Рішення № 70515703, 20.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ходоровського М.В.

суддів - Щавурська Н. Б., Загорський О. О.,

при секретарі - Панькевич Т.І.

з участю сторін - позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

представника ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Тернопільської міської ради за участю третьої особи Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про:

визнання незаконною та скасування ухвали 19 сесії Тернопільської міської ради від 23.07.1997 р. про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку;

визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №662 від 30.05.2001 р., на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1;

визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 р. про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2;

визнання недійсним договору дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння від АДРЕСА_1 від 26.12.2006 р. та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27.06.2007 р. ОСОБА_4,

визнання недійсним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 пл.0,0406 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, виданого ОСОБА_4 09.10.2008 р.;

скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку 0,0406 га розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3;

скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною пл.292,6 кв.м. в АДРЕСА_1;

визнання за ОСОБА_1, як правонаступником ОСОБА_7 за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1;

зобов"язання Тернопільську м/р передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку пл. 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою; витребування від ОСОБА_4 домоволодіння житлового будинку з надвірними спорудами заг.пл. 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_4 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами заг.пл. 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1,

солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 доходів в сумі 981339,07 грн.;

та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 1997 року ОСОБА_7 звернулася в суд з позовом до Тернопільської міської ради, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення XIX сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва й обслуговування частини будинку, зобов'язання надати їй у постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га на АДРЕСА_1.

На обгрунтування вимог позивачка зазначила, що в 1989 році її чоловік ОСОБА_8 та син ОСОБА_1 стали членами будівельно-ремонтного кооперативного підприємства «Кооператор» (далі - кооператив "Кооператор").

У 1990 році кооперативу "Кооператор" під будівництво житлових будинків було виділено земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_1 під будівництво одного 1-квартирного та двох 2-квартирних житлових будинків.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» від 27.11.1990 року прийнято рішення про передачу частини ділянки її чоловікові та сину для будівництва двоквартирного будинку.

2 грудня 1991 року на загальних зборах кооперативу було вирішено припинити діяльність кооперативу та поділити майно кооперативу між його членами - праву квартиру від входу двоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 виділено ОСОБА_1; ліву квартиру від входу цього будинку - ОСОБА_8

Спірний будинок було збудовано восени 1994 року за її кошти та її чоловіка.

У вересні 1995 року скасовано державну реєстрацію кооперативу.

Протягом 1995-1997 років її чоловік ОСОБА_8 безуспішно звертався до Тернопільської міської ради із заявами про надання йому права користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, після його смерті вона успадкувала все його майно, у тому числі ліву частину спірного будинку.

У червні 1997 року вона звернулася до Тернопільського міського суду з адміністративною скаргою на те, що Тернопільська міська рада не розглядала її вимогу про надання права користування земельною ділянкою, на якій збудовано ліву частину будинку.

09 липня 1997 року суд ухвалив рішення про зобов'язання Тернопільської міської ради розглянути по суті вимогу ОСОБА_7

23 липня 1997 року Тернопільська міська рада прийняла рішення про надання земельної ділянки, на якій була збудована ліва частина спірного будинку, ОСОБА_2 для подальшого будівництва.

Посилаючись на те, що рішення Тернопільської міської ради є незаконне, ним надано земельну ділянку ОСОБА_2, який не має жодного правового відношення до будинку, позивачка просила її вимоги задовольнити.

У грудні 2000 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на жилий будинок АДРЕСА_1.

На обґрунтування вимог ОСОБА_2 зазначав, що згідно з угодою від 18 березня 1993 року кооператив «Кооператор» в особі голови ОСОБА_1 продав йому за 10 тис доларів США фундамент лівої частини спірного будинку та частину будівельних матеріалів. Ним власними силами та за власні кошти збудовано ліву частину будинку. Будівництво завершено у 1994 році.

Ухвалою Тернопільського міського суду Тернопільської області від 01 грудня 2000 року позови ОСОБА_7 та ОСОБА_2 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року, у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено, позов ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року та ухвалу Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року залишено без змін.

