Ухвала суду № 70514994, 21.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

при секретарі - Коваль О.І.

та сторін - представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2; ОСОБА_3; представника банку Подановського Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку відеоконференції в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 вересня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, котра не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2013 року ПАТ "Фольксбанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту №КF47597 від 05 березня 2008 року в сумі 25843,69 дол.США, що по курсу НБУ - 7,9930 грн. за 1 дол.США, встановленому станом на 07.07.2013 року, в еквівалентні становить 206568,62 грн.

В обгрунтування своїх вимог банк посилався на те, що ОСОБА_3 порушив взяті на себе згідно кредитного договору зобов"язання щодо своєчасного погашення боргу щомісячними платежами, внаслідок чого утворилась вказана заборгованість, яку слід з нього стягнути.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 вересня 2014 року позов - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" заборгованість за договором №КF47597 від 05 березня 2008 року в сумі 206568 (двісті шість тисяч п"ятсот шістдесят вісім) грн. 62 коп. та 2295 (дві тисячі двісті дев"яносто п"ять) грн. 09 коп. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, дав неналежну оцінку доказам у справі, що призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог заявник зазначив, що позицію суду першої інстанції вважає помилковою, оскільки судом прийнято рішення за відсутності доказів, що підтверджують суму розміру заборгованості по кредитному договору, що свідчить про його необгрунтованість, а тому порушують його права як поручителя по кредитному договору.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник ПАТ "Фольксбанк" - Подановський Т.Р. апеляційну скаргу не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Згідно ст.308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № KF47597 від 05.03.2008 року, ВАТ "Електрон Банк", правонаступником якого є позивач, надало відповідачу кредит на суму 37'500 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 03.03.2023 року під 12,5 % річних.

Відповідач в свою чергу, відповідно до п.5.2.9 вказаного кредитного договору, зобов'язався повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також можливі пеню та штрафні санкції, незалежно від строку зобов'язання у наступних випадках:

- затримання сплати частини кредита та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць;

- перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків;

- утворення в позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами.

Позивачем умови даного кредитного договору виконано та надано кредит, що підтверджується заявою на видачу готівки №1439-5 від 06.03.2008 року та не заперечується ОСОБА_3

ОСОБА_3 своїх договірних зобов'язань не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 25'843,69 дол. США, що по курсу НБУ 7,9930 грн. за 1 дол.США, встановленому станом на 07.07.2013 року, еквівалентно 206'568,62 грн. з яких:

- заборгованість по кредиту - 25'361,30 дол.США, що по курсу НБУ 7,9930 грн. за 1 дол.США, встановленому станом на 07.07.2013 року, еквівалентно 202'712,87 грн.;

- заборгованість по відсотках - 479,63 дол.США, що по курсу НБУ 7,9930 грн. за 1 дол.США, встановленому станом на 07.07.2013 року, еквівалентно 3'833,69 грн.

Згідно п.5.3.1. зазначеного кредитного договору, банк має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором списати з рахунків позичальника суми боргу на підставі наказу на примусову сплату боргового зобов'язання, звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимагати виконання зобов'язань за кредитним договором від поручителя (гаранта).

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Згідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншої сторони (позичальника) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про порушення прав позивача з вини відповідача, які підлягають захисту шляхом стягнення з нього вказаної суми заборгованості . Дане рішення відповідачем не оскаржувалось і вступило в закону силу.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вище згадане рішення в зв'язку з тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за № 607/12357/13 звернено стягнення на квартиру, загальною площею 36,8 кв.м, житловою - 16,3 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1, шляхом продажу ПАТ "ВіЕс Банк" від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу. Виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення по АДРЕСА_1. Вважає, що рішенням суду від 16.09 2014 року про стягнення із ОСОБА_3 суми заборгованості по кредитному договору порушуються його права, як майнового поручителя.

В апеляйційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в рішенні суду вказано, що він є третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Однак в матеріалах справи відсутня ухвала про допуск його до участі у справі, не отримував викликів в судові засідання, а тому судом допущено порушення норм процесуального права, яке вплинуло на неправильність прийняття рішення.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, вважає, що у відповідності до вимог ст. 308 ч.2 ЦПК України - не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, тобто цим права та інтереси заявника, як майнового поручителя, не порушено. Крім того, відповідно до ст. 30 ЦПКУ сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто в даному випадку банк і ОСОБА_3

Безпідставними є посилання заявника на те, що при подачі позовної заяви банк повинен був подати докази, які підтверджують наявність підстав, які надають позивачу право на дострокове стягнення заборгованості по спірному кредитному договору та дотримання порядку дострокового стягнення заборгованості, а також докази, які підтверджують розмір цієї заборгованості, оскільки в запереченнях на письмові пояснення від 17.02.2014 року по справі № 607/12357/13-ц вказано про відсутність такої заборгованості, яке долучено до апеляційної скарги. Як вбачається із повідомлення-вимоги за №09-3/7111 від 26.03.2013 року, надісланого ОСОБА_3 перед зверненням банку до суду, заборгованість станом на 11.07.2013 року дійсно була в сумі 25843,69 дол. США. Цей факт в апеляційній інстанції не заперечував сам ОСОБА_3, який пояснив, що він у 2008 році взяв споживчий кредит в сумі 37500 дол. США, із якого собі взяв 6 тис. дол., а решту віддав ОСОБА_1 Свої кошти віддавав ОСОБА_1, який повинен був погашати борг, що він і робив, але потім перестав сплачувати в результаті чого виникла заборгованість. Рішення суду від 16.09.2014 року про стягнення з нього суми заборгованості по кредитному договору не оскаржував. Що ж стосується заперечення на письмові пояснення (а.с.147) в яких зазначено, що всі платежі які були згідно договору кредиту до серпня 2013 року позичальником належним чином виконано, сплачено, заборгованість відсутня і на які посилається заявник, як на підставу скасування рішення, то колегія суддів не бере до уваги, так як ці заперечення стосується іншої цивільної справи за № 607/12357/13-ц та спростовуються доказами по цивільній справі за № 607/12364/13-ц про стягнення заборгованості по кредитному договору із ОСОБА_3, зокрема, повідомленням-вимогою №09-3/7111 від 26.03.2013 року, розрахунком суми заборгованості, визнанням ОСОБА_3 такої заборгованості. Крім того, заперечення на письмові пояснення не є доказом, який свідчить про відсутність заборгованості, який спростовується іншими доказами. Також представник банку ОСОБА_4 пояснив, що в даному запереченні помилково відображено про відсутність заборгованості, оскільки це не відповідало умовам п.5.2.9 кредитного договору.

Голослівними є твердження заявника щодо "доведеності" розміру заборгованості за вимогою, оскільки сам ОСОБА_3 визнав факт суми заборгованості по кредитному договору, так як в 2013 -2014 роках несвоєчасно проводив оплату по кредиту. Рішення щодо стягнення з нього суми заборгованості по спірному кредитному договору не оспорював, що й підтвердив в апеляційній інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться лише до оцінки доказів і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело б або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на представлених доказах, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 вересня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: