Постанова № 70490240, 22.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

22 листопада 2017 р. 16:14 год.справа № 820/4898/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання Хмелівській Н.М.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕХНІКА+" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕХНІКА+" (надалі за текстом - ТОВ "СПЕЦТЕХНІКА+") з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (надалі за текстом ГУ ДФС у Харківській області), в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.07.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "СПЕЦТЕХНІКА+" зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 7626 /20-40-14-21-07 від 14.07.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування адміністративного позову та доданих документів.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надавши письмові заперечення на нього, в якому зазначив, що при проведенні перевірки ТОВ "СПЕЦТЕХНІКА+" податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

На підставі направлень від 30.06.2017 року № 4471, № 4472 виданих ГУ ДФС у Харківській області: головному державному ревізору-інспектору відділу аудиту платників території обслуговування Київської ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області управління аудиту Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_3, та головному державному ревізору-інспектору відділу аудиту платників території обслуговування Київської ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області управління аудиту Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_4, та відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 41.1 ст. 41, п. 61.1, п. 61.2 ст. 61, п.п. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (надалі за текстом ПК України), на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 19.06.2017 року № 2660, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо визначення сум податкового кредиту, що містяться в податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ «Фрайм Консалт» (податковий номер 40816094) на суму 226,8 тис. грн., податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Юніком Групп» (податковий номер 40806279) на суму 320,4 тис. грн. та податкового зобовязання по ланцюгу.

Зазначена перевірка проведена у період з 30.06.2017 року по 10.07.2017 року. Термін проведення перевірки продовжувався на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 06.07.2017 року № 2927.

За результатами проведеної перевірки ГУ ДФС у Харківській області складений акт від 14.07.2017 року № 7627/20-40-14-21-07 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо визначення сум податкового кредиту, що містяться в податкових деклараціях з ПДВ за грудень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ «Фрайм Консалт» (податковий номер 40816094) на суму 226,8 тис. грн., податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Юніком Групп» (податковий номер 40806279) на суму 320,4 тис. грн., та податкового зобовязання по ланцюгу.

Згідно з висновком акт від 14.07.2017 року № 7627/20-40-14-21-07 зафіксовані порушення ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» вимог діючого законодавства України, а саме: абзац «а» п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, підпункт і пункту 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України № 2755-VI від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 320422,90 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Юніком Групп» та в сумі 226755,68 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Фрайм Консалт» та занижено податок на додану вартість до сплати в сумі 547178,58 грн., у тому числі за період декларування ПДВ грудень 2016 року по взаємовідносинах з ТОВ «Юніком Групп» та в сумі 226755,68 грн., по взаємовідносинах з ТОВ «Фрайм Консалт».

На підставі висновку акту перевірки 14.07.2017 року № 7627/20-40-14-21-07, ГУ ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.07.2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 683973,75 грн., в тому числі за основним платежем 547179,00 грн., та штрафними фінансовими санкціями 136794,75 грн..

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України зазначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено , що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За матеріалами справи судом встановлено, що під час здійснення господарської діяльності між ТОВ «Фрайм Консалт» (далі «Постачальник») та ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» (надалі «Покупець»), керуючись нормами ст. 712 Цивільного кодексу 01.12.2016 року був укладений Договір № 06/12-Ф (надалі «Договір»).

Згідно з ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

Умовами п. 1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобовязується передати належний йому Товар у власність Покупцеві, а Покупець зобовязується прийняти Товар та здійснити за нього оплату на умовах Договору.

ТОВ «Фрайм Консалт» (Постачальник) здійснив поставку Товару (автозапчастин) на адресу ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» на загальну суму 1360534,02 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 226755,67 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (№ 161208-002 від 08.12.2016 року всього на суму 235800,00 грн., з ПДВ, № 161209-001 від 09.12.2016 року всього на суму 270 373,30 грн., з ПДВ, № 161209-002 від 09.12.2016 року всього на суму 269 760,70 грн., з ПДВ, № 161212-001 від 12.12.2016 року всього на суму 268 720,00 грн., з ПДВ, № 161212-002 від 12.12.2016 року всього на суму 268 720,00 грн., з ПДВ).

Поставка Товару на склад Покупця здійснювалася силами та за рахунок Постачальника, як це передбачено умовами Договору.

Оплата по вище вказаному правочинну була здійснена шляхом списання коштів з рахунків ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями залученими до матеріалів справи.

ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» здійснило оплату своєму контрагенту - ТОВ «Фрайм Консалт» - ПДВ в ціні придбаних товарів та одержало від вищевказаного контрагента податкову накладну, яка містить усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства.

Надані позивачем до матеріалів справи платіжні доручення засвідчують факт виконання ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА +» та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), суб'єктом владних повноважень не наведено.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Приймання Товару з боку Покупця здійснювалося уповноваженими особами ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА +», на підставі відповідної довіреності, оригінал котрої завжди передається та залишається у Постачальника.

ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» одержало від вищевказаного контрагента податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства, а саме податкові накладні: № 72 від 08.12.2016 року, № 73 від 09.12.2016 року, № 74 від 09.12.2016 року, № 75 від 12.12.2016 року, № 76 від 12.12.2016 року.

Податкові накладні були виписані за першою подією, тобто в момент отримання Товару, як це передбачено чинним податковим законодавством України. Сума ПДВ за вищезазначеними накладними була віднесена позивачем до податкового кредиту у Декларації з податку на додану вартість.

Також, між ТОВ «Юніком Групп» (далі «Постачальник») та ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» (надалі «Покупець»), керуючись нормами ст. 712 Цивільного кодексу 12.12.2016 року уклали Договір №12/12-ЗЧ (надалі «Договір»).

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

Умовами п.1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобовязується передати належний йому Товар у власність Покупцеві, а Покупець зобовязується прийняти Товар та здійснити за нього оплату на умовах Договору.

ТОВ «Юніком Групп» (Постачальник) здійснив поставку Товару (автозапчастин) на адресу ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» на загальну суму 1922537,39 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 320422,90 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (№ 161215-002 від 15.12.2016 року всього на суму 299441, 76 грн., з ПДВ , № 16125-003 від 15.12.2016 року всього на суму 299109,30 грн., з ПДВ, № 161216-001 від 16.12.2016 року всього на суму 298639,98 грн., з ПДВ, № 161216-002 від 16.12.2016 року всього на суму 297397,20 грн., з ПДВ, № 161219-001 від 19.12.2016 року всього на суму 236220,00 грн., з ПДВ, № 161222-002 від 22.12.2016 року всього на суму 46673, 20 грн., з ПДВ, № 161223-001 від 23.12.2016 року всього на суму 56080,00 грн., з ПДВ, № 161226-002 від 26.12.2016 року всього на суму 225814, 20 грн., з ПДВ, № 161226-003 від 26.12.2016 року всього на суму 163161,73 грн., з ПДВ).

Приймання Товару з боку Покупця здійснювалося уповноваженими особами позивача, на підставі відповідної довіреності, оригінал котрої завжди передається та залишається у Постачальника.

ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» одержало від вищевказаного контрагента податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства, а саме податкові накладні: № 20 від 15.12.2016 року, № 21 від 15.12.2016 року, № 22 від 16.12.2016 року, № 23 від 16.12.2016 року, № 24 від 19.12.2016 року, № 25 від 22.12.2016 року, № 26 від 23.12.2016 року, № 27 від 26.12.2016 року, № 28 від 26.12.2016 року.

Податкові накладні були виписані за першою подією, тобто в момент отримання Товару, як це передбачено чинним податковим законодавством України. Сума ПДВ за вищезазначеними накладними була віднесена позивачем до податкового кредиту у Декларації з податку на додану вартість.

Факт виконання умов вищезазначених договорів підтверджується залученими до матеріалів справи договорами, документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: додатковими угодами, актами здачі-приймання, податковими накладними, журналом-ордером розрахунків, платіжним дорученням.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України зазначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 вказаної статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 ПК України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, закріпленим в статті 201 ПК України.

Згідно з діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочинну недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочинну діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагентів чи відносно їх посадових осіб відповідач під час судового розгляду не навів.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА +» з ТОВ «Фрайм Консалт», ТОВ «Юніком Групп» оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено, а судом в ході розгляду адміністративної справи не встановлено.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що не погоджується з висновками відповідача, що відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про транспортування товару на склад, а тому не дозволяють підтвердити реальність здійснення операцій з надходження вантажу та його кількісних, вартісних та якісних характеристик, виходячи з наступного.

Вказані в своїх запереченнях відповідачем правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., п. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого ОСОБА_5 Міністрів УРСР від 27.06.1969, №401, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників), при цьому, документи обумовлені вказаними правилами. зокрема, товарно-транспортні накладні, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п. 11.4 названих правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Замовником перевезень, у даному випадку, виступали контрагенти позивача, а тому обов'язок оформлення товарно-транспортних накладних покладений саме на останніх.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Отже, складання товарно-транспортної накладної є обов'язковим виключно при укладені договору перевезення, як окремого зобов'язання.

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами на постачання товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Первинні документи бухгалтерського обліку доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій, здійснення руху активів у позивача, зміни, що відбулись у власному капіталі чи зобов'язаннях позивача.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до витрат та податкового кредиту суми, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів існування законодавчого підґрунтя існування підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.07.2017 року.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом перевірки не покладено, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем положень Податкового кодексу України.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ТОВ «СПЕЦТЕХНІКА+» та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.07.2017 року.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕХНІКА+" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 31.07.2017 року Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕХНІКА+" (Сабурівська набережна, 7, м. Харків, 61000, код ЄДРПОУ 38157851) судовий збір у сумі 10 259 (десять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять ) гривень 62 копійки.

ОСОБА_5 може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

ОСОБА_5 або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 24.11.2017 року.

СуддяСупрун Ю.О.