ОСОБА_7 звернулася до Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Рішенням ЄСПЛ від 3 травня 2007 року у справі «ОСОБА_7 проти України», що набуло статусу остаточного, скарги щодо несправедливості провадження та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - перший протокол до Конвенції, Конвенція відповідно) оголошено прийнятними, решту скарги - неприйнятною.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року відмовлено ОСОБА_7 в задоволенні скарги про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 1 березня 2001 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України віл 22 серпня 2002 року за винятковими обставинами.

ОСОБА_7 звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на ухвалу Верховного Суду України від 14 березня 2008 року про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами на підставі рішення ЄСПЛ від 3 травня 2007 року у попередній справі заявниці.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 5 лютого 2015 року у справі «ОСОБА_7 проти України (№ 2)», що набуло статусу остаточного, скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість провадження, що закінчилося ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року, та її скаргу за статтею 1 Першого протоколу про незаконне позбавлення її майна у зв'язку із цим провадженням оголошено прийнятними, решту скарг у заяві -неприйнятними.

У заяві про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвали Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року, ухвал Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року та 14 березня 2008 року ОСОБА_1, як правонаступник померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7, просив скасувати зазначені судові рішення, ухвалити нове рішення. Підставою для перегляду зазначених судових рішень зазначив рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2015 року у справі «ОСОБА_7 проти України (№ 2)».

Постановою Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2001 року, ухвалу Хмельницького обласного суду від 1 березня 2001 року, ухвалу Верховного Суду України від 22 серпня 2002 року та ухвалу Верховного Суду України від 14 березня 2008 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 червня 2016 року виправлено описку у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2016 року: у вступній та резолютивній частинах постанови замість імені та по батькові "ОСОБА_1" зазначити "ОСОБА_1", а також в описовій частині у другому абзаці на сторінці 6 замість дати "... від 8 грудня 1991 року" зазначити "... від 2 грудня 1991 року".

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11.10.2016 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_7 - ОСОБА_1.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 подавав заяви про доповнення та уточнення позовних вимог.

Згідно заяви від 14.02.2017 року ОСОБА_1 просив: визнати незаконною та скасувати ухвалу 19 сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 662 від 30.05.2001р., на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 01 червня 2001 року про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2; визнати недійсними договір дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння під АДРЕСА_1 від 26.12.2006р. та послідуючий виправлений договір дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27.06.2007р. своїй дочці ОСОБА_4; скасувати державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1, як правонаступником ОСОБА_7 за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1; зобов'язати Тернопільську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою; витребувати від ОСОБА_4 домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292, 6 кв.м. в АДРЕСА_1; усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_4 разом з малолітнім сином ОСОБА_5 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 доходи в сумі 981339,07 грн., які вони спільно одержали або могли одержати за весь час володіння житловим будинком АДРЕСА_1.

