Ухвала суду № 70508423, 23.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6341/16 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н. М. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Парінова А. Б., Губської О. А.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Джинджер» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джинджер» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Джинджер» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2015 року № 0006752205 та № 0006762205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 07.10.2015 року № 886/26-54-22-05-10/32247064, згідно якого встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 44.1 п. 44.6 ст.44, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток який підлягає сплаті до бюджету в розмірі 1616971, 00г рн., в тому числі: за 4 квартал 2012 року на суму 35012, 00 грн.; за 2013 рік на суму 4627765, 00 грн.; за 2014 рік в сумі 1119194, 00 грн.

- п. 44.1 п. 44.6 ст.44, п. 188.1 ст. 188, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість який підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 116649, 00 грн., в тому числі: за серпень 2012 року на суму 5393, 00 грн., за вересень 2012 року на суму 566, 00 грн., за листопад 2012 року на суму 1288, 00 грн., за грудень 2012 року на суму 437, 00 грн., за лютий 2013 року на суму 12595, 00 грн., за березень 2013 року на суму 16587, 00 грн., за квітень 2013 року на суму 8504, 00 грн., за травень 2013 року на суму 5331, 00 грн., за червень 2013 року на суму 14374, 00 грн., за липень 2013 року на суму 5641, 00 грн., за серпень 2013 року на суму 20720, 00 грн., за вересень 2013 року на суму 9964, 00 грн., за жовтень 2013 року на суму 725, 00 грн., за листопад 2013 року на суму 360, 00 грн., за грудень 2013 року на суму 3164, 00 грн., за січень 2014 року на суму 1630, 00 грн., за лютий 2014 року на суму 1165, 00 грн., за березень 2014 року на суму 268, 00 грн., за травень 2014 року на суму 136, 00 грн., за липень 2014 року на суму 831, 00 грн., за серпень 2014 року на суму 952, 00 грн., за жовтень 2014 року на суму 3631, 00 грн., за листопад 2014 року на суму 2387, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0006752205, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2021213, 75грн., в тому числі, 1616971, 00 грн. за основним платежем та 404242, 75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0006762205, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 138363, 00 грн., в тому числі, 110690, 00 грн. за основним платежем та 27673, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом - покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать матеріали справи, донарахування податкових зобов'язань податковим органом здійснено в результаті перевірки господарських відносин позивача з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Мир-Ком», ТОВ «БВІ-Прінт» та ТОВ «Практика К».

Так між позивачем та ТОВ «Практика К» 07.03.2013 року укладено договір поставки № 7031, відповідно до умов якого ТОВ «Практика К» зобов'язувалось поставити на користь позивача продукцію різних виробників у номенклатурі, кількості, комплектації та по цінах які погоджуються сторонами попередньо, визначаються у специфікаціях або видаткових накладних, що є додатками до цього договору та є його невід'ємною частиною (а. с. 115 - 116 Т. 1).

Відповідно до п.п 1.2 договору, поставка обладнання здійснюється продавцем згідно замовлень покупця, за умови наявності обладнання. Замовлення можуть подаватись покупцем шляхом надсилання продавцю відповідних повідомлень електронною поштою, факсом або поштою.

Пунктом 3 договору визначено що продавцем забезпечується гарантійне обслуговування поставленого обладнання, термін якого визначається у кожному окремому випадку у специфікаціях та гарантійних талонах.

На підтвердження реальності господарських відносин з вказаним контрагентом в матеріалах справи наявні видаткові накладні (а. с. 9 - 11 Т. 3) та рахунки-фактури (а. с. 6-8 Т. 3).

В той же час, позивачем не надано доказів оплати отриманого товару, гарантійних талонів, попередніх замовлень та доказів подальшої реалізації вказаних товарів, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав вважати первинні документи по взаємовідносинам позивача з вказаним контрагентом складеними формально.

