Постанова № 70487619, 23.11.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2017 р. Справа №918/600/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Савченко Г.І. ,

судді Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання - Рильнику Д.М.

За участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Губар Н.В. (представник за довіреністю від 30.11.2016р.)

третьої особи - Павлюк І.А. (представник за довіреністю від 29.06.2016р.)

Рівненського районного відділу ДВС - Ященко В.О. (представник за довіреністю №24819 від 23.11.2017р.).

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 01.11.2017 року у справі №918/600/15

позивач: ОСОБА_4

відповідач: Публічне акціонерне товариство "Завод "Технопривод"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, розпорядник майна Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" - Ткачук Д.В.

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 150, 00 грн.

орган виконання рішення суду: Рівненський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області"

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 01.11.2017 року у справі №918/600/15 відмовлено в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" від 23.08.2017 р. щодо визнання недійсної постанови від 27.07.2017 р. (ВП № 53210698) про арешт майна, визнання дій державного виконавця по винесенню зазначеної постанови незаконними, зняття арешту з майна накладеного згідно вказаної постанови та винесення окремої ухвали.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що доводи скаржника щодо визнання бездіяльності заступника начальника Рівненського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Черухи В.М. щодо не вчинення відповідних дій із зупинення виконавчих дій в межах виконавчих проваджень незаконною та щодо винесення окремої ухвали, щодо незаконної бездіяльності головного державного виконавця Черухи В.М., пов`язаної з не зупиненням виконавчих дій є неправомірними і безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ПАТ "Завод "Технопривод" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити скаргу ПАТ "Завод "Технопривод", визнати бездіяльність заступника начальника Рівненського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Черухи В.М. щодо не вчинення відповідних дій із зупинення виконавчих дій в межах виконавчих проваджень №ЄДРВП 53174129, №ЄДРВП 53174254, №ЄДРВП 53174351, №ЄДРВП 174442, №ЄДРВП 53174739, №ЄДРВП 53174821, №ЄДРВП 53126031 включно, винести окрему ухвалу щодо незаконної бездіяльності головного державного виконавця Рівненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Черухи В.М., пов'язаної з не зупиненням виконавчих дій та направити її на адресу міністерства юстиції України.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідно до 4.5 ст.15 Закону у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Згідно із приписами Закону України "Про виконавче провадження", сам по собі факт звернення заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником, є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій.

Проте, замість виконання вимог Закону, а саме, п.5 ч. І ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", та зупинення виконавчих дій в межах вказаних виконавчих проваджень, державний виконавець Черуха В.М., всупереч приписів Закону, не зупинила виконавчих дій, натомість надіслала ПАТ "Завод "Технопривод" листа від 05.10.2017р. за №20402 про відсутність підстав для задоволення заяви про зупинення зведеного виконавчого провадження.

При цьому, в якості підстав для відмови в зупиненні виконавчих дій виконавець посилалася на приписи Цивільного кодексу України щодо виконання зобов'язань боржником, а також на відсутність доказів вибуття сторони боржника у виконавчому провадженні, оскільки ПАТ "Завод "Технопривод" є діючим та не перебуває в стані припинення чи реорганізації, а тому ця обставина не допускає правонаступництва у виконавчому провадженні.

Одночасно, приписи п.5 ч. І ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" не передбачають можливості оцінки державним виконавцем законності та підставності поданої заінтересованою особою до суду заяви про заміну вибулої сторони правонаступником.

В той же час, факт звернення заінтересованої особи до суду із такою заявою є безумовною підставою для зупинення державним виконавцем відповідного виконавчого провадження. Діюче законодавство не надає можливості державному виконавцю відмовитися від зупинення виконавчих дій у випадку встановлення факту звернення заінтересованої особи до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. Проте, державний виконавець Черуха В.М., заміість виконання приписів закону, безпідставно та незаконно відмовилася від зупинення виконавчого провадження у зв'язку із відповідним зверненням ТОВ "Декорт." та ПАТ "Завод "Технопривод".

Таким чином, скарга ПАТ "Завод "Технопривод" на бездіяльність державного виконавця, яка всупереч приписам закону не зупинила виконавчі дії, є законною, обгрунтованою та такою, що мала бути задоволена судом.

Оскільки скаржником обґрунтовано було доведено порушення державним виконавцем приписів закону України "Про виконавче провадження", також обгрунтованим є клопотання скаржника про винесення судом окремої ухвали у зв'язку із незаконною бездіяльністю державного виконавця, у якому суд першої інстанції безпідставно відмовив.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 року прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 01.11.2017 року у справі №918/600/15.

23.11.2017 року до суду від арбітражного керуючого Ткачука Д.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить ухвалу господарського суду Рівненської області від 01.11.2017 року у справі №918/600/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

23.11.2017 року від представника ПАТ "Завод "Технопривод" надійшли письмові пояснення по справі від 23.11.2017 року.

В судове засідання 23.11.2017 року з'явились представники відповідача, третьої особи та Рівненського районного відділу ДВС, позивач в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив.

Згідно п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження направлена належним чином усім учасникам судового процесу та повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції.

При цьому, ухвалою суду про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання представників відсутніх учасників судового процесу, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду заслухала присутніх в судовому засіданні представників, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, пояснення до апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, 03.06.2015 року до Господарського суду Рівненської області від ОСОБА_4 надійшла позовна заява від 28.05.2015 року про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 150,00 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2015 року позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 520,80 грн.

17.08.2015 року на виконання рішення суду від 16.07.2015 року у справі №918/600/15 видано наказ, яким стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 520,80 грн.

22.12.2016 року постановою органу ДВС відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №918/600/15 від 17.08.2015 року.

22.12.2016 року постановою органу ДВС вказаний наказ у порядку ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) приєднано до зведеного виконавчого провадження.

04.10.2017 року ТОВ "Декорт." звернулося з письмовою заявою до заступника начальника Рівненського районного відділу РРВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області Черухи В.М. з вимогою зупинити виконавчі дії в межах семи виконавчих проваджень, що об`єднані у зведене виконавче провадження №53210698 у зв`язку із зверненням заінтересованої особи до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону, як доказ необхідності зупинення виконавчого провадження, було надано в додатках до заяви (про зупинення) 7 копій заяв від 04.10.2017 року про заміну боржника правонаступником із відмітками канцелярії господарського суду Рівненської області.

З аналогічною заявою до Рівненського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області 04.10.2017 року звернулося ПАТ "Завод "Технопривод".

05.10.2017 року ДВС України була надана відповідь для боржника, щодо заяви про зупинення виконавчого провадження, в якій Черуха В.М. вказав на відсутність підстав для задоволення заяви про зупинення зведеного виконавчого провадження.

19.10.2017 року боржник, не погоджуючись з бездіяльністю державного виконавця, яка допускалася в ході примусового виконання наказу №918/600/16 від 17.08.2015 року, подав через відділ канцелярії та документального забезпечення суду відповідну скаргу від 17.10.2017 року.

За результатами розгляду скарги, господарський суд Рівненської області відмовив ПАТ "Завод "Технопривод" в задоволенні скарги від 17.10.2017 року на дії Рівненського РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області.

До такого ж висновку дійшла судова колегія апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В силу ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.21 ч.1 ст.106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.

Згідно з ч.5 ст.106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Стаття 115 Господарського процесуального кодексу України визначає, що рішення господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності до ч.1 ст.116 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачу або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012р. №18-рп/2012).

Згідно з ч.1 ст.121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Суду у справі Янголенко проти України, no.14077/05, від 10.12.2009р.).

Пункт 1 ст.6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст.6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no.15729/07, від 05.07.2012р.).

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження").

