Ухвала суду № 70500190, 22.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7560/17

Номер справи місцевого суду: 506/725/16-ц

Головуючий у першій інстанції Бурдинюк О. С.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громік Р.Д.,

при секретарі судового засідання Бахірко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Красноокнянський лан» Осадчого Миколи Івановича на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Красноокнянський лан» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

02 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Красноокнянський лан» про визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання вчинити певні дії(а.с. 3-5).

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені повністю, а саме суд першої інстанції вирішив договір оренди землі № 117 від 01.07.2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Красноокнянський лан», зареєстрований Красноокнянським райвідділом Одеської регіональної філії ДП (центр ДЗК) 03 квітня 2008 року за № 040852600116 визнати недійсним, зобов'язати ТОВ «Красноокнянський лан» повернути ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 3,10 га, яка розташована на території Красноокнянської (Окнянської) селищної ради Красноокнянського (Окнянського) району Одеської області з ціловим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 11.02.2005 року, виданого на підставі розпорядження Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області від 15.04.2004 року № 109/А-2004, стягнути з ТОВ «Красноокнянський лан» на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 8066 грн. 24 коп (а.с. 109-110).

Не погоджуючись з вказаним рішенням 01 вересня 2017 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Красноокнянський лан» Осадчий Микола Іванович засобами поштового зв'язку направив до суду апеляційну скаргу. Зокрема, апелянт вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції в основу рішення про задоволення позову поклав єдину обставину - висновок судово-почеркознавчої експертизи від 25 липня 2017 року, при цьому інші обставини справи, встановлені під час судового засідання, не взяв до уваги. Крім того, апелянт не погоджується зі стягнутою сумою витрат за проведення експертизи, оскільки на його думку, згідно аналогії ст.86 ЦПК України такі витрати несе сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи. Тому, просить рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року скасувати у повному обсязі та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову (а.с. 115-119).

В судовому засіданні представник апелянта скаргу підтримав. Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що в процесі розгляду справи безспірно встановлено, що спірний договір укладений від імені позивача, підписаний не нею, а іншою особою, позов є обґрунтованим, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає, за необхідним вказати на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 11.02.2005 року, виданого на підставі розпорядження Красноокнянської районної державної адміністрації Одеської області від 15.04.2004 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010552600113, є власником земельної ділянки загальною площею 3,10 га, яка розташована на території Красноокнянської (Окнянської) селищної ради Красноокнянського (Окнянського) району Одеської області з ціловим призначенним - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 6).

В матеріалах справи міститься два договори оренди земельної частки (паю), предметом якого є земельна ділянка розміром 3.10 гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі - поле № 8, ділянка № 562, укладені між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальність «Красноокнянський лан»: перший від 07.06.2006 року, відповідно до п. 2.3 якого договір укладено на термін 10 років (початок дії договору 07.06.2006 року, закінчення - 07.06.2016 року (а.с. 7), та другий від 01.07.2007 року - спірний договір оренди, зареєстрований Красноокнянским райвідділом Одеської регіональної філії ДП (центр ДЗК) 03 квітня 2008 року за № 040852600116, строку дії договору - 15 років (п. 6) (а.с. 9), який позивачка оспорює та вказує, що вказаний договір нею не підписувався.

Згідно з ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до положень ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Як зазначено в ст. 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди земельної ділянки за своєю природою являється цивільно-правовим договором, на який розповсюджуються норми цивільного законодавства, яким він повинен відповідати та не суперечити їх змісту.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Так, як зазначається в ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже однією з основних ознак та умов укладення договору є волевиявлення сторін в момент його укладення, що розуміє під собою бажання та усвідомлення сторонами настання певних юридичних наслідків укладення такого договору, та передбачає належне виконання його умов.

За обставинами даної справи, договір оренди земельної ділянки розміром 3.10 гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі - поле № 8, ділянка № 562 сторонами виконувався належним чином, про що свідчить той факт, що протягом більш ніж десяти років між сторонами не виникало спорів щодо його виконання.

Разом з тим, 24.07.2016 року, 06.09.2016 року та 27.09.2016 року ОСОБА_3 надсилала ТОВ «Красноокнянський лан» листи щодо розірвання договору оренди від 07.06.2006 року в зв'язку з закінченням його терміну (а.с. 13,14,15). У відповідь на ці листи ТОВ «Красноокнянський лан» повідомили, що орендар користується земельно ділянко на підставі договору оренди від 01.07.2007 року, а для розірвання існуючого договору ні умов, ні факторів немає. Про існування договору оренди від 07.06.2006 року їм невідомо. Орендна плата, яку отримував чоловік ОСОБА_3 за її усним проханням, виплачувалася своєчасно та в повному обсязі (а.с. 17).

Так, ОСОБА_3 посилаючись на відсутність її згоди на укладення договору від 01.07.2007 року, звернулася до суду з позовом про захист її порушених прав.

В процесі розгляду справи позивачка надала суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Так, відповідно до висновку експерта від 25 липня 2017 року, підписи від імені ОСОБА_3 у двох примірниках договору оренди землі № 117 від 01.07.2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальність «Красноокнянський лан», зареєстрованого Красноокнянским райвідділом Одеської регіональної філії ДП (центр ДЗК) 03 квітня 2008 року за № 040852600116, розміщені в нижній частині зворотнього боку другого аркушу кожного з документів, в розділі «Підписи сторін», в графі «Орендодавець», виконані не самою ОСОБА_3, а іншою особою (а.с. 52, 95-99).

В ч. 2 ст. 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до положень чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто відповідно до норми ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року № 6-127цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, в тому числі судів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, оскільки висновком судової почеркознавчої експертизи було підтверджено, що спірний договір оренди від 01.07.2007 року було підписано не ОСОБА_3, а іншою особою, що свідчить про порушення норм цивільного законодавства при укладенні цього договору, а саме про відсутність волі позивачки на укладення оспорюваного правочину, є всі підстави для визнання спірного правочину недійсним. Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що підписання договору особою, яка не має на це повноваження та відсутність волевиявлення власника, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину, також тягне за собою недійсність такого договору.

Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов до правильного висновку, щодо недійсності оспорюваного правочину.

З наведених підстав відхиляються посилання сторони на ту обставину, що протягом дії договору сторона отримувала орендну плату, оскільки за її отримання також розписувалась інша особа, що не заперечується сторонами, проте оцінка його чинності та правових наслідків його укладання виходить за межі цього процесу. Так само сам факт отримання орендної плати не робить договір оренди дійсним, а наслідками визнання договору недійсним, як правило виступає реституція, яка відновлює становище, що існувало до укладання оспореного правочину.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача витрат на проведення експертизи колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України в постанові N 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням. Згідно із главою 8 розділу I ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Як зазначається в п.45 вказаної постанови після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, та правильно був вирішений спір по суті заявлених вимог, а доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції колегія суддів на підставі ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Красноокнянський лан» Осадчого Миколи Івановича - відхилити.

Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 22 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

22.11.2017 року м. Одеса