договору в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. На підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми.

Згідно з п. 8.2 та п. 8.4 сторони домовились, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 року з можливістю його пролонгації, оскільки якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу, пені, інфляційних втрат та відсотків річних внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній оплаті поставленого товару.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов наступних висновків.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного договору позивач поставив протягом періоду з 25.04.2017 по 27.04.2017 відповідачу, а останній прийняв без зауважень і заперечень товар на загальну суму 91309,32 грн., що підтверджується оформленими та підписаними обома сторонами наступними накладними:

1) № SI0000665728 від 25.04.2017 на суму 3334,74 грн., зі строком оплати до 09.05.2017 (на підставі рахунку № S0001879074 від 25.04.2017), товар прийнято за товарно-транспортною накладною № SHP0000422819 від 25.04.2017;

2) № SI0000666225 від 25.04.2017 на суму 83057,04 грн., зі строком оплати до 25.05.2017 (на підставі рахунку № S0001878916 від 25.04.2017), товар прийнято за товарно-транспортною накладною № SHP0000423128 від 25.04.2017;

3) № SI0000666822 від 26.04.2017 на суму 2674,32 грн., зі строком оплати до 10.05.2017 (на підставі рахунку № S0001882230 від 26.04.2017), товар прийнято за товарно-транспортною накладною № SHP0000423548 від 26.04.2017;

4) № SI0000668766 від 27.04.2017 на суму 2243,22 грн., зі строком оплати до 30.04.2017 (на підставі рахунку № S0001885647 від 27.04.2017).

З наданих позивачем банківських виписок ПАТ Креді ОСОБА_3 по рахунку позивача № 26007500176855 вбачається, що відповідач за отриманий товар здійснив наступні оплати:

1) до звернення позивача до суду з даним позовом: 19.05.2017 на суму 14000,00 грн. (на підставі ПД 193 19.05.2017)

2) після звернення позивача до суду з даним позовом на загальну суму 15000,00 грн., а саме: 02.11.2017 на суму 10000,00 грн. (на підставі ПД 61 02.11.2017) та 03.11.2017 на суму 5000,00 грн. (на підставі ПД 67 03.11.2017).

Таким чином, станом на момент прийняття судом рішення, основний борг за договором поставки № 10579-15/2017 від 11.01.2017 становить 62309,32 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 691 та ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів оплати позивачу усієї заявленої до стягнення суми заборгованості за договором, станом на час прийняття рішення судом, відповідачем не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем не спростовано.

В спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, в звязку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Як було зазначено судом вище, в розділі 5 договору сторони дійшли згоди, що: в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу (п. 5.2); на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми (п. 5.3).

У відповідності із наведеними умовами та в зв'язку із простроченням платежів, позивач просить суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача: 77942,51 грн. суму пені за порушення строків оплати, 4296,39 грн. суму штрафу (12%) за порушення строку оплати, 5171,15 грн. втрат від інфляції.

Після перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення сум, суд дійшов таких висновків:

Що стосується заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми в розмірі 4296,39 грн. у якості 12% річних з посиланням на умови пункту 5.3 договору, то суд звертає увагу позивача на таке:

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у звязку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобовязань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, повязані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобовязання.

Умовами пункту 5.3 договору сторони, посилаючись на статтю 625 ЦК України фактично встановили інший розмір процентів річних 12 відсотків від простроченої суми. Водночас, незрозумілим є використання у даному пункті договору поняття штраф, визначення якого не має відношення до змісту статті 625 ЦК України.

Штраф це один із видів неустойки, поняття якої визначено ст. 549 ЦК України.

Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, з огляду на вищевказані норми, суд дійшов висновку, що сторонами умовами пункту 5.3 договору від 11.01.2017 передбачено саме відповідальність боржника (покупця) за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати на користь кредитора (постачальника) процентів річних в розмірі 12% від простроченої суми, оскільки неустойку за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання сторонами визначено у вигляді пені. Такі висновки суду також підтверджуються поясненнями представника позивача.

Перевіривши розрахунки позивача в частині нарахування пені по кожній накладній за загальний період, який заявляє позивач, суд встановив, що нарахування позивача повністю узгоджуються зі здійсненими судом розрахунками та сума до стягнення дійсно складає 77942,51 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат по кожній накладній в розмірі 5171,15 грн. та 12% річних по кожній накладній в розмірі 4296,39 грн., то суд встановив, що нарахування позивача повністю узгоджуються зі здійсненими судом розрахунками.

Беручи до уваги наведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд вирішив позов задовольнити в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НІКСПЕЦТРАНС (54001, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39583984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Партс (02222, м. Київ, вул. Закревського, 16; ідентифікаційний код 37141112) заборгованість за договором поставки № 10579-15/2017 від 11.01.2017 в розмірі 144548,22 грн., з яких: 62309,32 грн. основний борг, 77942,51 грн. пеня, 4296,39 грн. 12% річних, 5171,15 грн. інфляційні втрати; та судовий збір в розмірі 2139,54 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НІКСПЕЦТРАНС (54001, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39583984) в дохід Державного бюджету України 28,68 грн. судового збору.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено та підписано 27 листопада 2017 року.

СуддяО.Г. Смородінова