Постанова № 70516008, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 907/181/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс"на рішення від та на постанову відГосподарського суду Закарпатської області 12.05.2017 Львівського апеляційного господарського суду 16.08.2017у справі Господарського суду№ 907/181/17 Закарпатської областіза позовомМукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс"провизнання укладеним договору про пайову участь

у судовому засіданні взяли участь представники:

- прокуратури - позивача Кравчук О.А.; повідомлений, але не з'явився;- відповідача Маркусь М.І.;Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/6218 від 20.11.2017 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 907/181/17 у зв`язку з відпусткою судді Барицької Т.Л.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.11.2017 у справі № 907/181/17 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Іванова Л.Б., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

24.02.2017 Виконуючий обов'язки керівника Мукачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади Івановецької сільської ради.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 у справі № 907/181/17 (суддя Васьковський О.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 (колегія суддів у складі: Данко Л.С. - головуючий суддя, судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.), позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 907/181/17, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керівник Мукачівської місцевої прокуратури надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 907/181/17 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом судового розгляду є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Івановецької сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади Івановецької сільської ради.

Підставою для звернення з позовом стало те, що відповідач безпідставно ухиляється від передбаченого ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язку укласти із позивачем даний договір.

Суди попередніх інстанцій керуючись, зокрема приписами ст. ст. 179, 187 ГК України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014, позовні вимоги задовольнили з огляду на те, що укладення договору про пайову участь між Івановецькою сільською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" в силу прямої вказівки закону є обов'язком відповідача; відповідач не надав будь-яких доказів вжиття ним заходів з метою виконання обов'язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту; матеріалами справи підтверджується надіслання позивачем проекту договору відповідачу та обізнаність відповідача щодо необхідності його укладення; запропонована позивачем редакція договору містить всі істотні умови договору, тобто проект договору відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та змісту, його складено відповідно до типового договору, затвердженого рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014.

Проте, суд касаційної інстанції вважає такі висновки господарських судів передчасними, зважаючи на таке.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" секретар сільської, селищної, міської ради забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням, забезпечує оприлюднення рішень ради відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", забезпечує офіційне оприлюднення рішень ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, а також документів, підготовлених у процесі здійснення радою регуляторної діяльності, та інформації про здійснення радою регуляторної діяльності

В силу п. 12 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Отже, офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування, здійснюється виключно у спосіб, передбачений статтею 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", шляхом їх публікації в друкованих засобах масової інформації. При цьому, відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт.

Згідно із ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Прокурор звертаючись із даним позовом, зокрема зазначив, що розмір пайової участі замовника та форма типового договору про пайову участь замовника передбачено Положенням про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, затвердженим рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014.

Суд першої інстанції приймаючи рішення виходив, зокрема з того, що проект спірного договору відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та змісту, його складено відповідно до типового договору, затвердженого рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014.

Однак, суд першої інстанції не досліджував питання того чи було офіційно оприлюднено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, затверджене рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014.

Відповідач в апеляційній скарзі звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, затверджене рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014 офіційно не оприлюднено.

Апеляційний господарський суд, відхиляючи дані доводи відповідача, виходив з того, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади. Оскільки, офіційна сторінка в мережі Інтернет в Івановецької сільської ради було створена тільки 01.04.2016, офіційних видавництв в Іванівцях також немає, Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, затверджене рішенням Івановецької сільської ради № 489 від 25.02.2014, після прийняття було розміщено на дошці оголошень на території сільської ради та доступно для ознайомлення всім бажаючим, що не заборонено чинним законодавством України. Відповідно до інформації Івановецької сільської ради, через фінансові труднощі остання не мала змоги упродовж 2014-2015 років оформлювати підписку на друковані видання. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано доводи Івановецької сільської ради про те, що відповідач починаючи з 2014 року, неодноразово, звертався до адміністрації сільради за різними довідками та ін., та безумовно мав можливість ознайомитися з інформаційним стендом на якому розміщено наведене вище положення.

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає безпідставним посилання суду апеляційної інстанції на ч. 5 ст. 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", оскільки остання не регулює питання офіційного оприлюднення регуляторних актів, а передбачає способи оприлюднення документів, підготовлених у процесі здійснення регуляторної діяльності, таких як: план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього; повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу; звіт про відстеження результативності регуляторного акта.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідач починаючи з 2014 року, неодноразово, звертався до адміністрації сільради за різними довідками та ін., та безумовно мав можливість ознайомитися з положенням ґрунтуються на припущеннях, в той час як відповідно до абз. 2 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Натомість, як зазначалось вище, існує лише один законодавчо визначений порядок оприлюднення регуляторних актів - виключно у місцевих або у разі їх відсутності, інших друкованих засобах масової інформації, визначених органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Це означає, що судове рішення не може грунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Судами під час розгляду даного спору наведене залишено поза увагою.

Крім того, згідно з частиною другою статті 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Місцевий господарський суд, задовольняючи даний позов, у резолютивній частині рішення зазначив, що спірний договір є укладеним з дня набрання чинності рішенням суду, водночас викладаючи умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, у п. 6.1 договору зазначив, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, що суперечить його попередньому висновку.

В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув наведені порушення допущені місцевим господарським судом.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Люкс" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 907/181/17.

Справу № 907/181/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