Ухвала суду № 70508958, 21.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 р.Справа № 816/989/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Чалого І.С. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області та Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2017р. по справі № 816/989/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

22.06.2017 року Приватне акціонерне товариство "Полтавський машинобудівний завод" (далі - ПРАТ "Полтавамаш", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області (далі- ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач), яке просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення :

- № 0004831401 про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на прибу ток на загальну суму 191 137 грн.;

- № 0004841401 про визначення податкового зобов'язання з ПДВ та зобов'язано спла тити суму податку у розмірі 99 972 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 49 986 грн. (50% від основної суми).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 19 травня 2017 року №0004841401.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 19 травня 2017 року №0004831401 в частині збільшення Приватному акціонерному товариству "Полтавський машинобудівний завод" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 56 235 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті тридцять п'ять гривень), за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 058,75 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятдесят вісім гривень сімдесят п'ять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14307417) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 303,77 грн. (три тисячі триста три гривні сімдесят сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639).

Головне управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 року по справі №816/989/17, в частині задоволених позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції частково є незаконним та необґрунтованим, а також ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п.44.1, п.44.2 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134, пп.14.1.258 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, МСБО 2 "Записи" та ст.ст. 7, 9, 11, 69, 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приватне акціонерне товариство "Полтавський машинобудівний завод" також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 816/989/17 в частині часткового задоволення позовних ви мог, а саме в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 19 травня 2017 року № 0004831401 в частині збільшення Приватному акціонерному то вариству «Полтавський машинобудівний завод» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 56 235 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті тридцять п'ять гривень), за штрафними (фінансовими) сан кціями в розмірі 14 058,75 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятдесят вісім гривень сімдесят п'ять копійок) та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а саме, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській об ласті від 19 травня 2017 року № 0004831401.; судові витрати покласти на відповідача; в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року по справі № 816/989/17 залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, надав поверховий аналіз норм матеріального права, не застосувавши при цьому норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, наслідком чого стало часткове винесення судом висновків, які не узгоджуються з нормами чинного зако нодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області та Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Приватне акціонерне товариство "Полтавський машинобудівний завод", ідентифікаційний код 14307417, є юридичною особою, взяте на податковий облік як платник податків ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області та є, зокрема, платником податку на додану вартість, податку на прибуток.

У період з 10.03.2017 року по 21.04.2017 року на підставі направлень від 06.03.2017 року №772, №773, №797, згідно наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 27.02.2017 року №491 та відповідно до плану - графіку проведена планова виїзна документальна перевірка ПРАТ "Полтавамаш" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оскаржено.

За результатами перевірки складений акт від 28.04.2017 №571/16-31-14-01-10/14307417, в якому зафіксоване порушення підприємством:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, МСБО 2 "Запаси" та МСБО 116 "Основні засоби", МСБО 23 "Витрати на позики" в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 226694 грн., у т.ч.: за 2015 рік на суму 118242 грн, за І кв. 2016 року на суму 108452 грн., за півріччя 2016 року на суму 108452 грн., за три кв. 2016 року на суму 108452 грн., за 2016 рік на суму 108452 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1 статті 200 Податкового кодексу України щодо завищення суми від'ємного значення, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку по р. 20.2.1 на загальну суму 118 692 грн., в т.ч.: березень 2016 року в сумі 1916 грн., квітень 2016 року в сумі 22680 грн., травень 2016 року в сумі 8364 грн., червень 2016 року в сумі 14864 грн., вересень 2016 року в сумі 57868 грн., грудень 2016 року в сумі 13000 грн.

На підставі акту перевірки від 28.04.2017 №571/16-31-14-01-10/14307417 ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкові повідомлення-рішення від 19.05.2017:

- №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 99972 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 49 986 грн.;

- №0004831401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 176558 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14579 грн..

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19 травня 2017 року №0004831401 в частині збільшення Приватному акціонерному товариству "Полтавський машинобудівний завод" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 56 235 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 058,75 грн. та від 19 травня 2017 року №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 149 958 грн., є неправомірними, а тому підлягають скасуванню.

Приймаючи рішення про часткову відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в частині віднесення в бухгалтерському обліку до складу фінансових витрат отриманні кретині кошти в сумі 30 000 000 грн., в частині віднесення до складу витрат на збут витрати у розмірі 6 221 грн. та у розмірі 12843,79 грн. діяв не обґрунтовано та не правомірно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування права на податковий кредит та бюджетне відшкодування, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право податковий кредит та (або) на бюджетне відшкодування.

