Ухвала суду № 70513359, 15.11.2017, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/2705/17

Провадження № 2/442/1330/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді – Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання – Кравців Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду в цивільній справі за позовом Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури до Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 про скасування рішення Дрогобицької міської ради, визнання недійсним договору та зобов’язання звільнити земельну ділянку площею 24 кв.м, –

в с т а н о в и в:

В провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області перебуває справа за позовом Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури до Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 про скасування рішення Дрогобицької міської ради „Про укладення договорів особистого строкового сервітуту для встановлення та обслуговування об’єктів торгівельного призначення” від 23.09.2015 № 1728; про визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 03.10.2016, укладеного між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та СПД – ФО ОСОБА_1; про зобов’язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 24 кв.м.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

Повноважні представники Дрогобицької міської ради і Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в судове засідання не з’явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 15.11.2017 представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 клопотання підтримала з підстав, викладених у ньому. Прокурор Дрогобицької місцевої прокуратури ОСОБА_3 проти вказаного клопотання заперечував, посилаючись на те, що прокуратура здійснює захист державних інтересів, а раді не надано права оскаржувати в суді власні рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” від 14.10.2014 року № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави; обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Абз. 3 ч. 2 ст. 45 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України „Про прокуратуру”.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка, виділена під сервітут відповідачу, належить до категорії земель рекреаційного призначення, а відтак на її території заборонена господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може зашкодити використанню їх за цільовим призначенням. З урахуванням цього, на думку прокурора, оскаржуване рішення сесії Дрогобицької міської ради, договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди порушують права територіальної громади міста Дрогобича.

Прокурор зазначив, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор вказав, що чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради у даних земельних правовідносинах.

Таким чином, у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а рішення відповідача порушує норми діючого земельного законодавства. У зв’язку з тим, що відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури звертається до суду за захистом державних інтересів і набуває статусу позивача.

Прокурор послався на те, що повернення земельної ділянки у державну власність становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень, чим і скористався відповідач, подавши заяву про залишення позову прокурора без розгляду.

При оцінці наявності підстав для звернення прокурора з даним позовом суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Зокрема, Європейський суд з прав людини в низці справ роз’яснював, що одна лише участь („активна” чи „пасивна”) прокурора або іншої співмірної посадової особи може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. Постанову Великої палати у справі „Мартіні проти Франції” (Martinie v. France), скарга № 58675/00, § 53, ECHR 2006-...). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони почуття нерівності (справа „Кресс проти Франції”, § 81; рішення ЄСПЛ від 31.03.2005 у справі „F. W. проти Франції” (F. W. v. France), скарга № 61517/00, § 27). Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад для захисту прав вразливих груп – дітей, інвалідів тощо, які вважаються нездатними захищати свої інтереси самостійно, або коли захисту потребують державні інтереси.

Таким чином, право прокурора на звернення до суду є можливим, проте на прокурора покладаються вимоги обґрунтувати таке звернення.

Суд дійшов висновку, що при зверненні прокурором з даною позовною заявою, ним не було дотримано вимог процесуального закону в частині визначення органу, уповноваженого представляти інтереси держави у спірних правовідносинах та в частині повідомлення цього органу про звернення прокурора з позовом до суду.

Так, прокурор послався на те, що чинним законодавством не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради. Суд звертає увагу на те, що при цьому прокурором не зазначено підстав для звернення з іншими позовними вимогами про визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового сервітуту та про зобов’язання фізичної особи (сервітуарія) звільнити земельну ділянку, привівши її у стан, не гірший, ніж було отримано за договором.

Посилання на те, що місцева рада не може оскаржувати в судовому порядку власні рішення є безпідставним, оскільки будь-яка відмова від звернення до суду є недійсною.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 № 963-IV державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Згідно із положенням про Головне управління Держгеокадастру в Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру в Львівській області, як територіальний орган Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні контролюючі функції, в тому числі, і за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при передачі земель у власність.

Відповідно до п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Разом з цим, пунктом 5-1 Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом про відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження визначено ст.ст. 6, 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель”.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що вказані функції, хоча прямо й не передбачають право звернення до суду, але це право виникає з інших функцій, які передбачають контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, тобто з питань дотримання вимог земельного законодавства повинен звертатися уповноважений на це орган, а не прокурор.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття „охоронюваний законом інтерес”, що вживається в законах частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших України в логічно-значеннєвому зв’язку з поняттям „права”, слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об’єктивного та прямо не опосередкованого в суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

Виходячи з наведеного, прокуратурою по суті здійснюється представництво місцевої ради, при якому інтерес держави як такий відсутній, оскільки в результаті задоволення позову держава не одержує ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага. У результаті задоволення позову про скасування рішення Дрогобицької міської ради Львівської області, визнання недійсним договору та зобов’язання звільнити земельну ділянку, це саме майно, яке і є конкретним матеріальним благом, повертається у власність територіальної громади (комунальна власність), а не держави (державна власність).

У позовній заяві прокурор посилається на практику ЄСПЛ. Так, зокрема, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі „Трегубенко проти України” від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить „суспільний інтерес” (п. 54 рішення).

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах „Спорронґ Льоннрот проти Швеції” від 23.09.1982, „Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.02.1986, „Щокін проти України” від 14.10.2010, „Сєрков проти України” від 07.07.2011, „Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23.11.2000, „Булвес” АД проти Болгарії” від 22.01.2009, „Трегубенко проти України” від 02.11.2004, „East/West Alliance Limited” проти України” від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно „суспільний”, „публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Однак, на думку суду, прокурор в позовній заяві не зазначив інтересів держави, а натомість посилається на практику ЄСПЛ для надання вагомості своєї позиції, і для цього здійснює ототожнення державного та суспільного інтересу, які не завжди збігаються і є окремими поняттями.

Суд звертає увагу на те, що слід також відзначити нагадування Європейського суду з прав людини, що принцип рівності сторін є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Останній потребує „справедливої рівноваги сторін”: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (Рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 у справі „Івон проти Франції” (Yvon v. France), Рішення ЄСПЛ від 18.02.1997 у справі „Нідерест-Хубер проти Швейцарії” (Niderost-Huber v. Switzerland), та Рішення ЄСПЛ від 07.07.2001 у справі „Кресс проти Франції” (Kress v. France).

Абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” визначено, що прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень.

Проте в матеріалах справи відсутні докази повідомлення Головного управління Держгеокадастру в Львівській області про звернення ним до суду в зв’язку з не здійсненням захисту інтересів держави.

Відповідно до п .8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Суд не заперечує права прокурора на звернення до суду за захистом інтересів держави чи фізичної особи, проте таке звернення має відбуватися з дотриманням норм чинного законодавства. Оскільки прокурором належним чином не обґрунтовано порушень інтересів держави, прокурор не зміг встановити орган, уповноважений державою для представництва інтересів держави, та не повідомив такий орган про звернення до суду, і ці недоліки не можуть бути усунуті під час судового розгляду, то суд приходить до висновку про залишення позову прокурора без розгляду.

Суд вважає за необхідне роз’яснити прокурору, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Щодо вимог представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову, то слід зазначити, що ухвалою від 29.05.2017 суд відмовив відповідачу у скасуванні заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що вказана ухвала суду не набрала законної сили, суд вважає вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову передчасним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 46, 207, 210, 293, 294 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Позов Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури до Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та ОСОБА_1 про скасування рішення Дрогобицької міської ради, визнання недійсним договору та зобов’язання звільнити земельну ділянку площею 24 кв.м залишити без розгляду.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом п’яти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ю.С. Кучаковський