Також між позивачем та ТОВ «Мир-Ком» 01.01.2013 року укладено договір № 01/01/13, відповідно до умов якого ТОВ «Мир-Ком» зобов'язувалось надати позивачу комп'ютерне обладнання та комплектуюче обладнання до нього, оргтехніку, програмне забезпечення, послуги з ремонту, налаштування та заправки оргтехніки (а. с. 117 - 120 Т. 1).

Згідно п. 1.2 договору умови поставки кожної окремої партії, загальна вартість обладнання та послуг однієї партії, інші умови, не врегульовані договором, сторони визначають в додатках, специфікаціях, рахунках-фактурах, видаткових накладних та актах виконаних робіт.

Відповідно до п. 4.2 договору асортимент та кількість необхідного обладнання або послуг, а також загальна ціна всього замовленого обладнання зазначається в доповненнях або в заявках покупця.

В матеріалах справи наявні видаткові накладні та акти надання послуг (а. с. 213 - 248 Т. 1), а також рахунки (а. с. 159-212 Т. 1).

Крім того, в видатковій накладній № ЦБ1МК-00018 від 25.02.2013 р. є посилання на рахунок № ЦБ1МК-04431 від 07.02.2013 р., який відсутній в матеріалах справи (а. с. 213 Т. 1).

Однак, в матеріалах справи відсутні письмові заявки позивача, додатки до договору, специфікації.

З наявних в матеріалах справи копій первинних документів неможливо встановити на виконання яких договірних відносин вони складені, оскільки така документація не містить посилання на реквізити договору.

Також колегія суддів приймає до уваги досліджений податковим органом ланцюг постачання товару та висновок про те, що поставлений товар ТОВ «Мир-Ком» не придбавався, що призводить до неможливості встановлення походження та існування такого товару.

Між позивачем та TOB «БВІ-Прінт» 20.08.2012 року укладено договір на виготовлення поліграфічної продукції № 20/08-12, відповідно до умов якого TOB «БВІ-Прінт» зобов'язувалось виготовити та передати у власність позивачу поліграфічну продукцію, відповідно до специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного договору, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов даного договору (а. с. 152 - 155 Т. 1).

Пунктом 3 договору встановлено, що якість продукції повинна відповідати технічним даним на кожен вид продукції, узгодженим сторонами вимогам і затвердженому замовником оригінал-макету та кольоропроби. Усі супровідні документи: роздруківки оригінал-макетів, кольоропроби, друкарські відбитки підписуються уповноваженою особою замовника, із зазначенням прізвища, імені, по батькові і посади, яку вона обіймає.

Відповідно до п. 4 договору приймання-передача продукції здійснюється в місці передання продукції, яке визначається за домовленістю сторін в специфікації. Замовник перевіряє відповідність продукції умовам договору і відповідних додатків. В акті чи у товарних накладній вказуються всі претензії до продукції.

Документом, який засвідчує передачу виготовленої продукції, є видаткова накладна і/або акт приймання-передачі виконаних робіт, які підписують уповноважені належним чином представники сторін. Кількість продукції визначається специфікацією, а у випадку їх відсутності - товарною накладною.

Вартість послуг виконавця з виготовлення кожного виду продукції погоджується сторонами і фіксується в специфікації (п. 5.1 договору).

Крім того, між позивачем та TOB «БВІ-Прінт» 08.10.2013 року укладено договір на поставку поліграфічної продукції № 15, умови якого тотожні умовам вищеописаного договору (а. с. 156 - 158 Т. 1).

На підтвердження реальності господарських відносин в матеріалах справи наявні: рахунки на оплату (а. с. 58-86, 148-191 Т. 2) та видаткові накладні (а. с. 87 - 116, 192 - 224 Т. 2).

В той же час, позивачем не надано роздруківок оригінал-макетів, кольоропроб, друкарських відбитків, а також специфікацій, що мали визначити вид, асортимент, кількість товару та інші умови.

Також позивачем не надано належним чином завірених платіжних документів, що підтверджують факти оплати товару (послуг).

