Постанова № 70487361, 20.11.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.11.2017 року справа №905/665/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3За участю представників сторін: від апелянта (ДВС) від позивача від відповідача розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 – за довіреністю №796/20.3-03 від 29.12.2016р.; не з’явились; не з’явились; Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від04.10.2017 рокуу справі№905/665/15 (суддя Ю.О.Паляниця)за позовомДержавного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Вишгород в особі Луганської філії, м. Лисичанськ Луганської області до відповідачаДержавного підприємства "Укршахтгідрозахист", м. Київ про за скаргою на діїстягнення 91165660,68 грн. Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Вишгород в особі Луганської філії, м. Лисичанськ Луганської області Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Вишгород в особі Луганської філії про визнання постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за ВП №49523011 задоволено; визнано недійсною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за ВП №49523011.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ДП "Регіональні електричні мережі" у повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржувану ухвалу такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку із неповним встановленням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки тому факту, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження №49523011 було здійснено повний обсяг належних та вичерпних заходів щодо примусового виконання рішення, зважаючи на встановлення Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 року №2864-ІІІ мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25%, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна, а також відсутністю в ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" підстав для зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, та враховуючи, що п. 9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено повернення виконавчого документа стягувачу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів та визначено у наступному складі: ОСОБА_1 – головуючий, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 03.11.2017 року відновлено Департаменту ДВС Міністерства юстиції України пропущений строк на апеляційне оскарження, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 20.11.2017 року о 14 год. 00 хв.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов через канцелярію суду17.11.2017 року від ДП "Укршахтгідрозахист", боржник підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ДП "Регіональні електричні мережі" у повному обсязі.

20.11.2017 року в судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній представник Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, яка наполягала на доводах викладених в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити, ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ДП "Регіональні електричні мережі" у повному обсязі.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 20.11.2017 року не з'явились. Відповідно до ст. 98 ГПК України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Явка сторін не визнавалася судом обов’язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами ч. 2 цієї ст. передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення апелянта, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2015 року у справі №905/665/15 позовні вимоги ДП «Регіональні електричні мережі», м. Вишгород в особі Луганської філії, м. Лисичанськ до ДП "Укршахтгідрозахист" про стягнення 91165660,68 грн, а саме боргу за активну електроенергію - 48193565,59 грн; боргу за реактивну електроенергію – 2695433,53 грн; 3% річних – 2982893,35 грн.; - інфляційної складової боргу – 37293768,21 грн. задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача борг за активну електроенергію – 44718265,59 грн.; борг за реактивну електроенергію – 2695433,53 грн., 3% річних – 2982697,99 грн., інфляційну складову боргу – 37293768,21 грн., а також судовий збір – 73079,84 грн. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2015 року у вказаній справі 25.09.2015 року було видано відповідний наказ.

З наданих ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України копій матеріалів виконавчого провадження №49523011 вбачається, що державним виконавцем 01.12.2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно постанови від 08.08.2017 року державним виконавцем наказ суду №905/665/15 повернуто стягувачу на підставі п. 2, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

13.09.2017 року ДП "Регіональні електричні мережі" в особі Луганської філії звернулось до Господарського суду Луганської області зі скаргою (вих.№04/1038 від 06.09.2017р.) про визнання постанови державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №49531091 недійсною.

Листом №01-07/81 від 13.09.2017 року Господарського суду Луганської області вказану скаргу з додатками направлено за належністю до Господарського суду Донецької області.

Обґрунтовуючи вимоги скарги ДП "Регіональні електричні мережі" в особі Луганської філії зазначає, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ґрунтувалось на відсутності підстав для примусової реалізації майна боржника з огляду на приписи Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про виконавче провадження". Проте, на думку заявника, державним виконавцем не було належним чином досліджено питання відсутності у боржника майна, яке не забезпечує ведення його виробничої діяльності, що виключає можливість застосування норм відповідних нормативно-правових актів та повернення виконавчого документа стягувачу.

У скарзі позивач просив суд першої інстанції:

- визнати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №49523011 недійсною.

Як зазначалось вище, ухвалою місцевого господарського суду скаргу задоволено у повному обсязі. Визнано недійсною постанову державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_5 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за ВП №49523011, з чим Департамент ДВС Міністерства юстиції України не погодився.

При розгляді вимог скарги, повторно переглядаючи справу з урахуванням повноважень передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

У відповідності до ст. 129 Конституції України, обов’язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

За змістом ст. 45 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004 року у справі "Півень проти України" зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди однієї із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ГПК України, скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Матеріалами справи, а саме копією поштового конверту (а.с. 7, т.2) підтверджується, що копія постанови про повернення виконавчого документу стягувачу ДП "Регіональні електричні мережі" в особі Луганської філії була отримана 17.08.2017 року, а враховуючи те, що зі скаргою позивач звернувся до Господарського суду Донецької області 23.08.2017 року (відповідно до відбитку штемпелю вхідної кореспонденції), то десятиденний строк на оскарження дій ДВС не пропущено.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІУ від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІУ від 21.04.1999 року (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) визначено певний перелік обов’язків та прав державних виконавців, до яких, зокрема, віднесено: обов’язок неупередженого, своєчасного і у повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-УШ від 02.06.2016 року (в редакції на момент винесення оскаржуваної постанови, чинній на теперішній час) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

У відповідності до ч. 2 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року, розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до п. 3.12. Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5 в редакції, що діяла до 05.10.2016р.) організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).

