Ухвала суду № 70498558, 09.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4078/17

Номер справи місцевого суду: 212/8921/14-ц

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Черевка П.М.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

за участю: представника позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Зауліної О.Г.,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 13 березня 2017 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

19 серпня 2014 року ПАТ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилаючись на те, що 22.12.2006 року між позивачем та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США, зі сплатою 13,99% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 22.12.2016 року.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, 22.12.2006 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачами умов кредитного договору, станом на 16 червня 2014 року у них виникла заборгованість у розмірі 1 497 041,78 гривень.

На підставі чого банк звернувся до суду з даним позовом та просив його задовольнити в повному обсязі, з наведених у позовній заяві правових підстав.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову та просив застосувати строк позовної давності. Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 13 березня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права

Таким чином, в апеляційному порядку переглядається рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення на апеляцію представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, заперечення на апеляцію ПАТ «ОТП Факторинг» - Зауліної О.Г., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 грудня 2006р. ОСОБА_6 подала ЗАТ «ОТП Банк» кредитну заявку на отримання кредиту за кредитним договором №CNL- 0AU/3122/2006 від 22.12.2006р. (т.1, а.с.7).

22 грудня 2006р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №CNL- 0AU/3122/2006 від 22.12.2006р., згідно умов якого останній був наданий кредит в розмірі 60 000 доларів США, зі сплатою фіксованої процентної ставки 13,99% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 22 грудня 2016 року (т.1, а.с. 7-10).

В якості забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором №CNL- 0AU/3122/2006 від 22.12.2006р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №SR-0AU/1505/2006 від 22 грудня 2006р., згідно якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання відповідати перед позивачем як солідарний боржник по зобов'язанням ОСОБА_6, що виникають з умов вищевказаного кредитного договору (т.1, а.с.11-12).

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 12 листопада 2010р. та додатком до нього, ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги в тому числі за кредитним договором №CNL-0AU/3122/2006 від 22.12.2006р., що укладений між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 (т.1 а.с.20-27).

Згідно з п. 1.2. договору поруки №SR-0AU/1505/2006 від 22 грудня 2006р., банк може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором як до позичальника, так і до поручителя чи до всіх одночасно.

Пунктом 3.1. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, банк має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі чи в частині.

Відповідно до п. 3.2. договору поруки, поручитель прийняв на себе зобов'язання, у випадку невиконання позичальником його боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором, здійснити і, виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком, протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги банку. При цьому, згідно п. 3.4. Договору поруки, така вимога вважається отриманою поручителем, якщо її буде надіслано поштою за адресою, вказаною в договорі поруки.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було направлено ОСОБА_4, на адресу, зазначену в договорі поруки, відповідну досудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором за вих.№200135229 від 02 липня 2014року (т.1, а.с.16,17), що підтверджується описом вкладення в цінний лист (т.1, а.с.17).

За таких обставин, задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості з поручителя, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 не виконав взяті на себе зобов'язання за договором поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаним договором. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку.

Доводи представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що договір поруки від 22 грудня 2006 року є припиненим з підстав ч. 4 ст. 559 ЦК України, не приймаються до уваги за таких підстав.

Порука є видом забезпечення виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов'язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов'язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У пункті 24 постанови № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно до статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

(абзац другий пункту 24 в редакції постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 7)

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 2 частиною 1 кредитного договору від 22 грудня 2006 року встановлено, що строк повного погашення кредиту є 22 грудня 2016 року (т.1, а.с.7).

З змісту пункту 4.1 договору поруки вбачається, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором (т.1, а.с. 12).

Однак у відповідності до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Тому у даному випадку порука на підставі ч. 4 статі 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ч. 4 ст. 559 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2012 року №6-48цс11 зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

За таких обставин, порука на підставі ч. 4 статі 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя».

Вказаний висновок також висловлений Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі за № 6-68цс11, у справі за №-48цс11 від 21 травня 2012 року, у справі № 6-33цс12, від 23 травня 2012 року, у справі №6-3цс13 від 13 лютого 2013 року, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що 02 липня 2014 року позивач надіслав поручителю ОСОБА_4 вимогу про погашення боргу за Кредитним договором на підставі п.3.1 Договору поруки протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги (т.1, а.с.16).

Тому з цього часу (02 липня 2014 року)у позивача виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 02 липня 2014 року і протягом наступних шести місяців.

Банк звернувся до сторін, у тому числі і до поручителя з позовом 19 серпня 2014року, тобто шестимісячний строк, зазначений в частині четвертій статті 559 ЦК України, позивачем не пропущений, а тому договір поруки не є припиненим.

Посилання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що неповідомлення позивачем суду про наявність заставного майна у заставодержателя дає змогу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» здійснити подвійне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя і за рахунок грошового стягнення з відповідачів, і за рахунок реалізації заставного майна, є помилковими.

У пункті 9 постанови № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

За таких обставин, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві й звернення позивача в подальшому до відповідачів з позовом про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки), не може вважатися подвійним стягненням.

На підставі наведеного судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Керуючись ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 відхилити, рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак вона може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня її проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Р.Д. Громік