Постанова № 70487484, 22.11.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 5019/1121/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Петухов М.Г.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 30.01.2017 р.,

ОСОБА_2, довіреність № 1466 від 20.07.2016 р.;

від відповідача 1 : ОСОБА_3, довіреність № 27/08 від 03.01.2017 р.,

ОСОБА_4, довіреність № 26/08 від 03.01.2017 р.;

від відповідача 2: представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.10.17р. у справі № 5019/1121/12 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен"

до відповідача ОСОБА_5 приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інвест-VEZ"

до відповідача Державного комунального підприємства "Луцьктепло"

про стягнення 28 209 851,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04 вересня 2012 року у справі № 5019/1121/12 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен" (надалі – позивач), стягнуто солідарно з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (надалі – відповідач 1) та ОСОБА_5 приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інвест-VEZ" (відповідач 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен" 28 209 851 грн. 77 коп. заборгованості та 64 380 грн. 00 коп. судових витрат.

22 жовтня 2012 року судом на виконання вищезазначеного рішення видано наказ.

18 вересня 2017 року від Державного комунального підприємства "Луцьктепло" через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява від 11.09.2017 року № 4210/08 про розстрочення виконання рішення суду, в якій останній просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області № 5019/1121/12 від 04 вересня 2012 року строком на 60 місяців згідно зазначеного в заяві графіку. В подальшому до даної заяви подано уточнення, в яких заявник просить суд розстрочити виконання рішення від 04.09.2012 р. у справі № 5019/1121/12 строком на 55 місяців згідно зазначеного в даних уточненнях графіку.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року у задоволенні заяви Державного комунального підприємства "Луцьктепло" про розстрочення виконання рішення суду у справі № 5019/1121/12 відмовлено.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що обставини, якими відповідач обгрунтовує подану заяву, не є виключними та не свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення господарського суду у даній справі, відтак підстави для застосування положень ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. № 9 та ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні.

Зокрема судом зазначено, що наявність зобов'язань ДКП "Луцьктепло" перед іншими контрагентами та наявність інших боргових зобов'язань, не звільняє Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" від виконання рішення суду, та не є виключною підставою для відстрочки його виконання.

Крім того, судом першої інстанції взято до уваги те, що відповідач мав понад чотири роки на виконання зазначеного рішення, і таке тривале невиконання судового рішення позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому, з огляду на правові позиції Європейського суду з прав людини, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права.

Не погодившись із винесеною ухвалою, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строки апеляційного оскарження , скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 02.10.2017 р. та винести нову ухвалу, якою задоволити заяву Державного комунального підприємства "Луцьктепло" про розстрочення виконання рішення суду. Крім того, просить, відстрочити сплату судового збору.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відхилено доводи відповідача щодо наявності таких виключних обставин для надання розстрочки як неможливість виплати заробітної плати працівникам, загроза настання банкрутства підприємства та неможливість здійснення господарської діяльності.

Крім того, скаржник вказує, що господарський суд Рівненської області не врахував, що відповідач є комунальним підприємством, яке є власністю територіальної громади міста Луцьк і є соціально значимим для громади міста, оскільки забезпечує теплом та гарячою водою 55 тисяч житлових помешкань споживачів. Тому, у разі припинення централізованого постачання тепла та гарячої води у осінньо-зимовий період можуть настати непрогнозовані техногенні соціально-економічні наслідки.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.11.17 р. у справі № 5019/1121/12 (колегією суддів у складі: головуюча суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г.) апелянту поновлено строки апеляційного оскарження, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.11.17р. на 11.30 год., відстрочено сплату судового збору до 22.11.2017.

22.11.2017 на адресу суду від апелянта надійшла заява про уточнення до заяви про розстрочення виконання судового рішення, у якій просить розстрочити виконання рішення від 04.09.2012 у справі № 5019/1121/12 строком на 55 місяців, починаючи із листопада 2017 року та затвердити новий графік виконання судового рішення у запропонованій ним редакції.

Крім того, від апелянта надійшли додаткові обгрунтування апеляційної скарги, в яких останній вказує, що листом від 20.11.2017 ПАТ "Волиньгаз" повідомило про примусове припинення розподілу природного газу 23.11.2017 у зв"язку із несплатою заборгованості. Враховуючи те, що дана обставина може призвести до зростання соціальної напруги серед споживачів теплової енергії, апелянт просить задоволити апеляційну скаргу. Також апелянтом до додаткових обгрунтувань додано квитанцію №137 від 20.11.2017 про сплату судового збоору за подання апеляційної скарги.

На адресу суду 22.11.2017 надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній вказує, що протягом чотирьох років судом 6 раз відстрочено виконання судового рішення, однак жодних дій по виконанню рішення боржником не вчинено. Крім того, апелянт не надав доказів загрози банкрутства чи відсутності коштів на рахунках підприємства. Відтак, просить апеляційну скаргу відхилити, ухвалу господарського суду Рівненської області у справі №5019/1121/12 від 02.10.2017 залишити без змін.

У судове засідання, яке відбулось 22 листопада 2017 року, з"явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав, викладених у ній, просив її задоволити та скасувати ухвалу господарського суду господарського суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року, надав пояснення по суті справи.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, зазначив, що ухвала господарського суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року є законною та обґрунтованою.

Згідно із ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи встановлено, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 04 вересня 2012 року у справі № 5019/1121/12 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен" (надалі – позивач), стягнуто солідарно з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (надалі – відповідач 1) та ОСОБА_5 приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інвест-VEZ" (відповідач2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен" 28 209 851 грн. 77 коп. заборгованості та 64 380 грн. 00 коп. судових витрат.

22 жовтня 2012 року судом на виконання вищезазначеного рішення видано наказ.