Зі змісту оскаржуваної постанови органу ДВС вбачається, що державний виконавець при винесені постанови від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу керувався п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснення виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про наявність обставин, зазначених у п. 2 - 6 ч. 1 цієї статті, виконавець складає акт (ч. 2 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 1 Закону України від 29.11.2001 року №2864-ІІІ "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі – Закон № 2864) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі ст. 2 Закону №2864-ІІІ для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв’язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов’язань боржника з перерахування фондам загальнообов’язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01.01.2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Аналіз змісту постанови ВП №49523011 від 08.08.2017 року свідчить про те, що державний виконавець дійшов висновку про відсутність у боржника по справі майна, на яке можливо звернути стягнення, оскільки боржник по справі є державним підприємством і все його майно забезпечує ведення виробничої діяльності, зазначаючи про здійснені ним заходи щодо розшуку такого майна, які виявилися безрезультатними, а подальше проведення виконавчих заходів безнадійним.

При цьому, державний виконавець не послався на будь-які документи, що підтверджують відсутність у боржника майна, яке не забезпечує ведення виробничої діяльності, складені ним під час вчинення виконавчих дій за місцезнаходженням боржника та документи складені під час розшуку майна боржника.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що жодного доказу (з матеріалів виконавчого провадження), на підтвердження наведеного в описовій частині постанови, Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України до судової справи надано не було.

В п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.01.2016 року №01-06/131/16 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження" роз’яснено щодо необхідності у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа обстеження державним виконавцем майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання майна у виробничій діяльності та складення за результатами такого обстеження акту.

Відомостей щодо здійснення державним виконавцем вказаного обстеження майна боржника, а саме складення акту відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", матеріали справи не містять.

Згідно приписів ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

В матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №905/665/15 від 25.09.2015 року ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України не надано, акт з цього приводу в порядку норм ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не складався.

Зазначені обставини не спростовані і під час розгляду апеляційної скарги.

Крім того, державною виконавчою службою не доведено наявності обставин, визначених у п. 9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Висновок щодо "безрезультатності" та/або "неможливості" розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" передбачена заборона відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва державних підприємств, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами. Проте дія мораторію не поширюються на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, на оборотні активи підприємства, а також грошові кошти на всіх рахунках (п.3.3 рішення Конституційного Суду України від 10.06.2003 року у справі №1-11/2003).

При цьому в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази про вчинення ВПВР ДВС Міністерства юстиції України виконавчих дій щодо встановлення існування рухомого та нерухомого майна, яке не забезпечує ведення виробничої діяльності боржника, та докази відсутності власних грошових коштів на банківських рахунках.

Відповідно до виписок про рух коштів (а.с. 212-213, т.2), наданих до суду першої інстанції ДП "Регіональні електричні мережі", судом апеляційної інстанції встановлено, що ДП "Укршахтгідрозахист" здійснювало оплати по іншим зобов'язанням, зокрема 06.06.2017 року та 11.08.2017 року з рахунку №35239051014643 відкритому 3 Державній казначейській службі України. Проте, на вказаний рахунок, з якого борник здійсював періодичні платежі за оплату активної електроенергії, державною виконавчої службою не було накладено арешт. Постанови про арешт коштів боржника від 23.12.2015 року та від 06.03.2017 року відомостей про вказані рахунки не містять та державним виконавцем всупереч положенням ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" перевірка наявності рахунків боржника (не рідше одного разу на два тижні) не проводилась.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ВПВР ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Враховуючи, що за наявними в матеріалах справи доказами не доведено, що виконавчим органом вживалися усі необхідні та можливі заходів для належного примусового виконання рішення господарського суду Донецької області, оскаржувана постанова ВП №49523011 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу є передчасною.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання боржника – ДП "Укршахтгідрозахист" про відсутність майна, яке не використовувалось у виробничій діяльності, оскільки наявність чи відсутність вказаних обставин не виключає обов’язок державного виконавця перевіряти відповідну інформацію до повернення виконавчого документа стягувачу в силу закону.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції щодо винесення постанови від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за ВП №49523011 та визнання недійсною постанови державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_5 від 08.08.2017 року про повернення виконавчого документа за ВП №49523011.

За наведених вище обставин, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 ГПК України.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв’язку із чим підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 105, 106, 1212 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.10.2017 року у справі №905/665/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді Т.Д. Геза

ОСОБА_3