Рішення № 70511990, 23.11.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/477/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 листопада 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої – Готра Т.Ю.,

суддів – Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.

з участю секретаря – Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2, на рішення Свалявського районного суду від 05 липня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом доХижняка В.П. про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що між ним і відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, оформлений у виді розписки від 01.04.2013 року,відповідно до якого відповідач отримав від нього грошові кошти в сумі 10000 доларів США та 14000 російських рублів на строк до кінця 2014 року зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 14% річних, починаючи з 01.01.2014 року, та 20% річних, починаючи з 01.01.2015 року і до моменту повернення позики.

Грошові кошти відповідачу передавалися як готівкою, так і безготівковим шляхом через систему грошових переказів «Колібрі», а саме:

-2000 доларів США, відповідно до прибуткового касового ордеру №1068-1 від 08.02.2013 року;

-2000 доларів США, відповідно до прибуткового касового ордеру №812-1 від 15.02.2013 року;

-61500 російських рублів, відповідно до прибуткового касового ордеру №1660 від 21.02.2013 року;

-2000 доларів США, відповідно до прибуткового касового ордеру №823-1 від 22.02.2013 року;

Посилаючись на те, що відповідач у строк, встановлений договором свої зобов’язання не виконав, а саме не повернув позику та не сплатив відсотки за її користування, і в добровільному порядку отримані грошові кошти повертати не бажає, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 15400 доларів США, з яких 10 000 доларів США позики і 5 400 доларів США процентів за користування позикою, 21 800 російських рублів, з яких 14 000 російських рублів позика і 7 700 російських рублів відсотки за користування позикою, а також матеріальну шкоду у розмірі 27 000 російських рублів за надання правової допомоги.

Рішенням Свалявського районного суду від 05 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ХижнякВячеслава Петровича про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2, просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу не визнав, просив таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існують правовідносини за договором позики, умови якого відповідачем не виконані, проте дійшов висновку, що заявлені вимоги про виконання зобов’язання та стягнення боргу і інших складових грошового зобов’язання у іноземній валюті задоволенню не підлягають, оскільки вимог про стягнення боргу в національній валюті – гривні позивачем не заявлено, а суд самостійно не може вийти за межі позовних вимог, тому вважав, що у позові слід відмовити.

Проте, колегія суддів із висновком суду першої інстанції повністю погодитись не може за таких обставин.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_3було укладено договір позики, що стверджується оригіналом розписки, написаної власноручно ОСОБА_3 від 01 квітня 2013 року, яка міститься у матеріалах справи (а.с.92).

Як зазначено у розписці, ОСОБА_3 отримав у борг гроші 01.04.2013 року у ОСОБА_2 в сумі 10 000 доларів США і 14 000 російських рублів і зобов’язався сплачувати комісію в розмірі 14% річних на вказану суму, починаючи з 01.01.2014 року щомісячно до повного повернення. У випадку не повернення отриманої позики на протязі 2014 року, річна комісія збільшиться з 2015 року до 20% річних до моменту погашення суми займу. Зобов’язався повернути свій борг до кінця 2014 року (а.с.92).

Отримання відповідачем ОСОБА_3 від позивача грошових коштів за договором позики стверджується наявними у матеріалах справи копіями прибуткових касових ордерів, згідно яких відповідач отримав:

-2000 доларів США, згідно прибуткового касового ордеру №1068-1 від 08.02.2013 року;

-2000 доларів США, згідно прибуткового касового ордеру №812-1 від 15.02.2013 року;

-61500 російських рублів, згідно прибуткового касового ордеру №1660 від 21.02.2013 року;

-2000 доларів США, згідно прибуткового касового ордеру №823-1 від 22.02.2013 року (а.с.6-7).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми.

За змістом частин 1,2 статті 207 і частини 2 статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов’язанням її повернення), так і дати її отримання.

Отже, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою укладення розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа №6-79 цс 14), який відповідно до ч.2 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами існують правовідносини з договору позики.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Встановивши, щоміж сторонами було укладено договір позики, згідно якого відповідачХижняк В.П. отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США і 14 000 російських рублів, якізобов’язався повернути у строк до кінця 2014 року, але до цього часу позику так і не повернув, тому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму боргу в розмірі 10 000 доларів США та 14 000 російських рублів.

Згідно з ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснено, що згідно з ч.1 ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. У зв’язку з цим при задоволенні позову про стягнення сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України – гривні. У разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим ОСОБА_4 банком України на день ухвалення рішення.

Частиною 1 ст.36 Закону України «Про ОСОБА_4 України» передбачено, що саме банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Згідно офіційного курсу НБУ від 23.11.2017 року, станом на день ухвалення судового рішення, курс 1 долара США становить 26.64756200 гривень, а курс 1 російського рубля 0.45161000 гривень.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 01 квітня 2013 року в розмірі 10 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 23.11.2017 року становить 266475,62 грн., та 14 000 російських рублів, що згідно курсу НБУ станом на 23.11.2017 року становить 6322,54 грн., що разом скл адає суму боргу в розмірі 272798,16 грн.

Стосовно стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відсотків у розмірі 5400 доларів США та 7 700 російських рублів, нарахованих на суму позики 10 000 доларів США та 14 000 російських рублів, то колегія суддів вважає, що у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити за таких обставин.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки ОСОБА_4 банку України.

Однак, укладеним між сторонами договором позики сплата процентів за користування грошовими коштами в сумі 10000 доларів США і 14000 російських рублів – не передбачена. А тому їх стягнення на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України, як просив позивач, є безпідставним.

Договором позики передбачено сплату комісії. Однак, згідно ст.1011 ЦК України комісія сплачується за договором комісії, а не договором позики.

Встановивши, що між сторонами було укладено договір позики, яким сплата процентів не передбачена, тому у позовних вимогахСтанковича Є.П. про стягнення з ОСОБА_3 на його користь відсотків у розмірі 5400 доларів США та 7700 російських рублів слід відмовити.

Також слід відмовити у позовній вимозі ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 27000 російських рублів завданих збитків на підставі ст.22 ЦК України, оскільки послуги з надання правової допомоги, в розумінні вимог статті 22 ЦК України, не є збитками, а є судовими витратами згідно п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України, які позивач, як судові витрати, стягнути не просив.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненнюсудові витрати в сумі 9450 грн. за сплату судового збору, які документально підтверджені.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, у відповідності до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню, як постановлене зпорушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з ухваленням по справі нового рішення, яким позов і апеляційну скаргуСанковича Є.П. слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду від 05 липня 2017 року –скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 272798,16 грн. боргу за договором позики та 9450 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

У решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча Судді