Вказані докази не були надані позивачем і під час проведення податкової перевірки.

Окремо податковим органом було встановлено, що контрагент позивача у спірний період мав 2-х працівників, а послуги з придбання поліграфічної продукції контрагентом не придбавались.

За таких обставин, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції про відсутність у взаємовідносинах позивача з вказаним контрагентом ознак реальності.

Також колегією суддів встановлено, що ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 є найманими працівниками ТОВ «Джинджер» згідно заяв та наказів № 15/к від 01.10.2013 р. та № 10/к від 13.05.2013 р. з неповним робочим днем (а. с. 225 - 228 Т. 5).

Так між позивачем та ФОП ОСОБА_2 (менеджер (координатор) проекту позивача) укладено договори про надання послуг: з організації та проведення рекламних акцій/розіграшів замовника № 01/06/2013 від 01.06.2013 р. (а. с. 121 - 125 Т. 1), з комунікації зі споживачами, у тому числі, з використанням засобів телефонного зв'язку (телемаркетинг), організації та забезпечення роботи телефонних гарячих ліній (приймання і обслуговування вхідних дзвінків), обробка замовлень споживачів, створення, наповнення (введення даних) і обробка баз даних, виготовлення рекламних матеріалів, їх поширення № 24/12/13 від 24.12.2013 р. (а. с. 126 - 129 Т. 1), з організації та проведення рекламних акцій/розіграшів замовника № СКДМ 31/07/2013 від 31.07.2013 р. (а. с. 130 - 132 Т. 1).

На підтвердження реальності господарських відносин в матеріалах справи наявні акти надання послуг (72 - 128 Т. 3) та рахунки на оплату (а. с. 15 - 71 Т. 3).

В той же час, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів вчинення контрагентом позивача вказаних дій.

Первинна документація не містить звітів про виконані роботи з деталізацією наданих послуг та результатом наданих послуг: звітів маркетингових досліджень для ПАТ «Дельта Банк» дизайн-макетів інформаційно-технічної брошури, аналізу роздрібного ринку торгівлі одягом та взуттям, буклетів-анкет, аналізу поведінки споживачів, відомостей про участь контрагента у проведенні тренінгів тощо.

Між тим, колегія суддів зауважує, що вказаний контрагент є пов'язаною з позивачем особою, відтак, докази на надання вказаних послуг мають бути надані не тільки в розрізі реальності господарських операцій, але і в розрізі надання цих послуг поза виконанням посадових обов'язків.

Натомість, такі докази, крім формально складеної первинної документації, позивачем не надані, що позбавляє колегію суддів вважати відносини позивача з ФОП ОСОБА_2 реальними та відмінними від трудових.

Також позивачем не надано доказів оплати отриманих послуг.

Аналогічної позиції колегія суддів дотримується при встановленні реальності господарських відносин позивача з ФОП ОСОБА_3 (фінансовий директор позивача).

Між позивачем та вказаним контрагентом укладено договори: комісії (а. с. 136 - 138 Т. 1), надання рекламних послуг (а. с. 139 - 151 Т. 1).

На підтвердження реальності господарських відносин в матеріалах справи наявні акти надання послуг (149 - 259 Т. 4, 1 - 170 Т. 5) та рахунки на оплату (а. с. 129 - 239 Т. 3, 1 - 148 Т. 4).

Вказані акти не містять деталізації наданих послуг, а також прямих доказів, що вказаний контрагент був задіяним до комплектації рекламних матеріалів, пакування конвертів, фальцювання бланків, прийняття дзвінків, дизайну рекламно-інформаційних брошур, проведення маркетингових досліджень по ринку мобільного зв'язку тощо. Позивачем не надано доказів оплати отриманих послуг.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Джинджер» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джинджер» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя О. А. ГубськаСуддя А. Б. Парінов

(Повний текст ухвали виготовлено 27.11.2017 р.)