Постанова № 70493133, 20.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 11.10.2017р. по справі №619/2262/17

за позовом ОСОБА_1

до Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірів мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, визначеної статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов’язати відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.11.2011 року;

- зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно здійснює нарахування та виплату позивачу пенсії у розмірі меншому, ніж визначено рішенням суду, що набрало законної сили.

Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 11.10.2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано дії Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірів мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, визначеної статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними.

Зобов’язано Дергачівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області здійснити виплату позивачу заборгованості по пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.11.2011 року.

Зобов’язано Дергачівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області здійснити перерахунок позивачу пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.01.2016 року.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, продав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що діючим законодавством України надано право Кабінету Міністрів України регулювати питання здійснення соціальних виплат та допомоги в межах відповідних фінансових ресурсів, шляхом прийняття відповідних постанов, у т.ч. щодо виплати основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, які визначені ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Враховуючи наведене, відповідач вказує, що при нарахуванні та виплаті позивачу пенсії відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем було пропущено встановлений законодавством строк звернення до суду.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в якій просив відмовити у її задоволенні.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Позивач надав заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом ІІ групи, захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області № 2-1749/10 від 06.09.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27.05.2011 року, зобов’язано відповідача здійснити перерахунок позивачу основної (державно) пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії за віком, визначеної ст. 28 Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування з 01.01.2007 року з урахування фактично виплачених сум.

Листом від 31.05.2017 року № 1182-2/39 відповідач повідомив, що виплата позивачу з 01.11.2011 року пенсії проводиться у розмірі визначеному постановами КМУ № 745 від 06.07.2011 року та №1210 від 23.11.2011 року.

Вважаючи, що відповідачем протиправно виплачується пенсія у меншому розмірі, ніж визначено рішенням суду, позивач звернувся із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування позивачу пенсії мало здійснюватися у розмірі, визначеному рішенням суду. Відповідно до ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу повинна нараховуватись і виплачуватись пенсія у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з положень вищевикладеного Закону, а не нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491 -VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", який набрав чинності 19 червня 2011 року. Пунктом 7 частини І зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вищевказаних вимог, постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 року були визначені мінімальні розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Також, згідно правових висновків Верховного Суду України викладених у постанові від 17.02.2016 р. (справа № 21-0908/2465/2012) вказано, що з 01.01.2012 р. нарахування і виплата пенсії має здійснюватись у розмірі, встановленому Законом України від 22.12.2011 р. № 4282-VІ “Про Державний бюджет України на 2012 рік” та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки за загальним правилом дії норм права у часі, Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на виконання даного Закону Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону №4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 06.12.2012р. № 5515-VI “Про Державний бюджет України на 2013 рік”, пунктом 4 Перехідних положень якого, зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20,23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.

Вказана норма Закону неконституційною не визнавалась та її дія не зупинялась.

Також, Законом України від 31.07.2014 р. № 1622-VII “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”, розділ Прикінцеві положення Закону № 719-VII доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Вказана норма Закону неконституційною не визнавалась та її дія не зупинялась.

Таким чином, даним Законом Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час був також чинний Порядок, яким визначено механізм обчислення пенсій щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719-VII в редакції Закону № 1622-VII був прийнятий пізніше Закону № 796-ХІІ, то саме положення Закону № 719-VII та Порядку підлягали пріоритетному застосуванню.

Крім того, пп. 9, 13 п. 4 Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” № 76-VIII від 28.12.2014 року внесено зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, змінено норми щодо пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, дозволено порядок та виплату таких пенсій встановлювати Кабінету Міністрів України.

Вказана норма Закону неконституційною не визнавалась та її дія не зупинялась.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 1210 від 23.11.2011 р., встановлено розмір мінімальної пенсії по інвалідності в залежності від групи інвалідності та статусу, а також встановлені розміри додаткової пенсії до прожиткового мінімуму в залежності від групи інвалідності та категорії особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Посилання позивача на незаконність невиконання відповідачем рішення суду фактично зводиться до незгоди із застосуванням під час розрахунку та проведення пенсії положень постанов КМУ замість Закону України “Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Виходячи з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 по справі за №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Відповідно до статті 22 Загальної Декларації прав людини, кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "ОСОБА_2 та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").

У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою "ОСОБА_3 проти України" №43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов’язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 р. N 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".

У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).

Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ з наступними змінами.

У іншому рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що …однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Також, в цьому Рішенні вказано, що …суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.

При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 N 20-рп/2011).

З урахуванням встановлених обставин, наведених вище норм матеріального права, правових висновків Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування під час нарахування та виплати позивачу пенсії положень нормативно-правових актів, які втратили чинність.

З приводу доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

У разі наявності порушення прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав за межами, встановлених главою 8 КАС України строків, суд може поновити їх та вирішити спір по суті (задовольнити вимоги) чи залишити заяву без розгляду.

У випадку, коли суб'єктивне право, свободи або інтереси не порушені, а відтак і не підлягають судовому захисту, застосування строків звернення до суду є помилковим. Іншими словами, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного суду України, яка викладена у постанові від 24.11.2015 року по справі №П/800/259/15.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність факту порушення прав, свобод та інтересів позивача та беручи до уваги правову позицію Верховного суду України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків пропуску строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність обов’язку сплачувати податок.

Натомість, відповідач, будучи суб’єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність оскаржуваного рішення, яке є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що здійснюючи нарахування та виплату у спірний період позивачу пенсії, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Дергачівського районного суду Харківської області від 11.10.2017р. по справі №619/2262/17 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області задовольнити.

Постанову Дергачівського районного суду Харківської області від 11.10.2017р. по справі №619/2262/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дергачівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 23.11.2017 р.