Рішення № 70516582, 16.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2017Справа №910/18179/17

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/18179/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Карго»;

про стягнення 29 800,00 грн.

Представники сторін: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась фізична особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Карго» (надалі - відповідач) про стягнення 29 800,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеної між сторонами заявки № DC-1706-0641 від 06.06.2017р. у визначений строк не розрахувався за надані послуги з перевезення вантажу, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 29800,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2017р. порушено провадження у справі № 910/18179/17 та призначено її розгляд на 16.11.2017р.

13.11.2017р. на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про часткове виконання вимог суду, в якій викладені додаткові пояснення по справі та додано витребувані судом докази.

Представники сторін у судове засідання 16.11.2017р. не з'явились. Про причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 20.10.2017р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена у позовній заяві та відповідає відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.06.2017р. між позивачем, в якості перевізника, та відповідачем, в якості експедитора, було підписано Заявку № DC-1706-0641 на перевезення вантажу за маршрутом: м. Софія (Болгарія) - Києво-Святошинський район, с. Чайка (Україна).

Згідно заявки, дата завантаження: 11.06.2017р., а дата прибуття на пункт митного оформлення: 13-14.06.2017р., найменування товару: хлібобулочні вироби, вартість перевезення 29800,00 грн. Строк оплати - 14 днів з моменту отримання оригіналів документів (акт, рахунок, договір, ЦМР, інвойс).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив дане перевезення вантажним автомобілем НОМЕР_1 вчасно, вантаж надійшов під митне оформлення - 14.06.2017р.

Отже, судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем були надані послуги з перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом: м. Софія (Болгарія) - Києво-Святошинський район, с. Чайка (Україна) на суму 29800,00 грн.

Факт перевезення вантажу підтверджується відповідною міжнародною товарно-транспортною накладною CMR А № 945748, а вантажоодержувачем товар було отримано, про що свідчить печатка вантажоодержувача в графі 24 CMR - «вантаж отримано».

16.06.2017р. сторони підписали акт виконаних робіт № 21, згідно з яким вартість транспортних послуг за міжнародне вантажне перевезення за маршрутом м. Софія (Болгарія) - Києво-Святошинський район, с. Чайка (Україна) становить 29800,00 грн.

Таким чином, у відповідача виник обов'язок на протязі 14 днів оплатити надані послуги на суму 29800,00 грн.

Проте, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, у порушення взятих на себе зобов'язань надані згідно міжнародної CMR послуги з перевезення вантажу у міжнародному сполученні відповідач не оплатив.

У зв'язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача основного боргу в сумі 29800,00 грн.

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, що має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил,товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З огляду на викладене, надану позивачем CMR накладну А № 945748 суд приймає в якості належного та допустимого доказу виконання позивачем умов договору перевезення вантажу.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг з перевезення вантажу.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до приписів статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання послуг з перевезення вантажу за представленою міжнародною товарно-транспортною накладною та не надано доказів оплати послуг на суму 29800,00 грн. Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 29800,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 було укладено Договір доручення від 20.09.2017р., предметом якого є надання правової допомоги у спорі, що виник між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Дом Карго», а також представлення інтересів позивача в суді.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг № 2/09 від 28.09.2017р. встановлено, що вартість наданих юридичних послуг адвоката склала 3000,00 грн., які були сплачені позивачем готівкою, що підтверджується ордером серії ТР № 029236 від 28.09.2017р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2/09 від 28.09.2017р.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія № 507 від 16.05.2008р., виданого Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на ім'я ОСОБА_2.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, надано докази фактичного перерахування коштів адвокату на підставі договору, господарський суд дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем, відповідають судовим витратам на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, відтак підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 3000,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дом Карго» (04080, м. Київ, вул. Юрківська, 34-А; код ЄДРПОУ 40447099) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) основний борг у сумі 29800,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн., витрати по оплаті послуг адвоката - 3000,00 грн. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 27.11.2017р.

Суддя А.І. Привалов