Ухвала суду № 70475315, 16.11.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1734/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дьомич Л. М.

УХВАЛА

Іменем України

16.11.2017 Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді: Дьомич Л.М.

суддів: Карпенка О.Л.; Мурашка С.І.

за участю секретаря: Федоренко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 липня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору застави транспортного засобу недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DN81AR03110097 від 23 жовтня 2007 року в розмірі 141 868,23 грн.

В обґрунтування вимог зазначено, що 23 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DN81AR03110097. Згідно умов якого Банк зобов’язався надати кредит у розмірі 79 304,38 грн. на термін до 22 жовтня 2014 року, а позичальник зобов’язався повернути позику та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором.

Позивач свої зобов’язання виконав у повному обсязі та надав кредит у розмірі, передбаченому умовами договору.

Однак, відповідач взяті зобов’язання порушив, станом на 18 травня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 141 868,23 грн., яка складається із: 40 132,89 грн. – заборгованості за кредитом; 14 407,54 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 10 119,55 грн. – заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 77 208,25 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Посилаючись на ст.ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України Банк просив задовольнити його вимоги та стягнути зазначену суму боргу.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», в якому просив:

- визнати протиправними положення договору та визнати недійсним кредитний договір № DN81AR03110097 від 23 жовтня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2;

- визнати недійсним договір застави від 23 жовтня 2007 року, за кредитним договором на автомобіль Dacia, модель Logan, рік випуску 2007 р., тип ТЗ, легковий седан-В, р.н. НОМЕР_1;

- скасувати зареєстроване від 09.11.2011 року звернення стягнення на заставне майно в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та вилучити з бази даних Державного реєстру обтяжень рухомого майна, обтяження об’єкту рухомого майна автомобіль Dacia, модель Logan, рік випуску 2007, тип ТЗ, легковий седан-В, р.н. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2

В обґрунтування зазначив, що спірний кредитний договір є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, як в частині окремих положень, так і в цілому, у зв’язку з численними порушеннями законодавства. Договір є споживчим кредитом. Згідно ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний надати необхідну інформацію щодо умов кредитування, але ця норма Закону виконана не була, що є порушенням права позичальника на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, щодо забезпечення можливості його свідомого і компетентного вибору.

Також укладений договір здійсненний з використанням нечесної підприємницької практики.

Умови кредитного договору про прийняття Банком від позичальника виконання зобов’язань за кредитним договором ( у тому числі й дострокове як частинами, так і в повному обсязі, але не раніше 90 календарних днів, з дня його підписання), а також повернення кредиту достроково, але не раніше 90 днів не відповідають п. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Невідповідність положень 3.1.2.1. та 3.2.1.4 договору пункту 6 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання правочину недійсним по факту недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені актами цивільного законодавства (ч.1ст. 203 Цивільного кодексу України ).

Договору передбачено, що у разі сплати позичальником чергового платежу пізніше, ніж передбачено графіком розрахунків платежів збільшується річна відсоткова ставка до 112,5% річних. Упродовж дії договору відповідач використовував цей пункт для штучного збільшення річної відсоткової ставки (плати за користування грошовими коштами) без будь-якого повідомлення позичальника.

Збільшення річної відсоткової ставки до 45% за користування грошовими коштами, при умови несплати позичальником чергового платежу пізніше ніж передбачено графіком розрахунків платежів, суперечить характеру правовідносин, нормам законодавства, судовій практиці, є приховуванням залишку та неустойки за зобов’язаннями сплачувати проценти по кредиту, є оманою позичальника та ухиленням Банку від сплати податків.

Позичальнику з боку кредитної спілки не надано жодної інформацію про значне подорожчання кредиту через застосування штрафних дій, а саме збільшення річної відсоткової ставки до 45% річних. Будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є агресивною.

Також 23 жовтня 2007 року, між Банком та ОСОБА_3 укладено договір застави рухомого майна за кредитним договором № DN81AR03110097. Згідно якого ОСОБА_2 надав Банку в заставу автомобіль Dасіа, модель Logan, рік випуска 2007, тип Т/3 легковий Седан-В, р.н. НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, копію якого він не отримав.

