Постанова № 70507964, 21.11.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року Чернігів Справа № 825/1732/17

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Вершняк Л.Л.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Супруна Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4583 про визнання дій протиправними та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 4583, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд визнати дії відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні протиправними; стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 104685,81 грн., у тому числі: компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 71063,76 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору, та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.09.2017 по 20.11.2017 в сумі 30622,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яку було нараховано наказом командира Військової частини А 4583 № 257 від 31.08.2017 в розмірі 71063,76 грн. Вказує, що в вересні 2017 року звернувся до відповідача з заявою про виплату йому заборгованості, однак було отримано відповідь, що грошова компенсація буде виплачена після надходження коштів на рахунки Військової частини А 1624, де позивач перебував на речовому забезпеченні. Крім того, вважає, що у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, надав суду заперечення, в яких зазначив, що твердження позивача про протиправність дій відповідача щодо несвоєчасної виплати заборгованості за неотримане речове майно є безпідставними, оскільки боржник не має на даний час фінансової можливості виплатити її, а затримка в частині виплати грошової компенсації при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням взятого на себе фінансового зобов'язання без поважних причин. Крім того, стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку в зв'язку з затримкою розрахунку вказує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах і не є найманими працівниками, тому грошове забезпечення, яке вони отримують, не відповідає визначенню заробітної плати, а тому положення Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні правовідносини.

Вислухавши пояснення учасників процесу, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та наказом командувача військ оперативного командування «Північ» від 07.08.2017 № 112 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» частини шостої статті 26 з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в подальшому наказом командира Військової частини А 4583 № 257 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.08.2017. Крім того, наказано виплатити, серед іншого, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 71063,76 грн. (а.с. 13).

Відповідно до довідки Військової частини А 1624 № 8, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 71063,76 грн. (а.с. 15).

Одночасно з виключенням із списків особового складу військової частини з ОСОБА_1 було проведено остаточний розрахунок, що підтверджується довідкою-витягом з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення, нарахованого позивачу, від 05.09.2017 № 502/2/9/569 (а.с. 14).

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати в день виключення зі списків особового складу частини компенсації за неотримане під час проходження військової служби речового майна протиправними, позивач звернувся до суду.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, подав за місцем військової служби відповідний рапорт та виплата вказаної компенсації передбачена в наказі командира Військової частини А 4583 № 257 від 31.08.2017.

Як встановлено у судовому засіданні, станом на день розгляду даної справи відповідачем не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 71063,76 грн., і його права в цій частині повинні бути поновленні шляхом стягнення з відповідача відповідної суми.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.09.2017 по 20.11.2017 в сумі 30622,05 грн., суд вважає за доцільне зауважити, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Так, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію» вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17.07.2015 у справі № 21-8а15).

Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення, нарахованого позивачу, від 05.09.2017 № 502/2/9/569, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (червень-липень 2017 року), складало 23060,80 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 378,05 грн. (23060,80 грн./ 62 (кількість днів)).

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 31000,10 грн. (378,05 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 82 (кількість днів затримки)).

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що Військова частина А 4583 перебуває на речовому забезпеченні у Військовій частині А 1624, оскільки заява на виділення кошторисних призначень та асигнувань датована 20.09.2017, тобто після звільнення позивача, а будь-яких інших обґрунтованих доводів щодо несвоєчасного звернення за такими виплатами представником відповідача наведено не було.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу (пункт 1 частини третьої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2017 у розмірі 1600,00 грн.

Тобто, розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 640,00 грн. за одну годину.

В матеріалах справи містяться договір про надання правової допомоги від 31.10.2017, додаткова угода від 21.11.2017 до договору про надання правової допомоги від 31.10.2017, акт прийняття виконаних робіт від 21.11.2017 та квитанція про оплату послуг адвоката від 21.11.2017, що підтверджують належне обгрунтування витрат на правову допомогу по даній справі, а тому суд вважає, що понесені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. не перевищують граничних розмірів компенсації та підлягають присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 4583 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Військової частини А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 26616313) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна в розмір 71063 (сімдесят одна тисяча шістдесят три) грн. 76 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Стягнути з Військової частини А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 26616313) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2017 по 21.11.2017 в розмір 31000 (тридцять одна тисяча) грн. 10 коп.

Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 4583 (код ЄДРПОУ 26616313).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Баргаміна