Рішення № 70487679, 20.11.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2017 р.Справа № 916/5175/14

За позовом Військовий прокурор Одеського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі, якою є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси; в особі, якою є Міністерство оборони України;

3-тя особа позивача: Кабінет Міністрів України;

до відповідача Нерубайська сільська рада Біляївського району Одеської області

3-тя особа відповідача: ОСОБА_3;

3-тя особа відповідача: ОСОБА_4;

3-тя особа відповідача: ОСОБА_5;

3-тя особа відповідача: ОСОБА_6;

3-тя особа відповідача: ОСОБА_7;

3-тя особа відповідача: ОСОБА_8;

3-тя особа відповідача: Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області;

про визнання незаконним та скасування рішення

Колегія суддів у складі головуючий суддя Гуляк Г.І.

суддя Оборотова О.Ю., суддя Смелянець Г.Є.

Представники:

Від прокуратури: Риженко М.Ю. Військова прокуратура Південного регіону України;

від позивача: Дідух С.П. / МОУ/ - за дорученням;

від позивача: / КЕЧ м. Одеси/ - Орнатовська К.Ю. за дорученням ;

від третьої особа позивача: Ківало Л.В. /КабМін/ - за доручення;

від третьої особа: ОСОБА_13 / ОСОБА_8/ - за дорученням;

від відповідача: - не з'явився;

Суть спору: Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_5; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_3; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_3

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що Міністерством оборони України як органом, який здійснює управління військовим майном відповідно до закону, не надавалась згода на припинення права користування земельною ділянкою, яка належить до державної власності за категорією земель оборони, щодо якої відповідачем протиправно було ухвалене спірне рішення про передачу її частин у власність фізичним особам.

Ухвалою суду від 21.01.2015р. на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Також було залучено Кабінет Міністрів України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, про що було постановлено ухвалу від 13.02.2015р. Крім того, на підставі ухвали від 25.02.2015р. господарським судом було залучено ОСОБА_8 та Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24 квітня 2016 року позов прокурора було задоволено та визнано незаконним та скасовано рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_5; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_3; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_3

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням третя особа ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу на рішення суду від 24.04.2016 року. Вказану апеляційну скаргу було розглянуто та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року - задоволено, а рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2017 року скасовано у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Військовий прокурор Одеського гарнізону та Міністерство оборони України звернулися до суду з касаційними скаргами щодо скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року, а рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 року залишити без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2016 року касаційні скарги були задоволені частково, скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року та направлено на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року - апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 року залишено без змін.

Третя особа ОСОБА_8 не погоджуючись з прийнятим рішенням звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року, прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Поставною Вищого господарського суду України від 11.04.2017 року касаційну скаргу задоволено частково, скасовано рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року, справу №916/5175/14 направлено до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду Одеської області від 11.05.2017 року за №528 та відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями було визначено суддю Гуляк Г.І. та ухвалою від 13 травня 2017 року справу №916/5175/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду в засіданні суду на 29 травня 2017 року.

Враховуючи ту обставину, що суддя Гуляк Г.І. перебувала на лікарняному, розгляд справи призначений на 29.05.2017 року не відбувся та ухвалою суду від 06.06.2017 року справу призначено до розгляду на 19.06.2017 року.

Представник Кабінету Міністрів України 19.06.2017 року надав письмові пояснення стосовно заявлених вимог та з урахуванням постанови ВГСУ від 11.04.2017 року, вказані пояснення долучені до матеріалів справи.

В свою чергу представник третьої особи надав свої письмові пояснення стосовно вимог та з урахуванням постанови ВГСУ від 11.04.2017 року, які також долучено до матеріалів справи.

05.07.2017 року Військовою прокуратурою було подано пояснення щодо обґрунтування позовних вимог, які долучені до справи.

Представником Кабінету Міністрів України 05.07.2017 року було подано клопотання в порядку ст. 69 ГПК України, яке судом розглянуто та задоволено, строк розгляду справи продовжено до 27 липня 2017 року, ухвалою суду від 05.07.2017 року.

Ухвалою суду від 04.09.2017 року справу №916/5175/14 призначено до колегіального розгляд та відповідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів було визначено склад колегії: головуючий суддя гуляк Г.І. судді Оборотові О.Ю., Смелянець Г.Є. та ухвалою суду від 04.09.2017 року справу прийнято до колегіального розгляду та призначено засідання суду на 02.10.2017 року.

Ухвалою суду від 23.10.2017 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 06.11.2017 року.

06.11.2017 року представник Міністерства оборони України звернувся до суду з клопотанням в порядку ст. 69 ГПК України, вказане клопотання колегією суддів розглянуто та задоволено, строк розгляду справи продовжено до 21.11.2017 року та відкладено розгляд справи на 20.11.2017 року.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримує повністю та просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства".

Позивачі та Кабінет Міністрів України під час розгляду даної справи повністю підтримали позовні вимоги заявлені прокурором.

В свою чергу, відповідач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень суду під розписку, проте його повноважний представник в судові засідання не з'явився та про поважні причини неявки суд не повідомив. Оскільки Нерубайською сільською радою не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Представник третіх осіб повністю заперечував проти позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Крім того, представником третьої особи на стороні відповідача в судовому засіданні 20.11.2017 року було заявлене до суду усне клопотання про відмову у задоволенні позову через пропуск прокурором та позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 34,7 га, розташовану на території Нерубайської сільської ради та отримано державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 1983 р. Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси, яка і до теперішнього часу обліковується у Квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси як землі оборони (військове містечко № 13).

20.12.2010р. Нерубайською сільською радо було прийнято рішення № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства", у відповідності до якого було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради згідно додатку до рішення, та передано їх у власність громадян згідно додатку до рішення. До переліку осіб, які отримали у власність земельні ділянки на підставі даного рішення, увійшли зокрема:

- громадянка ОСОБА_4, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- громадянин ОСОБА_5, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- громадянка ОСОБА_3, земельна ділянка площею 0,1952 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- громадянин ОСОБА_3, земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4.

Як було зазначено позивачем, вказані ділянки, що передані у власність вищезазначеним фізичним особам, входять до складу земельної ділянки загальною площею 34,7 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, на якій розташоване військове містечко № 13, що підтверджується листом Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015р. № 2-1502-0.3-121/2-15, Проектом „Інженерно-геодезичні дослідження для визначення приналежності спірної земельної ділянки площею 0,09 га (згідно акту НОМЕР_2), розташованого в АДРЕСА_5, виготовленого державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський проектний інститут" та зведеним планом меж спірних земельних ділянок в/м Нерубайське-13.

.Таким чином на думку прокурора, у Нерубайської сільської ради були відсутні передбачені законом підстави для прийняття оспорюваного рішення, наслідком якого є надання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 земельних ділянок загальною площею 0,4079 га за рахунок ділянки військового містечка АДРЕСА_5, оскільки Міністерством оборони України не надавалась згода на припинення права користування цією земельною ділянкою та відсутні інші визначені законом підстави для припинення права землекористування чинного землекористувача (держави в особі Міністерства оборони України). Отже, в результаті прийняття оспорюваного рішення Нерубайською сільською радою було порушено права держави на земельні ділянки за категорією земель оборони.

У зв'язку з прийняттям Нерубайською сільською радою рішення, яким порушено право користування державою земельними ділянками площею загальною площею 0,4079 га, які належить до земель оборони, військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_5; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_3; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_3

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та представників третіх осіб, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 1983 р. Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м. Одеси, виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування, зокрема, земельну ділянку загальною площею 34,7 га, розташовану на території Нерубайської сільської ради. На теперішній час вказані землі обліковуються у Квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси як землі оборони (військове містечко № 13).

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Звідси - державний акт як правовстановлюючий документ підтверджував належність Чабанській квартирно-експлуатаційній частині, правонаступником якої є квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, права постійного користування зокрема земельною ділянкою площею 34,7 га за адресою: АДРЕСА_5. Незважаючи на той факт, що зазначений документ було видано до набрання чинності Земельним кодексом України, правовий статус даного документу після прийняття даного законодавчого акту залишився незмінним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Так, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Припис статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, Міністерство оборони України, зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил та ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

У відповідності до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Також положеннями ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать зокрема землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До того ж згідно ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" N 1457-IV від 05.02.2004р. (який був чинним на момент прийняття оспорюваного рішення) землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.

Згідно абзацу третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частина 5 статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Також стаття 317 Цивільного кодексу України передбачає, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Таким чином, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який ними розпоряджається.

Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При цьому, перелік підстав для припинення права постійного користування, визначений ст. 141 Земельного кодексу України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню (таку правову позицію висловлено у п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6).

Суд звертає особливу увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту припинення права користування Міністерством оборони України земельною ділянкою загальною площею 34,7 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_5, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, що на теперішній час вказане право є реальним та існуючим, але 20.12.2010р. Нерубайська сільська рада приймає рішення № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства", у відповідності до якого було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради згідно додатку до рішення, та передано їх у власність громадян згідно додатку до рішення. До переліку осіб, які отримали у власність земельні ділянки на підставі даного рішення, увійшли зокрема:

- громадянка ОСОБА_4, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- громадянин ОСОБА_5, земельна ділянка площею 0,071 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2;

- громадянка ОСОБА_3, земельна ділянка площею 0,1952 га, розташована за адресою: АДРЕСА_3;

- громадянин ОСОБА_3, земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4.

Судом встановлено, що передані у власність спірні земельні ділянки вищезазначеним фізичним особам, входять до складу земельної ділянки загальною площею 34,7 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, що підтверджується листом Управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області від 19.01.2015р. № 2-1502-0.3-121/2-15, Проектом „Інженерно-геодезичні дослідження для визначення приналежності спірної земельної ділянки площею 0,09 га (згідно акту НОМЕР_2), розташованого в АДРЕСА_5, виготовленого державним підприємством Міністерства оборони України „Одеський проектний інститут" та зведеним планом меж спірних земельних ділянок в/м Нерубайське-13.

За таких обставин, колегія суддів приходить висновку, що у Нерубайської сільської ради були відсутні передбачені законом підстави для прийняття оспорюваного рішення, наслідком якого є надання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 земельних ділянок загальною площею 0,4079 га за рахунок ділянки військового містечка АДРЕСА_5, оскільки Міністерством оборони України не надавалась згода на припинення права користування цією земельною ділянкою та відсутні інші визначені законом підстави для припинення права землекористування чинного землекористувача (держави в особі Міністерства оборони України). Отже, в результаті прийняття оспорюваного рішення Нерубайською сільською радою було порушено права держави на земельні ділянки за категорією земель оборони.

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Припис ст. 152 Земельного кодексу України передбачає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання незаконними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з п. 10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Вищим господарським судом України від 11.04.2017 року при скасуванні рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2016 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 року, справу №916/5175/14 направлено до господарського суду Одеської області на новий розгляд, звернуто увагу, що судами попередніх інстанцій передчасно зроблено висновок стосовно прийняття спірного рішення з порушенням вимог земельного законодавства та з перевищенням компетенції сільської ради. Також суд касаційної інстанції вважає, що господарські суди достеменно не дослідили та не встановили дійсної правової природи оспорюваного рішення сільської ради та підстави виникнення цивільного речового права осіб (зокрема, й права власності на землю) у даних спірних правовідносинах.

Так, відповідно до вказаного, колегія суддів вважає зазначити, що відповідно до частини першої статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють виключно майном, що є в комунальній власності.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право користування землею серії НОМЕР_1 від 1983 року Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої на даний час є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, виконавчим комітетом Біляївської районної ради народних депутатів Одеської області була надана у постійне та безоплатне користування земельна ділянка загальною площею 34,7 га, розташована на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, до складу якої входять земельні ділянки, які наразі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4. Дані земельні ділянки належать до земель військового містечка Нерубайське-13, яке перебуває на обліку у Квартирно-експлуатаційному відділі м. Одеси та відповідно даних звірки відомостей щодо використання земель, які знаходяться у користуванні структурних підрозділів Збройних Сил України станом на 01.09.2012 та облікових даних форми 6-зем, управління Держземагенства у Біляївському районі Одеської області підтвердило, що у користуванні Міністерства оборони України на території Біляївського району Одеської області перебуває земельна ділянка військового містечка Нерубайське-13 площею 34,7 га.

Таким чином та керуючись ст.ст. 77, 78, 84 Земельного кодексу України, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України», статтями 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», колегією суддів встановлено, що вищезазначені землі відносилися за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебували на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. Отже, згідно зі статтею 95 Земельного кодексу України Міністерство оборони, як центральний орган виконавчої влади, може приймати рішення стосовно земель оборони в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки.

Рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 № 27-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарський будівель і споруд (присадибні ділянки), ведення садівництва, дачного будівництва, індивідуального гаражного будівництва, ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради (зокрема за адресами: АДРЕСА_3); передано у власність громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) ведення ОСГ на території Нерубайської сільської ради; видано державні акти на право власності на землю. Наслідком цього стало припинення права користування Міністерства оборони України на вищевказану земельну ділянку. Оскаржуване рішення ради прийнято незаконно, з перевищенням повноважень та спричинило шкоду державі. Землі оборони військового містечка Нерубайське-13 знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, а власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, яка ними розпоряджається. Будь-яких рішень Кабінетом Міністрів України щодо припинення права постійного користування Міністерством оборони України спірною земельною ділянкою не приймалось.

