Рішення № 70516694, 17.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2017Справа №910/15892/17за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Адор Лтд"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола"

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Повалій О.В. - представник на підставі договору про надання адвокатом юридичних послуг (правової допомоги) №0111117/2 від 01.11.2017;

від відповідача: Каракоця О.Р. - представник за довіреністю №8220-К-Н-О від 23.08.2017.

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.09.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю " Адор Лтд" з вимогами до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в забезпечення виконання ТОВ «Компанія «Біола» своїх зобов'язань за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013, укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ «Компанія «Біола», між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 шляхом використання електронного цифрового підпису згідно п. 17 договору поруки. 23.11.2016 позивач як поручитель виконав обов'язок боржника ТОВ «Компанія «Біола» перед кредитором (відповідачем) за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013, а саме сплатив заборгованість в розмірі 27966184,10 грн., у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач повинен передати позивачу документи, які підтверджують обов'язок боржника. З огляду на наведене, позивач просить суд зобов'язати відповідача передати позивачеві оригінали документів, якими засвідчується обов'язок ТОВ «Компанія «Біола» за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2017 порушено провадження у справі № 910/15892/17 та справу призначено до розгляду на 10.10.2017. До участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола".

У судовому засіданні 10.10.2017 представником відповідача подано відзив на позов, згідно з яким відповідач зазначає, що роздруківка договору поруки, що долучена до позову, не є належним доказом підписання договору поруки та не містить жодної ідентифікуючої ознаки правочину, який було посвідчено електронними ключами; перехід прав кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання боржника, відбувається лише за наслідками повного виконання забезпеченого порукою кредитного зобов'язання; позивач не звертався до відповідача з вимогами щодо передачі документів, а тому ці вимоги є передчасними.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.10.2017 оголошено перерву до 31.10.2017.

31.10.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю представника взяти участь у судовому засіданні та необхідністю подання доказів, витребуваних ухвалою суду від 21.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2017 розгляд справи відкладено на 17.11.2017.

16.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення, згідно з якими третя особа зазначає про неможливість надати витребувані судом документи з тих підстав, що вони вилучені на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21.08.2017; з норм зобов'язального права не випливає обов'язок відповідача передати позивачеві саме оригінали документів.

17.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення, згідно з якими позивач вказує, що невиконання відповідачем зобов'язання з передачі документів свідчить про невизнання банком факту переходу до позивача прав кредитора за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013.

17.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, яке судом задоволено.

У судове засідання 17.11.2017 з'явились представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача заперечив проти позову.

Представник третьої особи у судове засідання 17.11.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 31.10.2017.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 17.11.2017 за відсутності представника третьої особи, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

У судовому засіданні 17.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

22.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4К13664И/П.

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Біола» (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором від 23.10.2013 № 4К13664И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 та п. 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору; у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору (п. 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим Договором.

Згідно з п. 10 договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим Договором (п. 11 договору поруки).

Цей Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

Судом встановлено, що 23.11.2016 позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 27966184,10 грн. з призначенням платежу: виконання зобов'язання за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013 згідно з договором поруки №4К13664И/П від 22.11.2016, що підтверджується платіжним дорученням №3 від 23.11.2016.

Відповідно до доводів відповідача, викладених у відзиві, відповідач зазначає, що роздруківка договору поруки, що долучена до позову, не є належним доказом підписання договору поруки та не містить жодної ідентифікуючої ознаки правочину, який було посвідчено електронними ключами.

За змістом ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано, в чому саме полягає недостовірність поданого позивачем доказу - копії договору поруки - як доказу укладання такого договору із використання електронного цифрового підпису. Та крім того, відповідач не заперечує факт укладення договору поруки, а лише зазначає про неналежність поданого позивачем доказу.

Окрім того, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Наведене викладене у п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року N 11.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 27966184,10 грн., сплачених за платіжним дорученням №3 від 23.11.2016, та не подано доказів повернення цих коштів, як помилково перерахованих.

Так, оскільки такі дії відповідача свідчать про прийняття ним виконання за договором поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 від позивача, відсутні підстави для розгляду питання щодо неукладення такого договору з підстав, викладених відповідачем у відзиві.

Як зазначає позивач, у забезпечення виконання ТОВ «Компанія «Біола» своїх зобов'язань за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013, укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ «Компанія «Біола», між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №4К13664И/П від 22.11.2016 шляхом використання електронного цифрового підпису згідно п. 17 договору поруки. 23.11.2016 позивач як поручитель виконав обов'язок боржника ТОВ «Компанія «Біола» перед кредитором (відповідачем) за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013, а саме сплатив заборгованість в розмірі 27966184,10 грн., у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач повинен передати позивачу документи, які підтверджують обов'язок боржника. З огляду на наведене, позивач просить суд зобов'язати відповідача передати позивачеві оригінали документів, якими засвідчується обов'язок ТОВ «Компанія «Біола» за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як встановлено судом, відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Як встановлено судом, 23.11.2016 позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 27966184,10 грн. з призначенням платежу: виконання зобов'язання за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013 згідно з договором поруки №4К13664И/П від 22.11.2016, що підтверджується платіжним дорученням №3 від 23.11.2016.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 27966184,10 грн., сплачених за платіжним дорученням №3 від 23.11.2016, та не подано доказів повернення цих коштів, як помилково перерахованих.

