Постанова № 70487389, 22.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2017 р. Справа№ 927/772/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Кузьменко С.М. - довіреність б/н від 03.01.2017

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2017

у справі № 927/772/17 (суддя Демидова М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед"

до Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації

про стягнення 2065445,62 грн.

В судовому засіданні 22.11.2017 відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації про стягнення 3% річних у сумі 216705,62 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 1848840,00 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №11 від 08.11.2012 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2017 у справі №927/772/17 позов задоволено.

Стягнуто з Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" 3% річних у сумі 216705,62 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1848840,00 грн. та 30981,69 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 22.09.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у справі №927/772/17 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу було повернуто скаржнику без розгляду на підставі п.п. 2, 3 ч.1 ст.97 ГПК України.

Відповідач повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

На думку апелянта судом першої інстанції було неправильно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не враховано те, що Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації фінансується виключно за рахунок бюджетних коштів, а асигнування на оплату коштів за договором про закупівлю товарів № 11 від 08.11.2012 у 2013 - 2017 роках не виділялися.

Апелянт зазначає, що у 2012 році Головним Управлінням Державної казначейської служби у Чернігівській області кошти, які були виділені Чернігівській області для закупівлі медичного обладнання, були використані для оплати захищених видатків державного бюджету загального фонду, таких як: нарахування на заробітну плату, оплата комунальних послуг та електроносіїв тощо.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) апеляційну скаргу відповідача 12.10.2017р. передано на розгляд головуючому судді Скрипці І.М., протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2017.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.11.2017 заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 22.11.2017 не з'явився.

15.11.2017 до Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з щорічною основною відпусткою головного спеціаліста-юрисконсульта ОСОБА_3 та про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до 18.12.2017.

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, останнім не доведено суду неможливість направлення в засідання іншого представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 08.11.2012 між сторонами укладений договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 11 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник (позивач у справі) зобов'язався у 2012 році поставити замовнику (відповідач у справі) товар, а замовник прийняти і оплатити такий товар, який зазначений у ДК 016-97 за знаком 33.10.1 "Устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне" Лот №1 (додаток № 1 до договору) (а.с. 11-15).

Відповідно до додатку №1 до договору (специфікація) сторони погодили найменування товару: флюорограф пересувний (на шасі автомобіля з апаратом рентгенівським) (кабінети флюорографічні рухомі), у кількості 2 шт., загальною вартістю 2485000,00 грн. (а.с. 16).

Ціна договору становить 2485000,00 грн. (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за товар проводяться шляхом безготівкових розрахунків з рахунку замовника на рахунок постачальника після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та видаткової накладної. Розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу на термін 15 банківських днів. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7 банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Замовник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати за поставлені товари (п. 6.1.1 договору).

Відповідно до п. 6.3.1, 5.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені договором. Строк поставки до 31.12.2012 або до повного виконання.

Як вбачаться з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, поставивши відповідачеві товар згідно видаткової накладної №СФ-000145 від 21.11.2012 на суму 2485000,00 грн. (а.с. 17).

Відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 2485000,00 грн.

Судом встановлено, що 04.09.2014 Господарським судом Чернігівської області прийнято рішення у справі №927/1010/14, відповідно до якого стягнуто з Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" заборгованість у сумі 2485000,00 грн., 303170,00 грн. інфляційних нарахувань, 129288,00 грн. 3 % річних та судовий збір у сумі 583490,20 грн.

Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що вказане рішення набрало законної сили та залишається не виконаним, борг відповідачем не погашений, у зв'язку із чим просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 05.09.2014 по 31.07.2017 у сумі 216705,62 грн. та 1848840,00 грн. інфляційних нарахувань за період з серпня 2014 року по червень 2017 року.

Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи та фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами у справі договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти №11 від 08.11.2012, а також факт поставки позивачем відповідачеві на підставі видаткової накладної №СФ-000145 від 21.11.2012 товару на суму 2485000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.09.2014 у справі №927/1010/14 стягнуто з відповідача 2485000,00 грн. заборгованості за договором, 303170,00 грн. інфляційних нарахувань, 129288,00 грн. 3% річних та 58349,20 грн. судового збору.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

За таких обставин не підлягають доведенню факти, встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.09.2014 у справі №927/1010/14.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та до цього часу залишається не виконаним, заборгованість 3% річних та інфляційні нарахування не сплачені, що є підтвердженням подальшого невиконання відповідачем як замовником зобов'язань за укладеним з позивачем договором.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних за період з 05.09.2014 по 31.07.2017 та інфляційних втрат за період з серпня 2014р. по червень 2017р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення 216 705,62 грн. 3% річних та 1 848840,00 грн. інфляційних втрат.

Доводи апелянта про невзяття судом першої інстанції до уваги того, що Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації за своєю організаційно-правовою формою є державним органом та фінансується з державного або обласного бюджету є безпідставними, оскільки відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання своїх зобов'язань з огляду на наступне.

Згідно із приписами чинного законодавства України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а отже відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 9 Конституції України визначено, що частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожен, чиї права і свободи, викладені у Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" та від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" вказав, що відсутність відповідних асигнувань у Державному бюджеті не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання щодо видатків бюджету або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні здійснення пріоритетних заходів та з урахуванням платежів, необхідних для погашення зобов'язань минулих періодів, узятих на облік органами Казначейства, якщо інше не передбачено законодавством; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом бюджетного періоду, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. У разі скорочення бюджетних асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів.

Приписами ст. 617 Цивільного кодексу України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, відповідач своїми діями, які полягають у не проведенні розрахунків за отриманний по договору товар, порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що судом першої інстанції, крім іншого, правильно зазначено встановлені обставини справи та законодавство, яким вірно керувався суд при прийнятті оскаржуваного рішення, доводи апелянта щодо скасування рішення суду є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Оскільки ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 було відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги до 10.11.2017, правових підстав для відстрочення сплати судового збору до 18.12.2017 не має, у відповідності до ст. 49 ГПК України з відповідача в дохід Державного бюджету підлягає стягненню 34 079,86 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.08.2017 у справі № 927/772/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №927/772/17 залишити без змін.

3. Стягнути з Управління охорони здоров'я Чернігівської обласної державної адміністрації (14005, м. Чернігів, вул. Щорса, 1-б, код ЄДРПОУ 02013290) в дохід Державного бюджету 34079,86 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ.

5. Матеріали справи №927/772/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров