Постанова № 70509164, 21.11.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"21" листопада 2017 р. Справа № 806/2322/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Моніча Б.С.

Охрімчук І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Шведюк М.М.,

представників апелянтів, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Мал", Головного управління ДФС у Житомирській області, Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" липня 2017 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Мал" до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, визнання недійсними та скасування податкові повідомлення-рішення і податкової вимоги ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2017 року у справі №806/2322/16 частково задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал»: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області від 28.10.2016 № 557-17 про сплату боргу у сумі 36236171,32 грн.; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 06.09.2016 року №0000981401 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 25294815,00 грн.; №0001011401 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 510,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ТОВ «Папір-Мал» подано до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, товариство просить скасувати зазначену постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2016 року №0000971401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14737760,00 грн. та №0000991401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 16776408,00 грн. У цій частині просить ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Малинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області також не погодились з постановою суду першої інстанції в частині прийнятого рішення про задоволення позовних вимог. Просять ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши представників апелянтів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Відповідачів - Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга Позивача - ТОВ «Папір-Мал» підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі висновків актів перевірок від 11.07.2016 року №23/06-30-14-01/30477405 та від 19.08.2016 року №31/06-30-14-01/30477405 контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.09.2016 року:

- №0000971401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств розміром 14737760,00 грн., у тому числі: 9825173,00 - за податковими зобов'язаннями та 4912587,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000981401 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 25294815,00 грн.;

№0000991401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість розміром 16776408,00 грн., у тому числі: 11184272,00 - за податковими зобов'язаннями та 5592136,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001001401 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства в сумі 171677,63 грн.;

- №0001011401 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення №0001001401 про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства у сумі 171677,63 грн. позивачем не оскаржується.

Перевіряючи законність судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2016 року №0000971401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 14737760,00 грн. та №0000991401 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 16776408,00 грн., судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про їх необґрунтованість та вважає, що у цій частині позовні вимоги ТОВ «Папір-Мал» підлягають задоволенню.

Так, збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість пов'язано з висновком контролюючого органу про порушення товариством:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України №2755-VI (з відповідними змінами та доповненнями), ст. 3, ст. 4 та ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку №9 "Запаси", №11 "Зобов'язання", №15 "Доходи", №16 "Витрати", в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 25294815 грн. та заниження податку на прибуток сумі 9797880 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 11184272 грн., у тому числі по періодам: січень 2015 року - 269892 грн., квітень 2015 року - 1156290 грн., травень 2015 року - 1065978 грн., червень 2015 року - 1220694 грн., липень 2015 року - 2041110 грн., серпень 2015 року - 1368536 грн., вересень 2015 року - 1044745 грн., жовтень 2015 року - 1984491 грн., листопад 2015 року - 1032536 грн..

Дані висновки пов'язані зі встановленими судом першої інстанції обставинами справи, відповідно до яких ТОВ «Папір-Мал» було укладено ряд ідентичних договорів про виконання робіт із сортування та тюкування макулатури з:

ТОВ «МК-Два» - договори від 01.08.2015 №27 та від 01.09.2015 №0109-3;

ТОВ «Паллада-Інвест» - договір від 01.10.2015 №0110/17;

ТОВ «Мегапрофі» - договір від 02.11.2015 №0211;

ТОВ «Тренд-Консалт» - договір від 02.11.2015 №0211;

ТОВ «Баланін» - договір від 02.06.2015 №2/6-15;

ТОВ «Броман» - договір від 14.05.2015 №14/05-15;

ТОВ «Дженерал-Фінанс» - договори від 01.07.2015 №ДГ-0815/01 та №0107/15-1;

ТОВ «Ніпріс» - договір від 01.08.2015 №27;

ТОВ «Прайд Трейд Груп» - договір від 02.11.2015 №0211;

ТОВ «Силіконова Долина» - договір від 01.10.2015 №0110;

ТОВ «Трансбудгруп» - договір від 16.01.2015 №160115/01;

ТОВ «Лакрост» - договір від 01.08.2015 №27;

ТОВ «Білтек Груп» - договір від 02.11.2015 №86;

ТОВ «Флеш-Груп» - договори від 02.03.2015 №3/15 та від 01.04.2015 №4/15.