Крім того, Банк звернувся до суду з позовом з порушенням строків як загальної так і спеціальної позовної давності. Обґрунтованих належних доказів для поновлення пропущеного строку позовної давності суду не надано.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 липня 2017 року частково задоволено позов та стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» кредитну заборгованість в сумі 89 197, 21 грн. , яка складається із заборгованості по тілу кредиту – 40 132, 89 грн., заборгованості по відсотках – 14 407, 54 грн. та пені – 34 656, 78 грн.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 липня 2017 року доповнено рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 липня 2017 року та відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору застави транспортного засобу недійсним.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення зустрічного позову. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з’ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, не враховано, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.04.2013 року (справа №1118/9928/12) з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором № DN81AR03110097 від 23.10.2007 року шляхом звернення стягнення на заставний автомобіль Dасіа, модель Logan, рік випуску 2007, який належить ОСОБА_2

Тож позов поданий ПАТ КБ «ПриватБанк» 20.05.2015 року є тотожний даному позову, оскільки вони мають однаковий предмет, підстави і суб’єктний склад. Також в оскаржуваному рішенні не зазначено, з яких підстав суд відхилив докази, наведені у зустрічному позові, в запереченні на позовну заяву та в заяві про застосування строку позовної давності.

Сторони в судове засідання не з’явились, повідомлені про час та місце розгляду справи (т. 1а.с.249;т. 2 а.с.1-2). Від адвоката ОСОБА_4 двічі (06.11.2017 р. та 13.11.2017 р.) надходили заяви про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 243; т. 2 а.с.3).

Згідно ч. 1 ст. 303-1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.

Частиною 2 статті 305 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги за наступного.

Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позичальник взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконав та не забезпечив повернення позики у визначений термін. ОСОБА_2 не доведено, що умови договору є несправедливими, а саме, що вони фактично містять істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника. Зустрічний позов подано з пропуском строку позовної давності.

Вказаний висновок відповідає обставинам справи, яким суд дав належну правову оцінку.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанком» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DN81AR03110097. Згідно умов якого Банк зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі 79 304,38 грн. на термін до 22 жовтня 2014 р., а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (т. 1 а.с.8-10).

Згідно п. 7.1 кредитного договору Банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 23.10.2007р. по 22.10.2014 р. включно, у вигляді не поновлюваної лінії («кредиту») у розмірі 793 040,40 грн. на наступні цілі: 50 670,00грн. на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також у розмірі 34,00 грн. сплати за реєстрацію предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п. 1.2 на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № DN81АR03110097 від 23.10.2007р., договором особистого страхування № DN81LK03110097 від 23.10.2007 року на строк до 22.10.2008 р., у сумі 3068,35грн., а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 4053,60грн. та у розмірі 21478,45грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3,2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0.80% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмір 0.50% від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10. договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 договору.

23 жовтня 2007 року в забезпечення виконання зобов?язання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладений договір застави рухомого майна. За яким ОСОБА_2 надав Банку в заставу автомобіль Dасіа, модель Logan, рік випуску 2007, тип Т/3 легковий Седан-В, р.н. НОМЕР_1, що належить йому праві власності.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості по кредитному договору № DN81AR03110097, ОСОБА_2 припинив виконувати зобов’язання, останній платіж ним був здійснений 21 жовтня 2011 року (т. 1 а.с.4-7).

У зв’язку з невиконанням договору утворилася заборгованість і в 2013 році позивач звернувся з вимогою до суду про звернення стягнення на предмет застави.

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2013 року у справі № 1118/9928/12 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DN81AR03110097 від 23 жовтня 2007 року на суму 43168, 97 грн. звернуто стягнення на предмет застави — автомобіль Dacia , модель Logan, рік випуску 2007, тип ТЗ, легковий седан -В, № кузова/шасі UU1LSD4GH38063449, р.н. ВАЗ 5294 АІ, що належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом продажу зазначеного автомобіля публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу автомобіля та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України (т. 1 а.с. 175-176).

Вказане заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області ОСОБА_2 не оскаржив, воно набрало законної сили.

Згідно довідки ПАТ КБ «Приватбанк» №674 від 30 червня 2017 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 квітня 2013 року не виконано, автомобіля місцен знаходження не встановлене, власник переховує транспорт (т. 1 а.с.177).

