Постанова № 70489756, 22.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5181/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретаря судового засідання Соколова М.С.

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю)

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №141035-13 від 30.06.2017 року, суд,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №141035-13 від 30.06.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначено, що 07 квітня 2017 року на ім’я, ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль марки «Аudi», модель «Q7», тип «Загальний легковий універсал-В», об'єм двигуна 2967, 2017 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХМ номер 264479, який не є об’єктом оподаткування транспортним податком. 20.07.2017 року ОСОБА_3 по пошті отримано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області № 141035-13 від 30.06.2017 року, яким ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов’язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб 18011000 за 2017 рік у розмірі 18750,00 грн. Рішенням ДФС України від 01.09.2017 року про результати розгляду скарги ОСОБА_3 у порядку ст. 56 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області № 141035-13 від 30.06.2017 року залишено без змін, а скарга - без задоволення. Позивач стверджує, автомобіль «Audi», модель «Q7», об'ємом двигуна 2967, 2017 року випуску відсутній у розміщеному на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку Переліку легкових автомобілів, з року випуску яким минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 (звітного) року. А отже, не є об’єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році на підставі п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 1791-VIII від 20.12.2016 року та Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 року. Окрім того, контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення порушено також сам порядок його прийняття, оскільки воно було прийнято не контролюючим органом за місцем реєстрації ОСОБА_3 як платника податку, тобто, не ДПІ у Київському районі м. Одеси, а ГУ ДФС в Одеській області та було надіслано лише 18 липня 2017 року, а не до 1 липня 2017 року та отримано 20 липня 2017 року. Тобто, і прийняття, і надсилання, і вручення зазначеного податкового повідомлення-рішення відбулося не уповноваженим на те контролюючим органом та після встановленого діючим законодавством строку, про що свідчить реєстр відправлення за номером 6510403950904. Також, транспортний засіб ОСОБА_3 не міг бути об’єктом оподаткування транспортним податком ще і з підстави прийняття рішенням Одеської міської ради від 08.02.2017 року № 1600 -VII «Про внесення змін до: рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року №6257-VІ «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку», яким внесено зміни до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015року №6257- VІ «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку». Прийняття і офіційне оприлюднення рішення Одеською міською радою у лютому 2017 року про встановлення транспортного податку у 2017 році - не є підставою для його нарахування у 2017 році, а відповідно, він буде нараховуватися у 2018 році, так як місцевою радою фактично не приймалося до 15.07.2016 року і офіційно не оприлюднювалося рішення про його встановлення на 2017 рік.

Враховуючи вищевикладене та з посиланням на положення ст.58 Конституції України, ст.ст.8, 10, 12, 53, 56 Податкового кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги заявлені в адміністративному позові у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.31-34), де зазначено, що згідно отриманої бази даних Управління Державтоінспекції Головного Управління МВС України в Одеській області встановлено, що за фізичною особою ОСОБА_3 в 2017 році зареєстровано автомобіль «Аudi», модель «Q7», державний номер 264479, 2017 року випуску. Таким чином, транспортний засіб який належить ОСОБА_3 є об’єктом оподаткування у 2017 році.

Враховуючи вищевикладене ГУ ДФС в Одеській було сформовано податкове повідомлення-рішення з транспортного податку № 141035-13 від 30.06.2017 року на суму 18 750,00 грн. за 2017 рік.

Представник ГУ ДФС в Одеській області у судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову, посилаючись на обставини, які зазначенні в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07 квітня 2017 року на ім’я ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль марки «Аudi», модель «Q7», тип «загальний легковий універсал-в» д/н НОМЕР_1, 2017 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХМ 264479, тип пального - дизель (а.с.22).

30 червня 2015 року ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми “Ф” №141035-13, яким ОСОБА_3 визначено суму грошового зобов’язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб 18011000 у розмірі 18750,00 грн. (а.с.10).

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до Державної фіскальної служби України, подавши відповідну скаргу.

01 вересня 2017 року Державною фіскальною службою України прийнято рішення №11311/К/99-99-11-01-14 про результати розгляду скарги (а.с.13-14), яким скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням форми “Ф” №141035-13 від 30.06.2015 року, ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем спірного рішення, суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального".

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.

З наданих до матеріалів справи доказів, судом встановлено, що автомобіль «Аudi», модель «Q7», державний номер 264479, 2017 року випуску, тип пального - дизель не входить до переліку легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше 5 років (включно) та середньоринкова його вартість становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року (а.с.42-47).

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об’єктами оподаткування.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 є легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень п.267.6.1-п.267.6.6 ст. 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об’єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Органи внутрішніх справ зобов’язані до 1 квітня 2015 року подати контролюючим органам за місцем реєстрації об’єкта оподаткування відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами.

З 1 квітня 2015 року органи внутрішніх справ зобов’язані щомісяця у десятиденний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем реєстрації об’єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Форма подачі інформації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об’єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою - платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об’єкт.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

За об’єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.

Згідно з пп.267.7.1 п.267.7 ст. 267 Податкового кодексу України податок сплачується за місцем реєстрації об’єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Транспортний податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.267.8.1 п.267.8 ст.267 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст.265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому згідно з п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2017 рік - це плановий період, а 2018 рік - вже бюджетний період.

Рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI “Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку” вказаний податок встановлено та визначено ставку податку з розрахунку на календарний рік 25000,00 гривень за кожний легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

03 лютого 2016 року Рішенням Одеської міської ради № 257-VII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" було внесено зміни до Рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України.

03 лютого 2016 року Рішенням Одеської міської ради № 1600-VII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" було внесено зміни до Рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України.

Крім цього, органи місцевого самоврядування, виконуючи рекомендацію Закону України від 20.12.2016 року № 1791-VIIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та приймаючи відповідні рішення, зобов'язані дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, зокрема, встановленого підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України строку офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, податкові зобов'язання з місцевого податку можуть визначатися контролюючим органом лише в разі, якщо сільська, селищна чи міська ради своїм рішенням встановила такий місцевий податок. При цьому, таке рішення повинно бути офіційно оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування відповідного місцевого податку, в іншому разі такі податкові зобов'язання можуть визначатись не раніше початку наступного бюджетного періоду (року), що настає за періодом (роком), в якому прийняте відповідне рішення органом місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, транспортний податок, об’єкт оподаткування якого встановлено Законом України №71-VIII, та який встановлено на території Одеської міської ради вищевказаним рішенням, не може застосовуватись у 2017 році.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком, за яким об’єктом оподаткування є транспортні засоби з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року не може мати місце у 2017 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Дана правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99.

У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2017 рік.

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що спірне рішення прийнято не уповноваженим органом, оскільки пунктом 8 розділу І Закону № 1797 доповнено Податковий кодекс України статтею 19-3 та викладено в новій редакції п.п. 191.1.1 п. 191.1 ст. 191, якими визначено перелік функцій державних податкових інспекцій, а функцію контрольно-перевірочної роботи закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівнів.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані ними докази, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та що оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми “Ф” №141035-13 від 30.06.2017 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлень-рішень Головного управління ДФС в Одеській області №141035-13 від 30.06.2017 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано суддею 22.11.2017 року.

Суддя Вовченко O.A.

.