Умовами указаних договорів передбачено, що Замовник зобов'язується надати Виконавцеві завдання на виконання робіт по сортуванню та тюкуванню макулатури із зазначенням виду і кількості макулатури, а Виконавець за результатами виконання робіт - скласти та надати замовнику акт про виконання робіт.

Сторонами не заперечується, що у позивача наявні усі первинні документи на підтвердження факту укладення та виконання господарських операцій за зазначеними договорами, копії яких долучені до матеріалів справи.

Не визнавши надані документи в якості первинних, суд першої інстанції зазначив, що наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам справи спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Судова колегія вважає, що наведені у судовому рішенні мотиви для невизнання наданих позивачем документів у якості первинних не є достатніми та належними доказами для висновку про фіктивність вказаних господарських операцій.

Так, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені Податкового кодексу України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно зі статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України), а звітним періодом для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п.137.4 ст.137 Податкового кодексу України).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (далі - НП(С)БО № 16).

Так, відповідно до положень пунктів 5 - 9 НП(С)БО №16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Що стосується формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то відповідно до пп."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що платник податку для формування витрат та віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту має виконати ряд умов, якими є реальне здійснення витрат, обумовлених господарською операцією, пов'язаною з господарською діяльністю такого платника, ознакою чого є отримання доходу, та підтвердження такої операції податковою накладною, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи дотримання позивачем даних умов, судовою колегією враховується, що відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Сторонами не заперечується, що позивач є виробником паперової продукції, для виготовлення якої використовується вторинна сировина - макулатура. Добове споживання ТОВ «Папір-Мал» макулатури відповідно до обліку витрат у спірний період становить 100-150 тон. Марки макулатури, що використовуються для виробництва паперу, передбачені ДСТУ 3500:2009 «Макулатура паперова й картонна», копія якого наявна у матеріалах справи. Названим ДСТУ макулатура поділена на 23 марки. В залежності від композиції марок макулатури, виробники виготовляють різні сорти паперової продукції. Як і до будь-якої готової продукції, до паперової продукції висуваються вимоги щодо її якості, які передбачені державними стандартами.

У суду немає підстав ставити під сумнів твердження позивача стосовно того, що, як правило, заготівля макулатури здійснюється приймальними пунктами, куди фізичні особи зносять різних сортів макулатуру. Початкове сортування такої макулатури не здійснюється і на невеликих пресах вона тюкується, що і обумовлює її доставку на товариство у тюкованому вигляді. Відтак, наявність попереднього тюкування не виключає необхідності здійснення її наступного сортування та знову ж таки тюкування.

При цьому колегією суддів враховується, що податковим органом не надано доказів того, що ТОВ «Папір-Мал» придбавало вже відсортовану макулатуру. За відсутності таких доказів, судом апеляційної інстанції приймаються доводи позивача стосовно того, що його господарська діяльність неможлива без здійснення сортування та подальшого тюкування придбаної макулатури. Відтак, витрати на сортування та тюкування макулатури є частиною циклу виробництва паперової продукції, а тому безумовне виключення факту наявності таких витрат суперечить принципу розумності.

Що ж стосується самих обставин здійснення таких витрат, то судовою колегією приймаються в якості доказів свідчення начальника складського господарства ОСОБА_4, відповідно до яких у грудні 2014 року на нього було покладено обов'язок надати у користування зі складу підприємства горизонтальний автоматичний прес з конвеєром для тюкування макулатури особам, які будуть виконувати на ТОВ «Папір-Мал» роботи по тюкуванню та сортуванню макулатури, а також здійснювати контроль за його використанням. Даний прес перебуває у користуванні ТОВ «Папір-Мал» на підставі договору оренди, укладеному з ТОВ «Торговий дім «Папір-Мал», копія якого є у матеріалах справи. Згідно його пояснень роботи по сортуванню та тюкуванню макулатури здійснювались у дві зміни з 7:00 до 15:00 години та з 15:00 до 23:00 години. Для виконання цієї роботи контрагенти позивача на зміну направляли 4-6 фізичних осіб. Перепуск на територію ТОВ «Папір-Мал» осіб, які виконували роботи по сортуванню та тюкуванню макулатури, здійснювався з відома начальника складського господарства, який після закінчення зміни приймав роботу.