У зв’язку з тим, що позичальник не виконує свої кредитні зобов’язання по кредитному договору № DN81AR03110097, станом на 18 травня 2015 року утворилася заборгованість на загальну суму 141868,23 грн., яка складається із: 40132,89 грн. – заборгованості за кредитом; 14407,54 грн. – заборгованості по процентам за користування кредитом; 10119,55 грн. – заборгованості по комісії за користуванням кредитом; 77208,25 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором (т. 1 а.с.4-7).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ч.1 ст.611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1ст. 10 ЦПК України).

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що ОСОБА_2 в порушення умов кредитного договору та наведених норм ЦК України, свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав та не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та пені, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника.

Вказаний висновок суду відповідає матеріалам справи і встановленим судом обставин щодо кредитних зобов’язань та розміру заборгованості, а також вимогам закону, оскільки відповідно до вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У зв’язку з чим законними та обґрунтованими є вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до позичальника ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, а також стягнення пені.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, а також стягнення пені в межах одного року не оскаржується.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки на момент його укладання сторонами дотримано всих вимог закону, а саме: сторони за договором мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України), їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України), договір укладено у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України) і був спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

ОСОБА_2 власноручно підписав кредитний договір, чим підтвердив факт ознайомлення з елементами вартості кредиту, які він повинен сплачувати по договору та умовами кредитування. Укладеним договором чітко визначено умови та порядок погашення, валюта кредитування, відсоткова ставка, винагорода, права та обов’язки сторін, тому сторона повністю ознайомлена з усіма умовами кредиту. До Банку із заявами про надання додаткової інформації або роз’яснення певних положень не звертався.

Неотримання Банком від позичальника письмового підтвердження із встановленою формою повідомлення про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту не може бути єдиною підставою для визнання договору недійсним. Крім того, Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачений такий вид відповідальності як визнання недійсним договору внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (послугу).

Тобто, навіть у разі ненадання в повному обсязі вказаної інформації така обставина сама по собі не може слугувати підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Посилання ОСОБА_2 на безпідставне підвищення Банком відсоткової ставки висновків суду не спростовують. Оскільки пунктом 2.3.1 укладеного договору визначено, що Банк може в односторонньому порядку збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон’юктури ринку грошових ресурсів України. Тобто договором чітко передбачена умова збільшення відсоткової ставки з якою також погодився позичальник підписуючи спірний правочин. Більш того, розрахунком заборгованості за кредитним договором підтверджено, що відсоткова ставка з 01.02.2009 року збільшилася з 9,60% на 21%.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_2 не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження введення його Банком в оману, а також на підтвердження того, що кредитний договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, а його умови є несправедливими.

При укладенні кредитного договору ОСОБА_2 діяв вільно, враховував власні інтереси, прийняв рішення про вибір контрагента та вступив з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочину, його умови (зміст), тобто сторонами спільно погоджено всі істотні умови. Підстав для визнання оспорюваного правочину не дійсним, не встановлено.

Посилання в апеляційній скарзі на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.04.2013 року (справа №1118/9928/12), яким з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором № DN81AR03110097 від 23.10.2007 року шляхом звернення стягнення на заставний автомобіль Dасіа, модель Logan є безпідставними та не беруться судом до уваги. Оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. У зв’язку з тим, що вищевказане судове рішення не виконано відповідачем, Банк правомірно звернувся в суд з даним позовом про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості. Строк звернення до суду відповідає положенням ст. ст. 256, 257 ЦК, враховуючі вимогу яка вирішена судовим рішенням від 24 квітня 2013 року. Пеня стягнута в розмірі що утворилась після 05.06.2014 року.

Договір застави оспорюється виключно з підстав передбачених на ч.2 ст. 548 ЦК України, тому дані вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним кредитного договору, а тому також обґрунтовано не задоволені судом.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності ОСОБА_2 фактів порушення його прав, свобод та інтересів та виходячи з визначених ст. 1 ЦПК України завдань цивільного судочинства правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч. 1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.

Керуючись ст. 304, ст. 307, ст. 308, ст. 313, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 липня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: