Ухвала суду № 70508831, 21.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року № 876/1058/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Імпортавто» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства «Імпортавто» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Імпортавто» звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.09.2015 року № 0004952203 і № 0004962203.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що господарські операції з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт», на підставі яких ПП «Імпортавто» сформувало дані податкового обліку, повинні бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими бухгалтерськими документами, які відображають реальність господарських операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Однак, з урахуванням усіх обставин справи та досліджених письмових доказів суд дійшов висновку про неможливість підтвердження реального здійснення господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» в повному обсязі виконало свої зобов'язання за укладеним з ним договором про сертифікацію автомобілів, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Інші документи, про відсутність яких вказує відповідач, на думку позивача, не є первинними документами. В свою чергу, податковий орган не довів, що укладений правочин є нікчемним чи недійсним або укладений без мети настання реальних наслідків, передбачених ним. Також позивач наголошує, що відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів, на підставі яких він придбавав автомобілі, митне оформлення товару є його обов'язком, а однією з умов розмитнення цих автомобілів є подання сертифікатів відповідності. Крім того, на думку позивача, сертифікат відповідності не фіксує конкретної господарської операції, тобто її зміст, вид та кількість товару, а лише засвічує якість товару. А посилання відповідача на відсутність у нього протоколів випробування та заявок на їх проведення не слід брати до уваги, оскільки відсутність цих документів не є достатньою підставою для не включення сум, сплачених за вказані послуги, до складу витрат чи податкового кредиту. Також позивач зазначає, що ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» має декілька випробувальних лабораторій на території України, ПП «Імпортавто» користується послугами дільниці АДРЕСА_1. Твердження податкового органу про відсутність випробувальної лабораторії ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» за цією адресою, на думку позивача, є безпідставним, оскільки спірні випробування автомобілів, імпортованих ПП «Імпортавто», здійснювались у листопаді 2014 року, а всі документи, якими відповідач обґрунтовує свої доводи, датовані 2015 роком. Також відповідач не звертався до власника земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою, для з'ясування питання, чи здавала ОСОБА_1 цю ділянку в оренду. Крім того, такі твердження відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, спростовуються наданим на адвокатський запит представника ПП «Імпортавто» листом ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт», в якому останнє зазначило, що дільниця НОМЕР_1 знаходиться за вказаною вище адресою, ця адреса зазначена в атестаті акредитації, а також дана дільниця укомплектована всім необхідним випробувальним обладнанням для транспортних засобів.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, працівники Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області провели позапланову виїзну документальну перевірку ПП «Імпортавто» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» за період з 01.11.2014 року до 30.11.2014 року, за результатами якої складено акт від 03.09.2015 року № 3587/22-03/39053128.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на 17475,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2014 року на 19417,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 17.09.2015 року № 0004962203, яким ПП «Імпортавто» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 21843,75 грн., в тому числі 17475,00 грн. за основним платежем і 4368,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0004952203, яким ПП «Імпортавто» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 24271,25 грн., в тому числі 19417,00 грн. за основним платежем і 4854,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідача з таких підстав.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 даного Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг). При цьому, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (робіт, послуг) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена, зокрема, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до змісту вказаних норм для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання товарів (робіт, послуг). Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідними для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною і достатньою підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Як встановив суд, 18.06.2014 року за №173/593 між ПП «Імпортавто» (заявник) та ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» (виконавець) було укладено договір на виконання робіт, в якому заявник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з оцінювання відповідності, в тому числі: сертифікації продукції та послуг, випробування продукції, технічний нагляд та інших робіт, згідно поданих заявником заявок та (або) листів-заяв. Склад робіт і термін їх виконання визначаються за рішенням виконавця і наводяться у відповідних документах з сертифікації, складених відповідно з встановленим порядком відповідно до чинних нормативних документів України. Обсяг випробувань продукції встановлюється випробувальною лабораторією згідно з рішенням виконавця.

Позивач стверджує, що на виконання вказаного договору ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» провело випробування продукції (автомобілів, що були в користуванні) та видало сертифікати відповідності на кожен автомобіль, на підтвердження чого надав суду копії зазначених сертифікатів відповідності, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), виписаних виконавцем податкових накладних, а також платіжних доручень про оплату вартості виконаних робіт.

Однак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ПП «Імпортавто» не довело факту реального здійснення зазначених вище господарських операцій, виходячи з наступного.

Пунктом 2.4 «Правил обов'язкової сертифікації дорожніх транспортних засобів, їх складових та приладдя», затверджених наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.01.1997 року № 23, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.1997 року за № 29/1833, які були чинними на момент здійснення зазначених вище господарських операцій, було визначено, що сертифікація дорожніх транспортних засобів (ДТЗ), складових частин, що були в користуванні та ввозяться в Україну - це процедура, під час якої перевіряється і засвідчується відповідність конструкції виробу вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів, нормативних документів, а також його стан (наявність змін конструкції) на час увезення в Україну.

Згідно з п. 1.2 цих Правил вони були обов'язковими для органів із сертифікації ДТЗ, акредитованих випробувальних лабораторій (центрів), а також суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та фізичних осіб, у тому числі іноземних.

Відповідно до п. 3.7 цих Правил порядок проведення сертифікації ДТЗ, шасі та кузовів за кодами 87.06 і 87.07 УКТ ЗЕД, що були в користуванні, передбачає: подання заявки на сертифікацію; розгляд та прийняття рішення за заявкою (при цьому мають ураховуватися документальні підтвердження, надані виробником чи його представником в Україні або компетентними органами, визначеними Договірними Сторонами Женевської Угоди 1958 року (Угода 1958 року про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, з поправками від 1995 року) щодо наявності відповідних сертифікатів та/або протоколів випробувань на нові вироби цього типу (варіанта, версії); прийняття виробу випробувальною лабораторією (центром); складання опису конструкції та випробування виробу; аналіз одержаних результатів і прийняття рішення про можливість надання сертифіката відповідності; оформлення сертифіката відповідності та занесення його до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції.

Пунктами 4.10.2-4.10.4 Правил було передбачено, що зразки продукції випробовуються на відповідність обов'язковим вимогам чинних в Україні нормативних документів, зазначених у рішенні. За результатами випробувань лабораторія (центр) подає до органу із сертифікації ДТЗ протокол випробувань продукції, копії - заявнику. Протокол випробувань повинен бути підписаний виконавцями робіт і затверджений керівником акредитованої випробувальної лабораторії (центру). Якщо випробування проводились у випробувальній лабораторії (центрі), що акредитована в Системі тільки на технічну компетентність, протокол випробувань підписується представником органу із сертифікації ДТЗ, під наглядом якого (за дорученням органу) проводились ці випробування.

Протокол випробувань у будь-якому випадку повинен містити: посилання на позначення та назву нормативних документів щодо методів випробувань; графу «Норма згідно з нормативним документом на продукцію», у якій записують конкретну визначену нормативними документами норму; графу «Фактично одержані результати випробувань», в якій наводять числовий результат вимірювань (випробувань), тобто не допускається запис: «відповідає», «в нормі» або «не виявлено» - для показників, що підлягають вимірюванню; коригувальних заходів на усунення причин, що викликали невідповідність. За позитивними результатами розгляду протоколу та інших робіт, що передбачені в рішенні за заявкою, орган із сертифікації ДТЗ приймає рішення про видачу сертифіката відповідності.

Відповідно до вимог наведених норм протоколи випробування транспортних засобів є документами, які підтверджують надання відповідних послуг, а заявнику обов'язково надається копія такого протоколу, однак ПП «Імпортавто» не надало відповідачу під час перевірки та суду копій протоколів випробування автомобілів,проведених ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» у листопаді 2014 року. Також, як підставно зазначив суд першої інстанції, усі вказані вище акти здачі-прийняття виконаних робіт підписані замовником ПП «Імпортавто» без зазначення посади та прізвища уповноваженої особи. При цьому, позивач не надав жодних пояснень причин відсутності у нього цих документів.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що згідно з наданими позивачем документами у листопаді 2014 року ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» надало сертифікаційних послуг з видачею сертифікатів відповідності на 322 автомобіля, що в середньому становить 15-18 транспортних засобів за робочий день і свідчить про неможливість реального здійснення таких випробувань з урахуванням витрат часу на обстеження та випробування одного автомобіля (подання заявки на сертифікацію, розгляд та прийняття рішення за заявкою, прийняття виробу випробувальною лабораторією (центром), складання опису конструкції та випробування виробу, аналіз одержаних результатів і прийняття рішення про можливість надання сертифіката відповідності тощо. Позивач не надав жодних пояснень щодо даної обставини, в тому числі відповідних пояснень ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт».

Крім того, в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) зазначено, що місцем їх складання є м. Дніпропетровськ, однак позивач не надав документів про переміщення автомобілів до м. Дніпропетровська для проведення сертифікаційних робіт.

Водночас позивач стверджує, що випробувальні роботи проводились не у м. Дніпропетровську, а у дільниці № 3випробувальної лабораторії ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі твердження позивача спростовуються наданими відповідачем письмовими доказами, а саме: копією рапорта оперуповноваженого ВОВЕЗ ОУ Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області Титаренка Р.М. про те, що ним з метою встановлення місцезнаходження та опитування працівників ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» було здійснено виїзд за вказаною адресою та встановлено відсутність зазначеного товариства; листа-відповідача Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01.09.2015 року № 1629, в якому повідомлено, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_3, на підтвердження чого надано копію Державного акта на право власності на земельну ділянку, де зазначено власника ділянки - ОСОБА_3, та цільове призначення - для будівництва та обслуговування автозаправного комплексу.

Зазначення вказаної адреси у виданому ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» Атестаті про акредитацію, на думку колегії суддів, не є достатнім та беззаперечним доказом здійснення цим підприємством у листопаді 2014 року оцінювання відповідності автомобілів, наданих ПП «Імпортавто».

Доводи позивача про безпідставність посилання відповідача на вказані документи в зв'язку з тим, що спірні випробування автомобілів здійснювались у листопаді 2014 року, а ці документи датовані 2015 роком, колегія суддів вважає необґрунтованими і не бере до уваги з таких підстав.

Як вбачається із зазначеного вище Державного акта на право власності на земельну ділянку, він виданий ОСОБА_3 ще 03.06.2004 року.

Зазначений вище рапорт оперуповноваженого Титаренка Р.М. зареєстрований 01.09.2015 року, а лист ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт», на який посилається позивач, був наданий на запит представника ПП «Імпортавто» від 06.01.2016 року, тобто після складення вказаного рапорта, і в цьому листі ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» стверджує, що і надалі здійснює свою діяльність за вказаною вище адресою.

Також у зазначеному листі ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» вказує, що використовує земельну ділянку за адресою; АДРЕСА_2 за договором оренди, однак не надало копії цього договору чи інформації з ким, коли і на яких умовах укладений такий договір.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги пояснення ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» в цьому листі про те, що воно здійснює свою діяльність на дільниці НОМЕР_1, яка знаходиться за вказаною вище адресою, та укомплектована всім необхідним випробувальним обладнанням для транспортних засобів, оскільки такі пояснення спростовуються наведеними вище обставинами і письмовими доказами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що господарські операції, на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку, повинні бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими бухгалтерськими документами, які відображають реальність господарських операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Однак, з урахуванням усіх обставин справи та досліджених письмових доказів, суд погоджується з висновками відповідача відносно неможливості підтвердження реального здійснення господарських операцій між ПП «Імпортавто» і ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт».

При цьому, колегія суддів враховує, що кожна із наведених вище обставин сама по собі не є достатнім доказом відсутності факту реального здійснення спірних господарських операцій, однак, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв'язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ПП «Імпортавто» всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надало належних і достатніх доказів того, що господарські операції між ним та ТзОВ «Укр-Тест-Стандарт» мали реальний характер, тобто не доведено факту реального отримання позивачем робіт (послуг) від цього контрагента, що в свою чергу позбавляє позивача права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Імпортавто» залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі № 803/3862/15 за позовом Приватного підприємства «Імпортавто» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 27.11.2017 року