Ухвала суду № 70508602, 27.11.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Соболєв Є.О.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року справа №408/3321/17-а

Приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Сіваченка І.В.

Суддів: Компанієць І.Д., Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 07 вересня 2017 року по справі № 408/3321/17-а за позовом ОСОБА_2 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Біловодського районного суду Луганської області з позовом до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії. Вказаній справі присвоєний № 408/3321/17-а.

Ухвалою суду від 24 липня 2017 року роз'єднані у самостійні провадження заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Біловодське УПФУ) про визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача та зобов'язання поновити виплату пенсії (арк. справи 13).

Постановою Біловодського районного суду Луганської області від 07 вересня 2017 року адміністративний позов задоволений, визнано протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо невиплати пенсії за віком з 01 квітня 2017 року та зобов'язано останнього відновити нарахування та виплату пенсії за віком, а також зобов'язано відповідача у місячний строк після набрання законної постановою сили подати звіт про виконання цього судового рішення (арк. справи 24-25).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач (далі - апелянт) звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в доводах якої зазначив, що пенсійним органом правомірно, як то передбачають вимоги Постанови КМУ № 365 від 08 червня 2016 року відмовлено позивачу у відновленні виплати пенсії посилаючись на призупинення управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації дії довідки внутрішньо переміщеної особи за наявністю інформації Держприкордонслужби, наданої на виконання Порядку здійснення контролю за проведенням спеціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Крім цього апелянт посилався на постанову ВСУ від 12 квітня 2017 року по справі № 6-51цс17 в якій йдеться про те, що на законодавчому рівні також визначено, що фінансування видатків з бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на тимчасово неконтрольованих українською владою територіях здійснюватиметься тільки після повернення вказаних територій під контроль органів державної влади, а тому жодним нормативним актом, який регламентує порядок здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг у період збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились із тимчасово окупованої території на підконтрольні органам державної влади території.

З урахуванням викладеного апелянт просив суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову (арк. справи 28-30).

Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про розгляд справи, тому на підставі статті 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває з 2015 року як отримувач пенсії на обліку у відповідача. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15 червня 2015 року № 920026057 є внутрішньо переміщеною особою, яка перемістилась з зареєстрованого місця проживання кв. Левченко, Луганської області, до підконтрольної Україні території до АДРЕСА_1 (арк. справи 7), проте як вбачається з пояснень відповідача в запереченнях та апеляційній скарзі позивачу з квітня 2017 року припинено виплату пенсії з посиланням на вимоги Постанови КМУ № 365 від 08 червня 2016 року у зв'язку з наявністю інформації Держприкордонслужби, тому відповідач вважає, що законних підстав для виплати пенсії позивачу немає.

Таким чином спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року з посиланням на наявність інформації Держприкордонслужби з урахуванням вимог Постанови КМУ: № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», та як наслідок, наявність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу.

З приводу викладеного колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI.

Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії вказаним Законом не передбачено, а тому посилання апелянта на те, що при припиненні пенсії «він керувався інформацією Держприкордонної служби з урахуванням вимог Постанови КМУ: № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на те, що вказана інформація та постанова КМУ не є законом, а є нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, отже не є випадком і належною підставою для припинення виплати позивачу пенсії в рамках статті 49 Закону № 1058-VI.

Також колегія суддів не приймає посилання апелянта постанову Верховного суду України від 12 квітня 2017 року по справі № 6-51цс17, оскільки в ній йдеться про сплату щомісячних страхових виплат фізичній особі від фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а у даному випадку спірні правовідносини стосуються виплати пенсії за віком, гарантоване право на отримання якої регулюється Конституцією України та статтею 49 ЗУ № 1058-VI.

При цьому на даний час будь-які зміни до статті 49 цього Закону, або взагалі до вказаного Закону на підставі Постанови КМУ № 365 не вносились.

До того ж колегія суддів звертає увагу, що відповідач жодного рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймав, будь-яких письмових пояснень з приводу припинення її виплати суду не надавав, а тільки в апеляційній скарзі та в запереченнях на адміністративний позов, наданих суду першої інстанції зазначив, що під час припинення виплати він керувався лише інформацією Держприкордонної служби з урахуванням вимог Постанови КМУ: № 365 від 08.06.2016 року при цьому не зазначивши, в чому саме полягає зміст цієї інформації.

Крім цього відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 Конституції України).

При цьому пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України, як то передбачає діюче законодавство, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками постанови суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача у невиплаті з квітня 2017 року пенсії та зобов'язання останньому поновити виплату пенсії, що відповідно до вимог статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Біловодського районного суду Луганської області від 07 вересня 2017 року по справі № 408/3321/17-а - залишити без задоволення.

Постанову Біловодського районного суду Луганської області від 07 вересня 2017 року по справі № 408/3321/17-а за позовом ОСОБА_2 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя І.В. Сіваченко

Судді І.Д. Компанієць

Л.В. Ястребова