Процес сортування та тюкування макулатури наведено в письмовому поясненні Позивача.

Щоденний облік кількості макулатури, виданої зі складу ТОВ «Папір-Мал» на сортування і тюкування та облік кількості прийнятої на склад макулатури після сортування та тюкування, вівся начальником господарства складського в журналі обліку макулатури та паперу целюлозного та обліку відсортованої і стюкованої макулатури, копія якого міститься в матеріалах справи.

Оцінюючи показання свідка, колегія суддів враховує, що контролюючим органом не надано жодних доказів у спростування зазначених обставин, дані пояснення є логічними, стосуються тих даних, за які відповідає позивач, отримані від особи, до повноважень якої віднесено контроль та прийняття робіт, витрати на виконання яких не визнані відповідачами, а тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги покази, які підтверджують сам факт сортування та тюкування макулатури.

Що ж стосується заперечень контролюючого органу з приводу суб"єктності контрагентів позивача, то колегія суддів зазначає, що чинне правове регулювання не передбачає законодавчо закріпленого обов"язку платника податку, відносно якого діє презумпція добросовісності, щодо перевірки та контролю за господарською діяльністю своїх контрагентів. Такі повноваження є сферою діяльності державних фіскальних органів.

Що стосується тверджень відповідачів про те, що наявними трудовими ресурсами та матеріальною базою контрагенти не могли фізично надавати послуги по сортуванню та тюкуванню макулатури, то в цій частині колегія суддів визнає слушними заперечення позивача, що наявність або відсутність матеріально-технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього і не має правового значення для вирішення питання про наявність намірів сторін про реальне настання правових наслідків, обумовлених угодами, або порушення позивачем правил оподаткування. При цьому, укладення трудового договору не є єдиним способом притягнення фізичних осіб до вчинення необхідних дій у процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит у залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання товару постачальником. Платник податку не має ні права, ні обов'язку витребувати у контрагента документи з метою доказування, ким саме виконувалися прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента.

У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи контролюючого органу, що відносно осіб, які у відповідних Державних реєстрах, за достовірність інформації у яких відповідає держава, рахуються як засновники або керівники, порушені кримінальні провадження.

Крім того, з відомостей, що містяться в актах планової та позапланової перевірок вбачається, що в межах кримінального провадження №32015060000000030 під час здійснення оперативних заходів 18.12.2015 року у м.Києві було вилучено печатки СГД, серед яких наявна печатка лише ТОВ «Прай Трейд Груп», а не усіх контрагентів, які виконували роботи по тюкуванню та сортуванню макулатури. Разом з тим представники ТОВ «Прайд Трейд Груп» виконували роботи 11 та 12 листопада 2015 року, а вилучення печатки відбулось поза межами вказаного періоду.

Що стосується наявності свідчень посадових осіб контрагентів про непричетність до фінансово-господарської діяльності товариств, які виконували роботи по сортуванню та тюкуванню макулатури, то заперечення посадовими особами своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності створених та керованих ними юридичних осіб не є достатньо об"єктивною на підтвердження достовірності інформації, позаяк відповідні пояснення можуть бути надані з метою можливого уникнення для себе негативних кримінально-правових наслідків.

Разом з тим, лише вирок суду у кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст.72 КАС України). Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

За таких обставин протоколи допитів не є належними доказами для спростування факту наявності у позивача реальних витрат на сортування та тюкування макулатури. І жодний з вироків, на які посилається контролюючий орган в спростування понесення позивачем витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, не містить встановлених фактів відсутності господарських взаємовідносин саме з ТОВ "Папір-Мал".