Окремо з урахуванням висновків викладених у постанові ВГСУ від 11.04.2017 року колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне, що Рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010 року № 21-41 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення особистого селянського господарства», у супереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст.ст. 120, 141, ч. 3 ст. 142 ЗК України, ч. З ст. 24, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», порушено порядок вилучення та передачі земель оборони іншому землекористувачу. У подальшому, на підставі рішення № 21-41 Нерубайська сільська рада видала вказаним громадянам державні акти на право власності на спірні земельні ділянки: ОСОБА_5 - державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_2; ОСОБА_3 - державний акт серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,0707 га, розташовану по АДРЕСА_3; ОСОБА_3 - державний акт серії НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку площею 0,1952 га, розташовану по АДРЕСА_3; ОСОБА_4 - державний акт серії НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,071 га, розташовану по АДРЕСА_1.

Як було встановлено у ході розгляду справи та не спростовано відповідачем, Біляївським районним судом Одеської області розглядаються справи за позовами військової прокуратури Одеського гарнізону до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та повернення земельних ділянок державі в особі КЕВ м. Одеси (№ 496/4158/15-ц, № 496/4163/15-ц, № 496/4167/15-ц, №496/4161/15-ц).

Відповідно до ст. 21 ЦК України прямо передбачено визнання судом незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду України від 16.01.2015 у справі № 6-2510цс15).

При розгляді справи № 3-18гс12 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування не мав повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не міг вилучати її з користування державного підприємства та приймати рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання цієї ділянки на умовах договору оренди (який у подальшому був укладений на підставі оскаржуваного рішення і на підставі якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів) приватному підприємству. За таких обставин Верховний Суд України погодився із судовими рішеннями нижчих інстанцій про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

За результатами розгляду справи № 6-46цс14 Верховним Судом України встановлено, що у спорах, пов'язаних з визнанням права власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Більш того, Верховний Суд України у своїх рішеннях (від 16.12.201-5 -у справі №6-2510цс15, від 23.12.2014 у справах № 3-194гс14, № 6-206цс14, № 6-212цс14, від 04.02.2015 у справі № 6-222цс14) дійшов висновку про можливість визнання незаконними в судовому порядку (господарського та цивільного судочинства) індивідуальних актів органів місцевого самоврядування та органів місцевої державної влади про надання у власність або оренду земельних ділянок.

Крім того, аналогічної позиції притримувався Вищий господарський суд України під час розгляду справ № 916/5176/14 (постанова від 09.09.2015),№ 916/5175/14 (постанова від 25.10.2016), № 916/1474/14 (постанова від 23.11.2016).

Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, визначено, що кожна особа має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Приймаючи до уваги, що в результаті прийняття Нерубайською сільською радою рішення, яке оспорюється прокурором в межах даної справи, відповідачем було порушено право користування державою земельними ділянками загальною площею 0,4079 га, які належить до земель оборони, колегія суддів приходить висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_5; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_3; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_3 Викладене свідчить про обґрунтованість позовних вимог прокурора та про наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Що стосується посилань представника третьої особи ОСОБА_14 на необхідність відмови у задоволенні позову через пропуск прокурором та позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними вимогами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, згідно зі ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

В силу положень ч. 4 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 зазначено наступне. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Таким чином, обов'язковою для застосування судом в силу вимог ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є заява про застосування позовної давності, зроблена саме стороною по справі, тобто відповідачем або одним із відповідачів. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору не несе матеріальних прав сторони по справі, зокрема відповідача, у зв'язку з чим, не уповноважена порушувати перед судом питання про застосування позовної давності. У зв'язку з викладеним, заява представника третьої особи про застосування позовної давності не розглядається господарським судом по суті.

При цьому, саме питання додержання чи недодержання прокурором та позивачами строку позовної давності для пред'явлення даного позову судом також не розглядається через відсутність відповідної заяви відповідача по справі, наявність якої в силу положень ч. 3 ст. 267 ЦК України є обов'язковою передумовою для дослідження відповідного питання.

Підсумовуючи вищевикладене, позов прокурора підлягає задоволенню шляхом визнання незаконним та скасування рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо: земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4; земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_5; земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_3; земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_3

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача шляхом їх присудження до стягнення в дохід державного бюджету відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 20.12.2010р. № 27-VI „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки), ведення селянського господарства" в частині, що стосується затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, передачі у власність земельних ділянок, видачі державних актів на право власності на землю та внесення змін до земельно-кадастрової документації щодо:

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4;

- земельної ділянки площею 0,071 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, громадянину ОСОБА_5;

-земельної ділянки площею 0,1952 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, громадянці ОСОБА_3;

-земельної ділянки площею 0,0707 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, громадянину ОСОБА_3

3. Стягнути з Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області (67661, Одеська область, Біляївський район, с. Нерубайське, пл.Партизан,4, код 04377753) до Державного бюджету (ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 1 378 грн. 00 коп. /одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24 листопада 2017 р.

Головуючий суддя Г.І. Гуляк

Суддя О.Ю. Оборотова

Суддя Г.Є. Смелянець