Як визначено ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, та розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно п.п.5, 6 ст.19 Закону боржник зобов'язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

У відповідності до п.5 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону

Згідно ч.5 ст. 15 того ж Закону у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

З зазначених норм права вбачається, що державний виконавець зупиняє виконавче провадження у разі вибуття однієї із сторін у виконавчому провадженні та зверненні заінтересованої особи з відповідним клопотанням.

Наведені норми права, чітко вказують, що зупинення виконавчого провадження відбувається тільки в тому випадку, коли має місце вибуття однієї із сторін у виконавчому провадженні.

Колегією суддів встановлено, що звертаючись із відповідною заявою про зупинення виконавчого провадження, ні заінтересованою стороною (ТОВ "Декорт."), ні боржником (ПАТ "Завод "Технопривод") не надано для ДВС України, жодних доказів того, що боржник у виконавчому провадженні вибув, хоча такі докази, є основною підставою для зупинення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині 1 статті 510 ЦК встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Отже, зобов'язання є правовідношенням між конкретно визначеними особами - сторонами зобов'язання.

Чинне цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов'язанні, однак встановлює певні обмеження до учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, отримати кошти (статті 512, 516 ЦК).

Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

За змістом наведених норм заміна боржника є можливою в двох випадках: в разі загального правонаступництва (спадкування, реорганізації юридичної особи); в разі окремого правонаступництва - на підставі договору.

Переведення боргу допускається виключно, за згодою кредитора, якщо інше не передбачене законом. Це пов'язано з тим, що кредитор зацікавлений у виконанні зобов'язання і для останнього не байдуже, хто буде виконувати зобов'язання, оскільки різні боржники мають різну платоспроможність.

Згідно статті 520 ЦК України не вбачається прямих вказівок стосовно того, в якій формі має бути виражена згода кредитора. чи шляхом підписання кредитором договору відступлення црава вимоги (тобто цей договір як правочин стає трьохстороннім), чи шляхом надання: відповідного листа, повідомлення тощо.

З зазначеного слідує, що договір переведення боргу, яким передбачається заміна боржника у зобов'язанні, де попередній боржник передає свої обов'язки у зобов'язанні новому боржнику, який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором, можливий виключно за погодженням стягувана (кредитора), однак такого погодження кредитора державному виконавцю надано не було.

Окрім того, законом передбачено вибуття однієї із сторін, як основну підставу зупинення виконавчого провадження, для того, щоб сторони, не могли недобросовісно користуватися даною нормою Закону та затягувати процес виконання рішення суду.

Виконавець, за заявою сторони, також має право звернутися із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, тобто, зацікавлена особа, подає усі необхідні документи, які свідчать про вибуття сторони у виконавчому провадженні і державний виконавець, вбачаючи, що таке вибуття дійсно відбулося, звертається до суду.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, дії вчинені державним виконавцем були направлені на реальне виконання рішення господарського суду Рівненської області у даній справі.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що заступник начальника Рівненського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області правомірно відмовила ТОВ "Декорт." та ПАТ "Завод "Технопривод" в зупиненні виконавчих проваджень, оскільки зазначені особи не долучили до заяви жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на вибуття сторони у виконавчому провадженні (боржника).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо безпідставності вимоги скаржника про винесення окремої ухвали, щодо незаконної бездіяльності державного виконавця.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 14.11.2017 року відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Декорт." про заміну ПАТ "Завод "Технопривод" в якості сторони (боржника) у виконавчому провадженні №ЄДРВП 53174129 та зведеному виконавчому провадженні №ЄДРВП 53210698, його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Декорт.".

Вище зазначена ухвала набрала законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Відповідно до ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків, визначитись чи потребуються спеціальні знання для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору.

А тому, доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

За наведених обставин, ухвалу господарського суду господарського суду Рівненської області від 01.11.2017 року у справі №918/600/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 01.11.2017 року у справі №918/600/15 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали №918/600/15 повернути до господарського суду Рівненської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.