Так, заперечуючи проти реальності господарських операцій Позивача з ТОВ «Шерітон» (ТОВ «Варгруп»), ТОВ «РМД-ОЙЛ Груп», ТОВ «Вест Трейдінг ЛТД», ТОВ «Адамант» (ТОВ «Зеріс»), ТОВ «Амінтранс» (ТОВ «Домус Альянс»), ТОВ «Гелеотранс», ТОВ «Перший Бізнес-Центр», ТОВ «Аската Моноліт», ТОВ «Горсан», ТОВ «Ісіда Груп» (ТОВ «Абіон ресурс»), ТОВ «Інтер Білд Ком'юніті», ТОВ «Промисловий одяг», ТОВ «Вальволін», ТОВ «Латель», контролюючий орган зазначає про непідтвердження позивачем факту доставки придбаних товарно-матеріальних цінностей на підприємство.

Позивачем у даних товариств придбавалась наступні товари: картон, папір для гофрування, папір для мішків, папір целюлозний, крохмаль, основні засоби та будівельні матеріали для ремонтних робіт, паливні гранули та паливні брикети.

Сторонами не заперечується, що у позивача є всі необхідні первинні документи, які однак не визнаються відповідачами з огляду на сумнівну діяльність осіб, що надавали транспортні послуги з перевезення придбаних товарно-матеріальних цінностей, а також недоцільність придбання позивачем як виробником аналогічної продукції картону та різних видів паперу.

З цього приводу судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно КВЕД-2010 ТОВ "Папір-Мал" займається наступними видами господарської діяльності: виробництво паперу та картону; неспеціалізована оптова торгівля; відновлення відсортованих відходів; виробництво інших виробів з паперу та картону; виробництво паперових виробів господарсько-побутового та санітарно-гігієнічного призначення; складське господарство; надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; діяльність вантажного автомобільного транспорту.

Отже, позивач не є виробником паперу целюлозного, проте папір целюлозний та крохмаль є складовими продукції, яку виготовляє ТОВ "Папір-Мал", а відтак ці компоненти не можна розглядати в якості готової продукції.

Досліджуючи питання щодо доцільності придбання або непридбання картону, паперу для гофрування та паперу для мішків, судова колегія приймає до уваги пояснення позивача, відповідно до яких така потреба залежить від: наявності або відсутності необхідного товару на складі підприємства для виконання замовлень покупців; достатності або недостатності кількості товару для виконання замовлень покупців; неможливості через виробничі проблеми виготовити замовлені покупцями об'єми товару; привабливості цінової пропозиції на ринку товарів такого роду.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З аналізу положень даної норми випливає, що не лише ТОВ "Папір-Мал", а й будь-який суб'єкт господарської діяльності постійно несе ризик втрат під час її здійснення, а тому не позбавлений права шукати шляхи для поліпшення власного фінансово-економічного стану та вчинення будь-яких дій, не заборонених законом, для досягнення економічних і соціальних результатів, у тому числі може купувати продукцію, аналогічну тій, яку виготовляє.

Відтак, наведені обставини жодним чином не можуть підтверджувати висновки контролюючого органу про порушення позивачем податкових правил.

Що стосується транспортування придбаних товарів, то з цього приводу колегією суддів встановлено, що невизнання права позивача на витрати та на податковий кредит з операцій по придбанню ТМЦ, пов"язане з тим, що серед видів діяльності, якими займається ТОВ "Про Фектус" (один із перевізників ТМЦ), відсутній такий вид діяльності як надання транспортних послуг, а також у нього відсутні відповідні ресурси.

З цього приводу судовою колегією враховується, що юридична особа може провадити окремі види діяльності, перелік яких установлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Таким чином, у разі коли певний вид діяльності не потребує ліцензування/отримання дозволу, а також на зайняття ним не накладено заборони судом, юридична особа може його здійснювати незалежно від того, чи передбачений цей вид діяльності установчими документами.

Разом з тим, згідно листа ДФС України від 22.12.2015 №11982/Х/99-95-42-03-14 КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Отже, код виду діяльності не створює прав чи обов'язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ (абзац 8 п. 1 КВЕД ДК 009:2010).

