Рішення № 70516805, 16.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2017

Справа №910/18152/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/18152/17

за позовом Луганського міського центру зайнятості;

до публічного акціонерного товариства "Укртелеком";

про стягнення 509,48 грн.

Представники сторін: не з’явились.

обставини справи:

Луганський міський центр зайнятості (надалі – позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (надалі – відповідач) про стягнення 509,48 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за договором про надання телекомунікаційних послуг № 0008942 від 31.05.2000р. у відповідача існує заборгованість в сумі 509,48 грн., яка виникла внаслідок переплати позивачем за послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2017р. порушено провадження у справі № 910/18152/17 та розгляд справи призначений на 16.11.2017р.

13.11.2017р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, до якого також додано заяву про застосування строку позовної давності.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 16.11.2017р. не з’явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Сторони належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 20.10.2017р. було надіслано сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві, та отримана останніми.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача, явка якого визнавалась обов’язковою, суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників сторін, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 31.05.2000р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання телекомунікаційних послуг № 0008942, який укладався для надання відповідної послуги за конкретно визначеною адресою: м. Луганськ, вул.50 років Образованія СРСР, 22Б.

З 01.07.2014р. року у місті Луганську почалася активна фаза антитерористичної операції, а тому, у зв'язку з прямою загрозою для життя працівників та клієнтів центру, Луганський міський центр зайнятості працював у режимі чергувань. Діяльність Луганського міського центру зайнятості було зупинено 15.07.2014 року згідно наказу Луганського обласного центру зайнятості від 15.07.2014 року №64 «Про час простою».

Оскільки послуги після припинення діяльності Луганського міського центру зайнятості не отримувалися, а оплата здійснювалася за всі вищевказані послуги за принципом передоплати, то дані факти призвели до виникнення дебіторська заборгованості, а саме, згідно даних бухгалтерського обліку, який здійснювався у програмі АРМ «Бухгалтерія», Луганським міським центром зайнятості було перераховано відповідачу кошти у розмірі 10 817,54 грн. в свою чергу, позивачем за умовами спірного договору отримано послуг на суму 10 308,06 гри. Так, за твердженням позивача, станом на 31.08.2017 року дебіторська заборгованість складає 509,48 грн. (10 817,54 грн. - 10 308,06 грн.).

Водночас, позивач зазначає, що адміністративна будівля Луганського міського центру зайнятості, що була розташована у центрі міста Луганськ за адресою пул. 50 років Образованія СРСР, 22Б, майно та документація захоплені невідомими особами, про що органами МВС за заявою центру зайнятості порушено кримінальне провадження за номером у ЄРДР 12014130580001702. Тому надати документи, окрім тих, що додані до позовної заяви, позивач не має можливості.

За результатами проведення внутрішнього фінансового аудиту відділом внутрішнього аудиту Луганського обласного центру зайнятості було складено аудиторський звіт № 04 від 09.06.2017 року, у п.3 якого рекомендовано позивачу здійснити претензійно-позовну роботу щодо стягнення дебіторської заборгованості, яка виникла в процесі його господарської діяльності з підприємствами, які отримали передоплату за відповідні послуги, але надали їх не в повному обсязі.

Позивач звертався до відповідача з листом вих. № 1/01-514 від 01.06.2017р. з пропозицією провести звірку розрахунків за спірним договором, у відповідь на який відповідач листом за № 34-05/97 від 16.06.2017р. повідомив, що частина договорів про надання телекомунікаційних послуг була передана Луганською філією для супроводження Харківською філією, однак договір № 0008942 від 31.05.2000р не передавався, і ПАТ «Укртелеком» не має змоги провести звірку взаєморозрахунків через втручання невстановлених осіб у роботу філії на тимчасово непідконтрольній території України.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача утворилась заборгованість у сумі 509,48 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог, обґрунтовуючи відсутністю договору № 0008942 від 31.05.2000р., платіжних доручень щодо оплати послуг, з яких вбачається факт здійснення позивачем оплат на суму 509,48 грн., також відповідач зазначає, що позивачем взагалі не надано жодних документів, які можуть бути доказами заявлених позовних вимог та встановлювати обставини справи, також відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт існування договірних правовідносин по зазначеному договору чи оплат позивача, які отримав відповідач, на які посилається позивач.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання послуг є укладення договору між оператором телекомунікацій та споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог договору про надання телекомунікаційних послуг та оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що між позивачем та відповідачем укладався договір № 0008942 від 31.05.2000р., як і не підтверджено належними та допустимими доказами фактичне користування позивачем послугами за спірним договором, оплати таких послуг згідно платіжних доручень, а також з аудиторського звіту № 04 від 09.06.2017р. неможливо встановити наявність кредиторської заборгованості в сумі 509,48 грн., яка виникла саме на підставі договору № 0008942 від 31.05.2000р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, за допомогою яких можна встановити обставини справи, та не підтверджено факт існування договірних правовідносин по договору № 0008942 від 31.05.2000р., як і оплат позивача, які, за твердженням останнього, отримав відповідач.

При цьому, судом не приймається в якості належного доказу існування у відповідача заборгованості перед позивачем витяг з Аудиторського звіту № 4, складеного 09 червня 2017 року відділом внутрішнього аудиту Луганського обласного центру зайнятості за результатами проведення планового внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Луганського міського центру зайнятості за період з 01.11.2014 по 01.04.2017 року, оскільки з вказаного витягу аудиторського звіту неможливо встановити ані факт існування договірних відносин між позивачем та відповідачем, ані розмір заборгованості та період її виникнення.

Відтак відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 509,48 грн. та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.

Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.11.2017р.

Суддя А.І. Привалов