З позовним вимог вбачається, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають таке право.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 19.05.2017 року №0004831401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 176558 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14579 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що донараховане позивачу вказаним податковим повідомленням-рішенням грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток у загальному розмірі 176558,00 грн. включає в себе:

- 4140 грн. та 2081 грн. податку на прибуток, донарахованих у зв'язку з включенням до складу витрат на збут - витрат на транспортування ТМЦ від постачальників ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Комерційна фірма "Караван", що не є витратами, пов'язаними з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг);

- 114102 грн. податку на прибуток, донарахованого у зв'язку з включення до складу фінансових витрат суми відсотків за кредитом, використаним не за призначенням;

- завищення витрат на придбання сталі (круг, полоса, лист) у розмірі 56235 грн, сформованих у 2016 році за рахунок господарських правовідносин з ТОВ "Укрспецсталь", господарські операції з яким не підтверджені документально.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган пов'язує виявлені порушення із завищенням задекларованих суб'єктом господарювання показників відображених у рядку 2250 Звіту про фінансові результати (Ф №2) «Фінансові витрати» за 2015 рік на суму 633900 грн. за рахунок використання кредитних коштів не за призначенням.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З 01.01.2015 року порядок визначення податку на прибуток ґрунтується на визначенні фінансового результату (прибутку до оподаткування) за даними бухгалтерського обліку та його подальшого коригування на перелік визначених законом податкових різниць.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідач, не визнаючи відсотки за кредитним договором в якості витрат, що зменшують об'єкт оподаткування податком на прибуток, виходив з того, що відсутній зв'язок між вказаними витратами та господарською діяльністю ПАТ «Полтавамаш».

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з кредитного договору №4282 від 13.05.2014р., укладеного з ПАТ «Полтава-банк» та додаткових угод від 17.06.2014 р., від 21.07.2014 р., від 21.08.2014 р., від 26.09.2014 р., від 30.10.2014 р., від 04.12.2014 р., ПАТ «Полтавамаш» отримано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в сумі (загальний ліміт заборгованості) 30 000 000,00 грн..

Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору, кредит надається для виконання позичальником заходів по придбанню об'єктів нерухомого майна, матеріалів, ТМЦ, погашення кредиторської заборгованості, оплати робіт, послуг, виплати заробітної плати, обов'язкових бюджетних платежів, а також поповнення обігових коштів.

За користуванням кредитом позичальник з моменту отримання до повного погашення кредиту сплачує проценти в розмірі 15,5% річних.

Згідно витягу з протоколу №5 від 13.05.2014 р., на засіданні наглядової ради ПРАТ "Полтавамаш" вирішено отримані в кредит грошові кошти витратити на купівлю станків для виробництва продукції та з метою доказу платоспроможності перед постачальником станків, кредитні кошти покласти на депозитний рахунок у державний банк (банк - резидент України) до повідомлення про готовність товару.

З матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти в сумі 30 000 000,00 грн. по договору №4282 від 13.05.2014 року підприємством отримано 13.05.2014 року та в той же день розміщено на депозитному рахунку, відкритому в ПАТ «Державний ощадний банк України» на підставі договору на строковий вклад (депозит) «Максимальний» №753 від 13.05.2014 року.

За користування кредитними коштами по договору №4282 від 13.05.2014 р. товариству нараховано відсотки за період з 01.01.2015 р. по 15.01.2015 р. на суму 633900 грн., що відображено кореспонденцією рахунків: Д-т 792 «Результат фінансових операцій» К-т 951 «Відсотки за кредит» на суму 628767 грн..

За розміщення коштів на депозитному рахунку №753 від 13.05.2014 р. позивачем отримано відсотки за період з 01.01.2015 р. по 15.01.2015 р. на суму 628767 грн., що відображено кореспонденцією рахунків: Д-т 732 «Відсотки одержані» К-т 792 «Результат фінансових операцій» на суму 628767 грн..

У відповідності до п. 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").

Згідно з Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, рахунок 68 "Розрахунки за іншими операціями" має такі субрахунки, зокрема, 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками". На субрахунку 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками" ведеться облік нарахованих відсотків за: використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; використання майна, отриманого в користування (орендні, лізингові операції тощо); іншими операціями.

На рахунку 95 "Фінансові витрати" ведеться облік витрат на проценти та інших витрат підприємства, пов'язаних із запозиченнями.