Як зазначено вище, на адресу суду від відповідача надійшла заява від 11.09.2017 року № 4210/08 про розстрочення виконання рішення суду, в якій останній просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області № 5019/1121/12 від 04 вересня 2012 року строком на 60 місяців згідно зазначеного в заяві графіку. В подальшому до даної заяви подано уточнення, в яких заявник просить суд розстрочити виконання рішення від 04.09.2012 р. у справі № 5019/1121/12 строком на 55 місяців згідно зазначеного в даних уточненнях графіку.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" посилається на важке фінансово-економічне становище. Зазначає, що держава несвоєчасно виконує свої зобов'язання перед підприємством про відшкодування пільг, субсидій, а відтак існує заборгованість Державного бюджету перед ДКП "Луцьктепло" по відшкодуванню пільг, субсидій на загальну суму понад 139 млн.грн. наголошує, що ДКП "Луцьктепло" є комунальним підприємством, яке створене і функціонує з метою задоволення потреб у його послугах та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів територіальної громади міста Луцька, яка є власником майна підприємства. Також зазначає, що ДКП "Луцьктепло" має істотну заборгованість перед позивачем та іншими контрагентами, ризикує утворенням заборгованості перед бюджетом податків та зборів, заробітної плати, у зв'язку із чим стягнення всієї суми боргу на користь позивача на тлі браку коштів негативно вплине на законні майнові інтереси відповідача і, як наслідок, погіршить його фінансове становище.

Розглядаючи вимоги та доводи, викладені відповідачем у вищевказаній заяві, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання; про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку; в необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Вказаною нормою визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Крім того, з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду, випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 43 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2012 року судом на виконання рішенням Господарського суду Рівненської області від 04 вересня 2012 року у справі № 5019/1121/12 про стягнення з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" та ОСОБА_5 приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інвест-VEZ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепелен" 28 209 851 грн. 77 коп. заборгованості видано наказ.

Впродовж виконання наказу, за заявами відповідача виконання рішення відстрочувалося п"ять разів (ухвалою від 07.04.14 відстрочено виконання до 31.12.2014, ухвалою від 01.09.2015 відстрочено виконання до 31.12.2015, ухвалою від 16.11.2015 відстрочено виконання до 15.01.2016, ухвалою від 11.01.2016 відстрочено виконання до 25.03.2016, ухвалою від 28.03.2016 відстрочено виконання до 30.06.2016). При цьому боржником не вчинялися дії щодо самостійного виконання рішення.

Заяву про відстрочку боржник мотивує важким фінансово-економічним становищем; несвоєчасним виконанням зобов'язання держави перед підприємством в частині відшкодування пільг, субсидій; наголошує, що ДКП "Луцьктепло" є комунальним підприємством, яке створене і функціонує з метою задоволення потреб у його послугах та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів територіальної громади міста Луцька, яка є власником майна підприємства; наявністю істотної заборгованість перед іншими контрагентами; можливим банкрутством підприємтсва.

Оцінючи дані аргументи, колегія зазначає наступне.

Твердження скаржника про складне фінансове становище, що спричинене тяжкою економічною ситуацією в країні, не може бути прийнято до уваги, оскільки важка економічна ситуація носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін.

Належність підприємства до комунальної форми власності не надає останньому пріоритеру щодо позивача, оскільки є порушенням принципу рівності всіх учасників процесу перед законом та судом.

Заборгованість відповідача перед іншими контрагентами не є доказом винятковості обставин, що дають підставу для розстрочення виконання рішення суду, оскільки згідно положень статті 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Дане стосується і заборгованості підприємства перед працівниками.

При цьому наявність фактору збитковості у діяльності підприємства вказує на те, що у разі розстрочення виконання рішення його виконання стане неможливим.

Доказів наявності ознак банкрутства господарюючого суб"єкта відповідачем не надано.

Разом з тим, суд при розгляді питання щодо розстрочення виконання рішення повинен дослідити дотримання балансу інтересів сторін, у зв"язку з чим звертає увагу на той факт, що розмір збитків від інфляційних процесів за період виконанням рішення перевищує суму боргу, присуджену до стягнення. Зокрема, сума боргу за рішенням суду складає 28 209 851 грн. 77 коп., за період з 01.11.2012 по 01.11.2017 сума, на яку збільшилася сума боргу у зв"язку з інфляційними процесами, складає 35 436 213,95 грн.

Колегія погоджується з висновком суду щодо того, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, тому з метою вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, слід враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує виконання остаточних, обов’язкових судових рішень (на відміну від виконання рішень, що можуть оскаржуватись у судах вищої інстанції) (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ouzounis and Others v. Greece, (Узуніс проти Греції), § 21). Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд” (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

В рішенні Єропейського суду з прав людини від 26.07.2012 у справі №38773/05 (Савіцький проти України) зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов»язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Колегією суддів встановлено, що рішення у справі №5019/1121/12 від 04 вересня 2012 року не виконується тривалий час, що суперечить основним засадам правосуддя.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що надання у даному випадку розстрочки є невмотивованим, позаяк фактичне зупинення виконання рішення на тривалий період порушує баланс інтересів стягувача та боржника та позбавляє кредитора можливості захистити свої права.

Надаючи оцінку обставинам, на які заявник посилається в заяві, суд зазначає, що останні вказують лише на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду. Також заявником не надано доказів на прідтвердження того, що виконання рішення стане можливим для боржника за умови його розстрочення.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на викладені висновки, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, так як судом першої інстанції повно та всебічно вивчено обставини, на які посилається заявник, надано їм належну правову оцінку, а тому підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного комунального підприємства "Луцьктепло" від 23.10.17р. на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02.10.2017 у справі № 5019/1121/12 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 02 жовтня 2017 року у справі №5019/1121/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №5019/1121/12 повернути Господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.