Рішень суду щодо заборони здійснення перевезень вантажів ТОВ "Про Фектус" в якості доказу по справі відповідач не надав. Отже, у разі невідображення платником податків, у даному випадку ТОВ "Про Фектус", певного виду діяльності у ЄДР або ЄДРПОУ та документах, які подаються для реєстрації у податковому органі, саме останній повинен здійснити його перевірку та притягнути до відповідальності, якщо мало місце порушення податкових зобов'язань.

Що стосується господарських операцій з ФОП ОСОБА_6, то відсутність зареєстрованих за ФОП ОСОБА_6 транспортних засобів, якими здійснювались перевезення товарно-матеріальних цінностей, не вказує на порушення позивачем правил бухгалтерського та податкового обліку, а лише може поставити під сумнів правомірність господарської діяльності перевізника. Як і у випадку з ТОВ "Про Фектус" фіскальний орган повинен був здійснити перевірку ФОП ОСОБА_6 та притягнути до відповідальності за порушення податкових зобов'язань, якщо такі мали місце.

Щодо відсутності записів про подолану відстань у податкових накладних та актах прийняття робіт, наданих ТОВ "Про Фектус" та ФОП ОСОБА_6, то такий показник як подолана відстань відображається у товарно-транспортній накладній (пп.11.1 п.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом №363 від 14.10.1997 року зі змінами №26 від 27.01.2016 року).

Посилання відповідачів на порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо декларування сум податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагентів, а не для позивача, адже ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі №1-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Таким чином, у діючому законодавстві діє доктрина "презумпції добросовісності платника податків", яка означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов"язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України).

У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст.71 КАС України обов"язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.

У свою чергу, доказами реальності здійснення господарської операції є, але не виключно: договір, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акт приймання виконаних підрядних робіт та ін.. При цьому потрібно брати до уваги те, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов"язаннях платника податку у зв"язку з його господарською діяльністю мали місце (ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі №К/800/50811/15).

Разом з тим, згідно вимог чинного законодавства, під час здійснення господарської діяльності контрагент повинен бути належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що в свою чергу є належним доказом правоздатності останнього для укладення господарської угоди.

В силу приписів ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов"язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов"язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов"язань.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі № К/800/50811/15).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Крім того, на недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказав Європейський суд з прав людини, зокрема 9 січня 2007 року у рішенні «Інтерсплав проти України», а також Верховний Суд України, зокрема у постанові №21-1578 від 13.01.2009 року, висновок якого, в силу частини 1 ст.244-2 КАС України, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, Верховний Суд України звернув увагу на те, що платник податків, за умови його необізнаності, не може нести відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента, а тим більше перевіряти чи реальною була воля засновників даного підприємства на здійснення господарської діяльності.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов"язань може слугувати підставою для відмови в праві на витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

У ході судового розгляду даної справи Відповідачами не надано жодного доказу в підтвердження факту узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що послуги з сортування та тюкування макулатури безумовно є необхідними для господарської діяльності позивача, були отримані ним за місцем розташування виробничих потужностей підприємства та були економічно виправданими у розрізі між собівартістю готової продукції та ціною її реалізації. У свою чергу, товарно-матеріальні цінності, придбані у ТОВ «Шерітон» (ТОВ «Варгруп»), ТОВ «РМД-ОЙЛ Груп», ТОВ «Вест Трейдінг ЛТД», ТОВ «Адамант» (ТОВ «Зеріс»), ТОВ «Амінтранс» (ТОВ «Домус Альянс»), ТОВ «Гелеотранс», ТОВ «Перший Бізнес-Центр», ТОВ «Аската Моноліт», ТОВ «Горсан», ТОВ «Ісіда Груп» (ТОВ «Абіон ресурс»), ТОВ «Інтер Білд Ком'юніті», ТОВ «Промисловий одяг», ТОВ «Вальволін», ТОВ «Латель», використані у подальшій господарській діяльності позивача, що підтверджується наявними у справі доказами та не спростовано відповідачами.