Рахунок 95 "Фінансові витрати" має такі субрахунки: 951 "Відсотки за кредит" та 952 "Інші фінансові витрати".

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати", а також на рахунки обліку витрат з придбання, будівництва, створення, виготовлення, виробництва, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати".

На субрахунку 951 "Відсотки за кредит" ведеться облік витрат, пов'язаних з нарахуванням та сплатою відсотків, процентів тощо за користування кредитами банків.

На субрахунку 952 "Інші фінансові витрати" ведеться облік витрат, пов'язаних із залученням позикового капіталу, зокрема витрат, пов'язаних з випуском, утриманням та обігом власних цінних паперів; нарахуванням відсотків за договорами кредитування (крім банківських кредитів), фінансової оренди тощо.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку (надалі - МСБО).

Відповідно до п.1 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 23 «Витрати на позики» визначено, що витрати на позики, що безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу формують частину собівартості такого активу. Інші витрати на позики визнаються як витрати.

Пунктом 5 МСБО 23 передбачено, що витратами на позики є проценти та інші витрати, які підприємство бере на себе у зв'язку з позичанням коштів.

Згідно п.6 МСБО 23 витрати на позики можуть включати: (а) проценти за банківським овердрафтом та короткостроковими і довгостроковими позиками.

Таким чином, в бухгалтерському обліку операція з віднесення до складу витрат суми сплачених відсотків, підлягала відображенню наступним чином: Дт 684, та згідно вимог Інструкції №291 за дебетом рахунку 95 "Фінансові витрати" відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати", тобто безпосередньо дані обліку вказують на зв'язок з господарською діяльністю підприємства при визначенні "Фінансового результату" за рахунком 79.

Відповідно до пп. 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - це кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

У відповідності до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Отже, аналізуючи вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що будь-які витрати повинні здійснюватися для господарської діяльності та в межах провадження господарської діяльності , а не з іншою метою.

Таким чином, оскільки отримані позивачем кредитні кошти в сумі 30 000 000 грн. не використані для виконання позичальником заходів по придбанню об'єктів нерухомого майна, матеріалів, ТМЦ, погашення кредиторської заборгованості, оплати робіт, послуг, виплати заробітної плати, обов'язкових бюджетних платежів, а також поповнення обігових коштів, як це передбачено умовами кредитного договору № 4282 від 13.05.2014 р., тому вони не мають бути віднесені в бухгалтерському обліку до складу фінансових витрат.

Тому, висновки відповідача щодо завищення у 2015 році ПРАТ "Полтавамаш" витрат на суму відсотків за кредитом, використаним не за призначенням, в розмірі 114102 грн. є правомірними та цілком обґрунтованими.

Щодо завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.01.2015 р. по 30.06.2016 р. на 6221 грн., що виникло у зв'язку з включенням до складу витрат на збут - витрат на транспортування ТМЦ від постачальників ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Комерційна фірма "Караван", що не є витратами, пов'язаними з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у 2015 році ФОП ОСОБА_1 (м. Судова Вишня Мостиського району Львівської області) надано позивачу послуги з міжнародного перевезення вантажу (поковка лопаток) по маршруту м. Пльзени (Чехія) - м. Полтава (Україна) на суму 23000,00 гри. (без ПДВ). Даний факт підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ- 0000012 від 26.03.2015 року.

На підтвердження надання вищевказаних послуг представником позивача надано до матеріалів справи акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ- 0000012 від 26.03.2015 року. Оплата здійснена відповідно до платіжних доручень на суму 44000,00 грн.: від 04.02.2015 на суму - 10000 грн.; від 23.03.2015 на суму 11000 грн.; від 19.05.2015 на суму 23000 грн..

В бухгалтерському обліку підприємства ПРАТ "Полтавамаш" придбання перелічених витрат на транспортування відображено кореспонденціями рахунків: Дт 93 "Витрати на збут" Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку ґрунтуються на затверджених Мінфіном стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.199 №318 (далі - П(С)БО 16) собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.199 №246 (далі - П(С)БО 9), терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: Запаси - активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Відповідно до п. 9 П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9.

Отже, виходячи з вищезазначеного витрати у розмірі 6 221 грн, які були надані ФОП ОСОБА_1 за послуги по транспортуванню товару, позивач повинен був віднести до складу собівартості запасів, що придбані за плату згідно пунктом 9 П(С)БО 9 і в подальшому, до вартості реалізованого товару, а не до складу витрат на збут.

Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості в цій частині позовних вимог ПАТ "Полтавамаш".

Стосовно правовідносин між ПАТ "Полтавамаш" та ТОВ "Комерційна фірма "Караван" (м. Полтава) щодо послуг з міжнародного перевезення вантажу, а саме: доставка верстату плоскошліфувального без ЧПУ на загальну суму 12843,79 грн. (без ПДВ) по маршруту: м. Редемарк (Німеччина) - м/п Рава Руська на суму 8562,00 грн. (без ПДВ); м/п Рава Руська - Полтава (Україна) на суму 4281,79 грн. (без ПДВ), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ- 0000056 від 29.06.2016 року. Постачальником товару є підприємство-нерезидент "ERICH МІЕТН" (Німеччина).

Оплата здійснена відповідно до платіжного доручення від 16.05.2016 року на суму 12843,27 грн.

Придбання основного засобу - верстата плоскошліфувального без ЧПУ у нерезидента "ERICH МІЕТН" (Німеччина) в бухгалтерському обліку підприємства відображено кореспонденціями рахунків: Д-т 1521 "Придбання основних засобів" Кт 632 "Розрахунки з іноземними постачальниками".

В бухгалтерському обліку підприємства придбання перелічених витрат на транспортування відображено кореспонденціями рахунків: Дт 93 "Витрати на збут" Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Позивачем вартість послуг ТОВ "Комерційна фірма "Караван", по транспортуванню товару, одноразово було віднесено до складу витрат шляхом включення їх до адміністративних витрат.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що основний засіб - верстат плоскошлифувальний без ЧПУ був введений в експлуатацію 30.05.2016 року з терміном експлуатації 60 місяців.

Згідно із положеннями пп. 138.3.3 п. 138.3 ст.138 ПК України, мінімально-допустимі строки амортизації основних засобів та інших оборотних активів 4 групи - машини та обладнання - становить 5 років (або 60 місяців).

Згідно із п. 7, 10 МСБО 16 «Основні засоби» собівартість об'єкта основних засобів слід визнавати активом, якщо і тільки якщо: є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов'язані з об'єктом, надійдуть до суб'єкта господарювання; собівартість об'єкта можна достовірно оцінити. Суб'єкт господарювання оцінює згідно з цим принципом визнання всі свої витрати на основні засоби на час їх виникнення. Ці витрати складаються з витрат, понесених спочатку на придбання або спорудження об'єкта основних засобів, та витрат, понесених у подальшому на його збільшення, заміну його частини або на обслуговування.

Пунктом 8 П(С)БО 7 «Основні засоби» визначено, що первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству/установі); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Тому, позивач спираючись на положення методології бухгалтерського обліку мав віднести витрати на доставку основного засобу до складу первинної вартості основного засобу з подальшим перенесенням понесених витрат на капітальні інвестиції на витрати періоду за рахунок нарахування амортизації обладнання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПРАТ "Полтавамаш" в цій частині не обґрунтовані, оскільки позивачем неправомірно включено до складу витрат на збут 12843,79 грн..

Стосовно включення підприємством позивача до складу витрат по рядку 2050 Звіту про фінансові результати (Ф №2) «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» за 2016 рік витрат на придбання сталі (круг, полоса, лист) у ТОВ «Уралспецсталь» на суму 56 235 грн., колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2016 року між ПРАТ «Полтавамаш» (покупець) та ТОВ «Уралспецсталь» (постачальник) укладено договір поставки №10/02-3, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, покупець прийняти та оплатити металопродукцію в кількості, асортименті, по ціні та у строки зазначені у специфікації до даного договору.

Згідно специфікації №1 від 10.02.2016 року ПРАТ «Полтавамаш» у 2016 році придбало у ТОВ "Уралспецсталь" металопродукцію (полоси, круг) на загальну суму 707598 грн., в т.ч. ПДВ 117933 грн..

Факт здійснення господарської операції між ПРАТ «Полтавамаш» та ТОВ "Уралспецсталь" з придбання металопродукції, підтверджується первинними бухгалтерськими документами: а саме: видаткові накладні та податкові накладні.