25.04.2017 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої просив: визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,0406 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, виданий ОСОБА_4 09.10.2008 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0406 га, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Стягнуто із ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) в доход держави 8000 гривень судового збору за заявлені вимоги майнового характеру та 551,20 гривень судового збору за заявлені вимоги немайнового характеру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду - скасувати відмову суду у задоволенні його позовних вимог та задовольнити їх в повному обсязі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема зазначив, що судом не враховано, що Європейський Суд з прав Людини у своїх двох рішеннях однозначно підтвердив право власності його матері на житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі представлених матір'ю первинних правовстановлювальних документів та відповідно до загальноєвропейського принципу «правомірних очікувань» / «законних сподівань»/. Земельна ділянка у зв'язку з переходом до ОСОБА_8 фундаменту - цоколя лівої частини житлового будинку (будівлі - споруди) по АДРЕСА_1 перейшла на законних підставах, відповідно до ст. 30 ЗК України, в редакції 1990 року. Після офіційної ліквідації кооперативу «Кооператор» зазначена земельна ділянка всупереч вимогам ст.ст. 27. 29, 31 Земельного кодексу України 1990 р. не могла автоматично перейти, як фактично стверджує суд, у розпорядження Тернопільської міської ради, без її вилучення або припинення права користування на підставі відповідного рішення ради або суду, чого не було зроблено. Тернопільська міська рада своїм рішенням від 23.07.1997 року фактично брутально конфіскувала майно ОСОБА_8, яке згідно висновку самого ж суду (стор. 10 абз.4, стор.11 абз.1, стор.12 абз.1, 2, 3) на законних підставах було передано ОСОБА_8 після ліквідації кооперативу. Висновки суду є взаємосуперечливими та взаємовиключаючими.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що після прийняття батьками рішення щодо продажу лівої частини будинку, із ОСОБА_2, з яким був знайомий, було досягнуто домовленості про придбання ним цієї частини будинку. У зв'язку із цим покійним ОСОБА_8 було видано довіреність, на підставі якої ОСОБА_2 повинен був займатись вирішенням питань щодо здачі будинку в експлуатацію та оформлення права власності на ОСОБА_8 з подальшим укладенням між ними договору купівлі-продажу будинку. Вона видана з метою отримання ОСОБА_2 гарантії, що він не буде проданий іншій особі. В день її видачі, нотаріусом було посвідчено й іншу довіреність, за якою його батько доручає ОСОБА_2 продати будинок. Ця довіреність щодо продажу є незаконна, оскільки отримана внаслідок злочинної змови ОСОБА_2 із нотаріусом, що її посвідчила. Окрім цього пояснив, що на угоді, довідці та розписці підписи від імені ОСОБА_1 схожі на його підпис, можливо на них дійсно його підпис, однак вони є підробленими шляхом компоновки тексту, що підтверджено висновком криміналістичної експертизи. Угода, довідка та розписка не відповідають дійсності, так як вказані документи ним не підписувались, ніяких коштів від відповідача він не одержував.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 заперечив відносно апеляційної скарги та пояснив, що у 1991 році ОСОБА_1 запропонував купити у нього ліву частину фундаменту під будинок по АДРЕСА_1. Пропозиція виникла у зв"язку з відсутністю коштів у ОСОБА_1 для будівництва будинку на правій частині фундаменту, що належала йому. Він купив у ОСОБА_1 за 10000 тис. дол. США половину фундаменту (ліву частину), гроші дав особисто ОСОБА_1, купівлю - продаж оформили укладенням угоди у двох примірниках, на одному із яких, що забрав ОСОБА_1, він розписався. Після завершення ним будівництва лівої частини будинку, ОСОБА_1 став вимагати доплати 15000 тис. дол. США. Його відмова від вимоги про доплату стала причиною подачі в суд позовних заяв.

Апеляційна скарга на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не подана а тому дане рішення у цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд виходив з того, що покійний ОСОБА_8 за життя в установленому законом порядку не набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, оскільки позивачем не надано доказів, що дане будівництво велось та було завершене його батьком на підставі відповідної дозвільної та проектної документації, за відсутності якої, відповідно до вимог чинного законодавства, спірне будівництво вважається самовільним, а тому покійна ОСОБА_7 не успадкувала та не набула право власності на спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 після смерті свого чоловіка ОСОБА_8; Тернопільська міська рада народних депутатів після ліквідації кооперативу будучи власником земельної ділянки 23.07.1997 року прийняла рішення про виділення земельної ділянки площею 0,04 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, що знаходяться в межах міста, розпорядившись нею на власний розсуд; угода купівлі-продажу цокольної частини приміщення по АДРЕСА_1 від 18.03.1993 року, укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як головою кооперативу «Кооператор», довідка від 20.01.1995 року, видана ОСОБА_2 головою кооперативу «Кооператор» ОСОБА_1 про те, що останній збудував ліву частину будинку по АДРЕСА_1 за власні кошти, провівши розрахунок із ОСОБА_1 та розписка від 20.01.1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 млрд. 550 млн. крб. за ліву цокольну частину будинку по АДРЕСА_1, не є допустимими доказами.