Таким чином, підсумовуючи встановлені у справі обставини та оцінюючи докази у їх сукупності, колегія суддів не знаходить підстав для висновку про відсутність факту понесення витрат по тим господарським операціям, які не визнаються Відповідачами. Усі ті обставини, на які вказує контролюючий орган, без наявності неспростовних доказів в підтвердження факту узгодженості дій позивача з недобросовісними постачальниками, не можуть бути покладені в основу висновку про незаконність формування позивачем витрат та податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачами не доведено порушення ТОВ «Папір-Мал» п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.140.4.2 п.140.4 ст.140 Податкового кодексу України №2755-VI (з відповідними змінами та доповненнями), ст.3, ст.4 та ст.9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку №9 "Запаси", №11 "Зобов'язання", №15 "Доходи", №16 "Витрати" та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, зважаючи на що задовольняє вимоги апеляційної скарги ТОВ «Папір-Мал» про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2016 року №0000971401 та №0000991401. У цій частині суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг Відповідачів, зважаючи на наступне.

Так, скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 року №0000981401 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 25294815,00 грн., судом першої інстанції правильно встановлено, що в період з 16.03.2015 по 27.04.2015 уповноваженими посадовими особами інспекції була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 01.10.2012 по 31.12.2014, за результатами якої контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.06.2015:

- №0000242200, відповідно до якого підприємству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 23266859,00 грн;

- №0000252200, відповідно до якого підприємству були збільшені суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 4628379,00 грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 2314189,50 грн..

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.05.2016 у справі №806/2689/15 ці податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Вказане судове рішення набрало законної сили 10.11.2016 року.

Судовим рішенням у справі №806/2689/15 встановлено, що податкові повідомлення-рішення Малинської ОДПІ від 02.06.2015 №0000242200 та №0000252200 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства та без врахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Зважаючи на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, установлено правомірність дій позивача при формуванні збитків за попередні періоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що контролюючим органом протиправно зменшено позивачу об'єкт оподаткування податком на прибуток на 23266859,00 грн..

Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції щодо передчасності направлення позивачу вимоги про сплату боргу від 28.10.2016 року №557-17.

Приписами підпункту 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України установлено, що процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

ТОВ "Папір-Мал" отримало рішення ДФС від 10.10.2016 №21959/6/99-99-11-01-01-25 "Про результати розгляду скарги" 17.10.2016.

Таким чином, у розумінні положень пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України, 17.10.2016 є днем узгодження грошового зобов"язання платника податків.

Згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що з 18.10.2016 (наступного дня з дня узгодження суми за результатами адміністративного оскарження) по 28.10.2016 у позивача виник обов'язок сплатити нараховану контролюючим органом суму грошового зобов'язання.

Разом з тим, відповідно до п.59.3 ст.59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що з настанням саме першого робочого дня після 28.10.2016 року, а саме 31.10.2016 року, у Малинської ОДПІ виникло право направити позивачеві податкову вимогу про сплату боргу.

Попри це, Малинською ОДПІ в порушення вище наведеного положення законодавства, передчасно виставлено ТОВ "Папір-Мал" податкову вимогу, оскільки 28.10.2016 вважається останнім днем для самостійного погашення узгодженої суми платником податків.

У цій частині висновки суду першої інстанції відповідають правильному застосуванню норм матеріального права, зважаючи на що суд апеляційної інстанції не знаходить правових підстав для задоволення апеляційних скарг Відповідачів.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області та Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Мал" задовольнити частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" липня 2017 р. у відмовленій частині заявленого позову - скасувати, прийняти в цій частині нову постанову.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 06.09.2016 року:

- №0000971401 про збільшення суми грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств розміром14737760,00 грн., у тому числі: 9825173,00 грн. за податковими зобов"язаннями та 4912587,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000991401 про збільшення суми грошового зобов"язання з податку на додану вартість розміром 16776408,00 грн., у тому числі: 11184272,00 грн. за податковими зобов"язаннями та 5592136,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В решті - постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Б.С. Моніч

І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "27" листопада 2017 р.