Разом з тим, ухвалами суду від 21.09.2017, 10.10.2017 та 31.10.2017 зобов'язано позивача, відповідача та третю особу надати суду письмові пояснення щодо порядку та дати укладення договору поруки № 4К13664И/П від 22.11.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю " Адор Лтд" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк"; копію Кредитного договору № 4К13664И від 23.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", з усіма додатками та додатковими угодами до нього; копії договорів, якими було забезпечено виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола" за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013; докази надання Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" кредиту за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013 (копії банківських виписок, платіжних доручень, меморіальних ордерів, тощо); докази повернення кредиту за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013 та сплати процентів за користування кредитом (копії платіжних доручень, банківських виписок, тощо); розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013 станом на 23.11.2016.

Так, 17.11.2017 позивачем було подано копію кредитного договору №4А16126Г від 22.11.2016, у якому зазначено, що він укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк".

Разом з тим, як встановлено судом, предметом зобов'язання, яке, відповідно до умов договору поруки №4К13664И/П від 22.11.2016, забезпечено порукою за цим договором, є зобов'язання третьої особи за кредитним договором №4К13664И від 23.10.2013 перед відповідачем.

При цьому, копії кредитного договору №4К13664И від 23.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Біола» та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", з усіма додатками та додатковими угодами до нього не були надані ні відповідачем, ні третьою особою.

Як встановлено судом, відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

В той же час, за відсутності у матеріалах справи копій кредитного договору №4К13664И від 23.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Біола» та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", доказів щодо наявності заборгованості боржника за кредитним договором та відповідного розрахунку заборгованості, суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та тверджень позивача про повне виконання ним зобов'язання за таким кредитним договором, та, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а отже і підстав для передачі документів, що підтверджують обов'язок боржника.

При цьому, суд зазначає, що законом не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Судом встановлено, що ані умовами договору поруки, ані чинним законодавством України, не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.

Так відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

В свою чергу, згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Разом з тим, позивач не довів наявності у нього порушеного права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору у даній справі.

При цьому, суд вважає доводи відповідача щодо відсутності порушеного права позивача у зв'язку з відсутністю досудового звернення позивача з вимогою до відповідача про передачу документів - необґрунтованими, так як закон та умови договору поруки не передбачають обов'язку такого звернення. При цьому, норми ЦК України та умови договору поруки визначають єдину підставу виникнення обов'язку у відповідача щодо передачі документів поручителю - а саме, виконання кредитного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю ""Адор Лтд" до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про зобов'язання вчинити дії не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у зв'язку з відмовою в позові покладаються на позивача.

При цьому, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Як встановлено судом, відповідно до ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвалами суду від 21.09.2017, 10.10.2017 та 31.10.2017 зобов'язано позивача, відповідача та третю особу надати суду письмові пояснення щодо порядку та дати укладення договору поруки № 4К13664И/П від 22.11.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк"; копію Кредитного договору № 4К13664И від 23.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", з усіма додатками та додатковими угодами до нього; копії договорів, якими було забезпечено виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола" за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013; докази надання Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" кредиту за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013 (копії банківських виписок, платіжних доручень, меморіальних ордерів, тощо); докази повернення кредиту за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013 та сплати процентів за користування кредитом (копії платіжних доручень, банківських виписок, тощо); розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 4К13664И від 23.10.2013 станом на 23.11.2016.

Разом з тим, вказані вимоги ухвал Господарського суду міста Києва відповідачем виконано не було.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно зі статтею 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 2 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Відповідно до п. 3.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18, неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи можуть тягти за собою, зокрема, такі наслідки: стягнення штрафу з винної сторони в доход державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК); винесення у встановленому порядку окремих ухвал (стаття 90 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що передбачене пунктом 5 статті 83 ГПК право господарського суду у прийнятті рішення стягнути з винної сторони штраф у доход державного бюджету України стосується не лише рішень, прийнятих по суті справи, а й ухвал, у тому числі тих, якими розгляд справи не закінчується (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою в судове засідання представника учасника судового процесу та/або неподанням ним витребуваних судом матеріалів тощо).

Як встановлено судом, ухвалами Господарського суду міста Києва від 21.09.2017, 10.10.2017, 31.10.2017 відповідно до приписів ст. 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано відповідача надати суду відповідні документи, однак, вказані вимоги ухвал Господарського суду міста Києва відповідачем виконано не було, будь-яких пояснень щодо неможливості подання (наявності поважних причин неподання) доказів на виконання вимог ухвал суду відповідачем подано не було.

При цьому, наслідком невиконання відповідачем вимог ухвал суду є затягування судового розгляду справи та здійснення судом додаткових процесуальних витрат.

За таких обставин, враховуючи суть допущених відповідачем зловживань процесуальними правами (неподання документів, які було зобов'язано надати судом без обґрунтування наявності поважних причин щодо неможливості їх подання), суд вважає, що належним, адекватним та співрозмірним заходом реагування на ухилення відповідачем від вчинення дій, покладених господарським судом на нього, є застосування до нього штрафу у розмірі 1000 грн. 00 коп., передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись 43, 49, 82, 82-1, п. 5 ч. 1 ст. 83, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м.Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д; ідентифікаційний код: 14360570) в дохід Державного бюджету України штраф за ухилення від вчинення дій, покладених на нього господарським судом, у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 27.11.2017

Суддя І.М. Отрош