Наявні в матеріалах справи вищезазначені податкові накладні, виписані ТОВ "Уралспецсталь" на користь ПРАТ «Полтавамаш» в результаті здійснення у 2016 році спірних господарських операцій, відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, сплата позивачем на користь ТОВ «Уралспецсталь» коштів за товар, поставлений згідно договору поставки №10/02-3 від 10.02.2016 року, проводилася в повному обсязі та у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Дослідивши все наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи та інші докази стосовно даних правовідносин, а саме: витяг з журналу реєстрації доручень; прибуткові накладні; журнал-ордер по рахунку 631 за 2016 рік та дані складського обліку; Договір відповідального зберігання від 05.01.2016 року № 15/37 укладеного між ТОВ «Торговий дім ВМЗ» та ТОВ «Уралспецсталь»; копії товарно-транспорних накладних, свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу.

З матеріалів справи вбачається, що металопродукція придбавалася позивачем у ТОВ "Уралспецсталь" з метою використання у своїй господарській діяльності, а саме: для подальшої обробки та виготовлення готової продукції, що відповідає основним видам діяльності товариства, з метою подальшої реалізації готового товару іншим контрагентам із підтвердженням копіями видаткових накладних.

Отже, доводи відповідача про те, що господарської операції з поставки металопродукції за договором між ТОВ «Уралспецсталь» та ПАТ «Полтавамаш» є нереальною, колегія суддів спростовує, оскільки первинні документи було надано, а також позивач ПАТ «Полтавамаш», не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення податкового законодавства контрагентами свого постачальника - ТОВ «Уралспецсталь».

Крім того, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Отже, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на витрати та податковий кредит з ПДВ не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для отримання таких доказів податковому органу пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України надано право та відповідні повноваження в рамках перевірок платників податків у разі необхідності проводити зустрічні перевірки його контрагентів.

В даному випадку зустрічні звірки щодо господарських правовідносин між ПАТ «Полтавамаш» та ТОВ «Уралспецсталь» не проводилися, відповідні довідки за їх результатами не складалися.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій, без дослідження необхідних документів та з'ясування фактів здійснення господарських операцій між контрагентами, є безпідставними, а висновки відносно позивача з посиланням на податкову інформацію про взаємовідносини ТОВ «Укрспецсталь» із його контрагентами по ланцюгу постачання такими, що фактично ґрунтуються на припущеннях.

Щодо правомірності винесення податковому повідомленню-рішенню №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 99972 грн, та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 49 986 грн, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.п. 2004 ст. 200 ПК України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку де податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митне територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на мигну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанняім та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 стаття 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на вказані положення, необхідною умовою для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та валових витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, за наявності належно оформлених податкових накладних.

Нормами пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України визначено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Таким чином, формування витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період, здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 11 П(С)БО 16 "Витрати" передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: - прямі матеріальні витрати; - прямі витрати на оплату праці; - інші прямі витрати; - змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Тобто, собівартість продукції - це виражені у грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Вона складається з витрат, пов'язаних із використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією. Вихідною основою собівартості є витрати підприємства.

Пунктом 7 П(С)БО 16 "Витрати" встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Висновок про неправомірне включення до складу податкового кредиту ПДВ вартості придбання сталі (круг, полоса, лист), сформованих у 2016 році за рахунок господарських правовідносин з ТОВ "Уралспецсталь", та як наслідок завищення позивачем бюджетного відшкодування, зумовлений їх не підтвердженням належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні належні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують фактичне отримання товару від ТОВ "Уралспецсталь".

Отже, колегія суддів вважає, що позивачем цілком правомірно було сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит за результатами господарських операцій із ТОВ «Уралспецсталь», а тому висновок про завищення позивачем податкового кредиту та бюджетного відшкодування, а також завищення податку на прибуток по відносинам із вказаним контрагентом є необґрунтованим та безпідставним.

Таким чином, висновки податкового органу, що сформувались в ході перевірки позивача по взаємовідносинам ПРАТ «Полтавамаш» із контрагентом - ТОВ «Уралспецсталь» не знайшли свого підтвердження. Інших порушень правил формування податкового кредиту та валових витрат з даним контрагентом відповідачем не наведено. Тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19 травня 2017 року №0004831401 в частині збільшення Приватному акціонерному товариству "Полтавський машинобудівний завод" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 56 235 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 058,75 грн. та від 19 травня 2017 року №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 149 958 грн., є неправомірними та підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особо зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 року по справі №816/989/17 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянтів Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області та Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод".

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області та Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2017р. по справі № 816/989/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Чалий І.С. Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 27.11.2017 р.