При цьому суд зазначив, що відповідно до висновку експерта № 245 від 26.05.1997 року тексти довідки від 20.01.1995 року та розписки від 20.01.1995 року виготовлені шляхом поєднання частин тексту, що віддруковані на різних друкарських машинках; угоду купівлі-продажу цокольної частини приміщення по АДРЕСА_1 від 18.03.1993 року суд до уваги не приймає, оскільки в матеріалах справи наявна лише копія зазначеної угоди, оригінал якої, зі слів відповідача, був вилучений у нього правоохоронними органами, ця угода не є нотаріально посвідченою та не містить підпису відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не вправі був вчиняти будь-яких дій по відчуженню належного його батькові майна, без відповідних на те повноважень, яких він не отримував від ОСОБА_1

Повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

ЄСПЛ в своєму рішенні від 03 травня 2007 року у справі "ОСОБА_7 проти України" у п.п. 77-84 зазначив, що судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони грунтуються, що є відображенням принципу належного здійснення правосуддя.

У рішеннях судів відсутні коментарі законності рішення загальних зборів кооперативу від 02 грудня 1991 року, також не прокоментовано твердження заявниці про те, що відповідно до висновків правоохоронних органів від 15 липня 1997 року угода від 1993 року, за якою кооператив продав той самий об'єкт ОСОБА_2, була підробленою.

Суд в порушення ст. 6 Конвенції відмовив у виклику в судове засідання свідків про допит яких заявляла ОСОБА_7

ЄСПЛ також вказав, що питання законності рішення загальних зборів кооперативу від 02 грудня 1991 року та угоди від 1993 року, було вирішальним для результату розгляду справи і, таким чином, вимагало особливої уваги та коментарів.

Скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд України у своїй постанові від 22 лютого 2016 року вказав, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин у справі, зокрема:

чи мала ОСОБА_7 законні підстави стверджувати, що її померлий чоловік був власником оспорюваної частини будинку до смерті (пункт 79 рішення ЄСПЛ);

чи була ліва частина будинку збудована за її та її чоловіка кошти;

чи законно її чоловік отримав право власності на ліву частину будинку відповідно до рішення загальних зборів кооперативу від 2 грудня 1991 року;

чи мали право кооператив та ОСОБА_1 продавати цю частину будинку;

чи є законним рішення загальних зборів кооперативу від 2 грудня 1991 року;

чи була підробленою відповідно до висновків правоохоронних органів від 15 липня 1997 року угода від 1993 року, за якою кооператив продав той самий об'єкт ОСОБА_2

За вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення зазначеного положення закону у повній мірі не з'ясував, чи угода від 1993 року, довідка, розписка від 1995 року одержані з порушенням закону; чи висновок експерта, на який послався суд у рішенні, спростовує обставини у довідці та розписці; суд не дослідив та не дав оцінки наявним у справі рішенням судів трьох інстанцій, що вказують на відмову в позові ОСОБА_7 про визнання цих доказів (угоди, довідки, розписки) недійсними; не оцінив в сукупності, як цього вимагає ст. 212 ЦПК України, текст угоди від 1993 року та нотаріально посвідчену довіреність від 18.03.1993 року, що знаходиться у кримінальній справі №1176319 (а.с. 207); не дав оцінки поясненням ОСОБА_1 про те, що на угоді, довідці та розписці підписи від імені ОСОБА_1 схожі на його підпис та можливо є його підписом; що у справі відсутні докази про те, що підпис на цих документах вчинив не ОСОБА_1 а інша особа; суд не дав оцінки висновку провоохоронного органу від 15 липня 1997 року.

Оскільки судом першої інстанції дано не правильну оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи та не дано оцінки наявним у справі доказам, які містять інформацію щодо предмета доказування, що призвело до помилкового встановлення судом фактичних обставин справи та правового обгрунтування рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що згідно ст. 309 ЦПК України та п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" зазначені обставини є підставою для зміни судового рішення - його мотивувальної частини.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського міськвиконкому №375 від 24.08.1988 року було зареєстровано Статут кооперативу «Кооператор» при Тернопільській пересувній механізованій колоні облспоживспілки по наданню платних послуг населенню, прийнятий на загальних зборах кооперативу «Кооператор» 12.08.1988 року.

Восени 1989 року у члени кооперативу «Кооператор» були прийняті позивач ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_8

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №35 від 26.02.1990 року(т.1 а.с.19) вирішено закріпити дві земельні ділянки площею 0,08 га по АДРЕСА_7 та одну земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_2 за кооперативом «Кооператор» під будівництво 2-квартирних і 1-квартирного житлових будинків для членів кооперативу: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_13, які потребували поліпшення житлових умов.

Рішенням Тернопільського міськвиконкому № 215 від 22.05.1990 року( т.1 а.с.18) текст рішення №35 від 26.01.1990 року було викладено у новій редакції: « закріпити дві земельні ділянки, площами 0,08 га по АДРЕСА_4 та одну земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_2 за будівельно-ремонтним кооперативом «Кооператор» під будівництво двох 2-квартирних і одного 1-квартирного житлових будинків для членів кооперативу ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_13 Вказаним рішенням зобов'язано кооператив погодити проекти на будівництво з управлінням архітектури і містобудування, яке в свою чергу зобов'язано оформити закріплення земельних ділянок відповідною документацією.

Рішенням Тернопільського міськвиконкому №475 від 14.11.1990 року п.17 рішення №215 від 22.05.1990 року викладено у наступній редакції: «закріпити земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_1 за будівельно-ремонтним кооперативом «Кооператор» під будівництво двох 2-квартирних і одного 1-квартирного житлових будинків.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» від 27.11.1990 року (протокол №5) вирішено на підставі рішення Тернопільського міськвиконкому №475 від 14.11.1990 року закріпити за членами кооперативу виділені земельні ділянки наступним чином: двоквартирний будинок по АДРЕСА_1 -0,08 га за ОСОБА_1, ОСОБА_8, двоквартирний будинок по АДРЕСА_1-0,08 га -за ОСОБА_11, ОСОБА_14, одноквартирний будинок по АДРЕСА_2-0,05 га за ОСОБА_13 для індивідуального житлового будівництва, яке члени кооперативу повинні вести самостійно за власні кошти.( а.с.33 том 1).

02.12.1991 року на загальних зборах членів кооперативу «Кооператор» було прийнято рішення припинити діяльність кооперативу у зв'язку з підвищенням цін на будівельні матеріали та зменшенням кількості замовлень на будівельно-ремонтні роботи та розподілити майно кооперативу між його членами наступним чином: двоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 виділити ОСОБА_1 -праву квартиру від входу, а ОСОБА_8-ліву квартиру від входу; (у 1991 році існував тільки фундамент).

Згідно оригіналу ліквідаційного балансу кооперативу «Кооператор», затвердженого ДПІ м. Тернополя в листопаді 1991 року (т.1 а.с.26-27) на момент ліквідації залишилось нерозподіленим майно кооперативу, яке складалось з фундаментів трьох житлових будинків( 2-х двоквартирних та 1-го одноквартирного).

Статтею 5 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 року № 8998-11 передбачено, що кооператив є організацією громадян СРСР, які добровільно об'єднались на основі членства для спільного провадження господарської та іншої діяльності на базі належного йому на праві власності, орендованого або наданого в безплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також матеріальної заінтересованості членів кооперативу і найбільш повного поєднання їх інтересів з інтересами колективу і суспільства.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.11 вказаного Закону кооператив організовується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, які бажають заснувати кооператив. Кооператив вважається створеним з моменту його державної реєстрації. Кооператив реєструється виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням кооперативу на підставі висновку депутатської комісії відповідної Ради народних депутатів.

Членом кооперативу може бути кожний громадянин, який досяг 16-річного віку, якщо інше не передбачено законодавством Союзу РСР і союзних республік, виявив бажання і здатний брати участь у здійсненні цілей і завдань кооперативу. Спори у справах, що виникають з членських відносин, вирішуються органами кооперативу в порядку, визначеному його статутом, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і союзних республік,- судом- ч.1,3 ст.12 Закону.

Власністю кооперативу є засоби виробництва та інше майно, які належать йому і необхідні для здійснення статутних завдань. Кооперативові можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей його діяльності. Право розпорядження майном належить тільки самому кооперативу- ч.1 ст.7, ч.2 ст.8 Закону «Про кооперацію в СРСР».

У відповідності до п.п.1,3 Статуту кооперативу «Кооператор» метою його створення є добровільне об»єднання громадян на основі колективної праці і самоуправління для спільного виконання робіт, в тому числі будівельно-монтажних.

Згідно п.11.2, 11.3 Статуту ліквідація кооперативу проводиться за рішенням загальних зборів членів кооперативу, виконкому міської ради народних депутатів і після сплати у встановленому порядку боргів ліквідованого кооперативу, майно(засоби) кооперативу, що залишилось, розподіляється між колишніми членами кооперативу в порядку, що встановлюється загальними зборами.

Вищенаведені докази та положення згаданого Закону та Статуту кооперативу дають підстави для висновку, що рішення загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» про поділ майна кооперативу, що оформлене протоколом №6 від 02.12.1991 року є законним, ОСОБА_8 правомірно при розподілі майна кооперативу отримав у власність цокольне приміщення по АДРЕСА_1.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно угоди від 18 березня 1993 року (т.1 а.с. 130) Кооператив в особі голови ОСОБА_1 з одного боку та гр-н ОСОБА_2 з іншого, уклали угоду про наступне:

Кооператив продає ОСОБА_2 половину цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та частину будматеріалів (панелі перекриття в кількості 20 шт. та сходові марші в кількості 4шт.).

ОСОБА_2 оплачує кооперативу вартість половини цокольного приміщення, яке належить члену кооперативу ОСОБА_8 та вартість вказаних будматеріалів.

Угода вважається укладеною з часу переходу права власності на половину цокольного приміщення від ОСОБА_8 до ОСОБА_2 шляхом нотаріального засвідчення доручення, підписаного ОСОБА_8

Угоду укладено в 2-х примірниках, оригінал якої надається голові кооперативу ОСОБА_1, а копія ОСОБА_2

Із наявної у кримінальній справі довіреності від 18 березня 1993 року (а.с. 207) вбачається, що ОСОБА_8, житель АДРЕСА_5 цією довіреністю уповноважив ОСОБА_2 жителя АДРЕСА_6, продати за ціну та на умовах на свій розсуд належний йому частину жилого будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1. Довіреність видана строком на три роки. Дійсна до 18 березня 1996 року. Довіреність посвідчена державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори ОСОБА_33. Довіреність підписана ОСОБА_8 у її присутності. Особу його встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі №5-1737.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оцінюючи належність, допустимість та достовірність угоди та довіреності окремо, а також достатність та взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що кооператив в особі ОСОБА_1 18 березня 1993 року продав належне ОСОБА_8, згідно протоколу №6 від 02.12.1991 року, цокольне приміщення по АДРЕСА_1 м. Тернопіль і з цього часу ОСОБА_2 став його власником. За змістом угоди та довіреності продаж фундаменту відбувся за згодою та за волевиявлення його власника ОСОБА_8

Встановлено, що придбавши фундамент ОСОБА_2 продовжив та закінчив будівництво лівої частини будинку по АДРЕСА_1, за власний рахунок.

Дані обставини стверджуються наявними копіями документів про придбання ОСОБА_2 будівельних матеріалів; нотаріально завіреними заявами осіб, які працювали на будівництві та засвідчили, що саме ОСОБА_2 за особисті кошти проводив будову; довідкою та розпискою від 20.01.1995 року.

Так, згідно довідки від 20.01.1995 року, підписаної головою кооперативу ОСОБА_1 вбачається, що вона видана ОСОБА_2 в тому, що він збудував ліву частину будинку по АДРЕСА_1 за свої кошти, за будівельні матеріали проводив готівковий розрахунок з ОСОБА_1.

Згідно розписки голови кооперативу ОСОБА_1 від 20.01.1995 року, що підписана ним, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 один мільярд п"ятсот п"ятдесят мільйонів карбованців за ліву цокольну частину будинку по АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 131, 132; кримінальна справа ас.381).

Із нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29,ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, вбачається, що вони разом з іншими особами протягом 1993-1994 років брали участь в будівництві будинку по АДРЕСА_1, вказівки щодо робіт надавав їм ОСОБА_2, який і проводив розрахунок з ними за роботи (Т.1 а.с. 342-349).

Згідно матеріалів справи клопотань про допит зазначених осіб свідками від сторін не надходило. ОСОБА_1 пояснив, що потреби заявляти таке клопотання після двох рішень ЄСПЛ не має.

Встановлено, що рішенням XIX сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року вирішено надати земельну ділянку площею 0,04 га за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва й обслуговування лівої частини будинку. Згідно змісту рішення (ухвали) рішення видано на підставі того, що будівництво проводилося та фінансувалося ОСОБА_2

01.06.2001 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1. Вказане свідоцтво видане на підставі акту прийняття в експлуатацію, затвердженого рішенням виконкому Тернопільської міської ради №662 від 30.05.2001 року(т.3 а.с.231).

У відповідності до договору дарування 1/2 частини домоволодіння від 26.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., за реєстром №4271 ОСОБА_2 передав безоплатно у власність (дарунок) своїй доньці ОСОБА_4 1/2 частину домоволодіння під АДРЕСА_1.

У відповідності до договору дарування від 27.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., за реєстром №1900 ОСОБА_2 передав безоплатно у власність (дарунок) своїй доньці ОСОБА_4 1/2 частину домоволодіння під АДРЕСА_1.

Право власності ОСОБА_4 на житловий будинок із надвірними спорудами по АДРЕСА_1 зареєстроване ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 30.01.2007 року та 05.07.2007 року , реєстраційний номер 17152114.

10.06.2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Тернополі на підставі рішення 6 сесії 5 скликання Тернопільської міської ради від 01.02.2007 року №5/6/75 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0406 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З врахуванням встановлених обставин суд апеляційної прийшов до висновку, що ОСОБА_8 був власником лише цокольного приміщення (фундаменту) по АДРЕСА_1, який продав ОСОБА_2 згідно угоди від 18 березня 1993 року, а останній після купівлі фундаменту продовжив та закінчив будівництво лівої частини будинку по АДРЕСА_1, за власний рахунок, а тому після смерті ОСОБА_8 його дружина ОСОБА_7 не мала законних підстав стверджувати, що її покійний чоловік був власником оспорюваної частини будинку до смерті. Такі підстави відсутні й у позивача ОСОБА_1 після смерті мами ОСОБА_7, а тому вимоги позивача до задоволення не підлягають.

Доводи ОСОБА_1 про те, що угода від 18.03.1993 року між ним та ОСОБА_2 не укладалася, оригінал угоди в матеріалах справи відсутній, її текст змонтовано на різних друкарських машинках, підпис ОСОБА_2 в угоді відсутній, а підпис від імені ОСОБА_1 виконано іншою особою, на угоді відсутня печатка кооперативу «Кооператор» та назва самого кооперативу, що він не мав жодних повноважень від своїх батьків, як законних володільців, на відчуження їхнього незавершеного будинку, що на час виникнення спірних правовідносин угода купівлі-продажу нерухомого майна у відповідності до ст.ст. 227, 227-1 ЦК УРСР 1963 року мала бути нотаріально посвідчена, як щодо незавершеного будинку, так і щодо будматеріалів і недодержання зазначених вимог про нотаріальне посвідчення угоди купівлі-продажу незавершеного будинку та будівельних матеріалів тягне за собою її недійсність внаслідок нікчемності, що в сукупності вказує на неприпустимість угоди, як доказу, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Встановлено, що вищезгадана угода підписана ОСОБА_1 Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що на угоді, довідці та розписці підписи від імені ОСОБА_1 схожі на його підпис, можливо на них дійсно його підпис. Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з приводу доведення ним факту не підписання зазначеної угоди, довідки та розписки не заявляв і така експертиза судом не призначалась. Докази про не підписання ОСОБА_1 цих документів у матеріалах справи відсутні.

Отже посилання про непідписання ОСОБА_1 угоди є безпідставні.

Твердження про підробку ОСОБА_2 документів - угоди, розписки, довідки спростовуються висновком правоохоронного органу - постановою про закриття кримінальної справи №1176319 від 15 липня 1997 року, із якої вбачається, що порушена 13 березня 1997 року УСБУ в Тернопільській області кримінальна справа за ознаками ст. 194 КК України про те, що ОСОБА_2 підробив офіційні документи з метою незаконно оформити на себе частину житлового будинку по АДРЕСА_1 відносно ОСОБА_2 закрита за відсутністю в його діях складу злочину.

Безпідставними є також доводи про підробку документів шляхом компоновки з посиланням на висновок криміналістичної експертизи, оскільки як вбачається із висновку експерта від 26 травня 1997 року (кримінальна справа ас382-383) у ньому відсутні дані, що довідка та розписка є підробленими, Зазначено, що частини тексту довідки та розписки друковані на різних машинках. Суд вважає, що це не спростовує обставин, зазначених у цих документах.

Згідно ч.2 ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Встановлено, що надати оригінал угоди відповідач не зміг. З врахуванням зазначеного суд вважає, що сама по собі відсутність оригіналу угоди у справі при наявності її копії та вищезгаданої нотаріально посвідченої довіреності не дає підстав для висновку про недопустимість цього доказу.

Із змісту угоди від 18 березня 1993 року вбачається, що кооператив в особі ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 цокольне приміщення, що належало ОСОБА_8 та що право власності від останнього до ОСОБА_2 переходить шляхом нотаріального засвідчення доручення, підписаного ОСОБА_8. Встановлено, що цього ж дня 18 березня 1993 року ОСОБА_8 видав ОСОБА_2 довіреність, за якою ОСОБА_2 вправі продати за ціну та на умовах на власний розсуд належну йому частину будинку. Отже, наведене свідчить про те, що кооператив в особі ОСОБА_1, що є сином ОСОБА_8 мав повноваження від власника майна ОСОБА_8 на розпорядження його власністю та власник бажав укладення такої угоди, чим спростовуються твердження позивача про відсутність повноважень на відчуження майна. Зміст угоди та довіреності вказують на волевиявлення ОСОБА_8 на відчуження у такий спосіб майна.

Не заслуговують на уваги також доводи про недійсність угоди внаслідок недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку та будівельних матеріалів, з посиланням на ст. ст. 227, 227-1 Цивільного кодексу Української РСР.

Встановлено, що предметом договору купівлі-продажу був фундамент а не жилий будинок. Як вбачається із наявних у матеріалах справи рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 серпня 2005 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2007 року (т. 3 а.с. 261, 262), чому суд першої інстанції не дав правової оцінки, ОСОБА_7 у 2003 році (через 10 років після укладення угоди) зверталася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди та її складових частин - розписки та довідки не дійсними з тих самих підстав, які заявлені, зокрема і у зв'язку з тим, що угода нотаріально не посвідчена. По даному спору рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 серпня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 22.11.2005 року, ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 листопада 2007 року відмовлено в позові ОСОБА_7, третьої особи на стороні позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними угоди від 18.03.1993 року, укладеною між головою кооперативу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про купівлю-продаж цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та частини будматеріалів, розписки ОСОБА_1 від 20.01.1995 року про отримання від ОСОБА_2 1 млрд. 550 млн. крб., за ліву цокольну частину будинку по АДРЕСА_1 та довідки від 20.01.1995 року за підписом голови кооперативу ОСОБА_1, що ОСОБА_2 збудував ліву частину будинку по АДРЕСА_1 за свої кошти, за будівельні матеріали проводив готівковий розрахунок з ОСОБА_1

Отже, дана угода не визнана в установленому порядку не дійсною, що спростовує твердження позивача про її недійсність.

Також не заслуговують на увагу посилання щодо відсутності на угоді підпису ОСОБА_2, оскільки факт його волевиявлення на придбання цокольного приміщення ним підтверджено і не спростовано позивачем .

Твердження про злочинну змову ОСОБА_2 і нотаріуса щодо посвідчення доручення на продаж ОСОБА_8 частини будинку є голослівні, не підтверджені жодними доказами. Із протоколу допиту свідка ОСОБА_33, державного нотаріуса нотаріальної контори №1 м.Тернопіль від 07.02.1997 року, що була попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 178,179 КК УРСР (кримінальна справа ас.192) вбачається, що 18 березня 1993 року вона посвідчувала два доручення, по реєстру № 5-1737 та 5-1738, від імені ОСОБА_8 на ім"я ОСОБА_2 Одне стосувалося продажу частини будинку, інше представлення інтересів. Доручення були підписані ОСОБА_8

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін, змінивши обгрунтування мотивувальної частини рішення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: