Рішення № 70470347, 23.10.2017, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/6076/17

Провадження № 2/202/2691/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2017 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Мороза В.П.,

при секретареві - Гев'юк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про повернення позики та стягнення заборгованості та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про повернення позики та стягнення заборгованості та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила що, 10.07.2016 рок між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, було досягнуто домовленості та укладено договір позики (безпроцентної), згідно якого ОСОБА_1 було надано позику позичальнику у розмірі 3 900 000,00 грн. Згідно домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, надана позика є безпроцентною.

Згідно п. 4.1. договору позики, позичальник зобов'язаний повернути суму боргу в строк до 10.07.2017 року. Однак зобов'язання ОСОБА_3 не виконала грошові кошти не повернула, ухиляється від розмов та виконання обов'язків за укладеним між ними договором позики.

Відповідач, ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 зазначив що 02 квітня 2007 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_4 надавав ОСОБА_5 позику у розмірі 350 000,00 гривень до 01 квітня 2022 року. Відповідно до умов даного договору позика була надана з метою придбання квартири в м. Одеса. П.1.3 Договору передбачено, що після придбання квартири ОСОБА_5 зобов'язується передати її в іпотеку ОСОБА_4 27.04.2007 року ОСОБА_5 повідомив про те, що за рахунок позики придбав квартиру АДРЕСА_1. Після чого сторонами було підписано додатково Договір іпотеки який є невід'ємною частиною Договору позики від 02.04.2007 року. В Договорі було зазначено, що ОСОБА_5 передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 Однак ОСОБА_5 передала квартиру в іпотеку Відповідачу 2. Позивач вважає такі дії ОСОБА_5 не законні та такі, що направленні на порушення законних прав інтересів, та порушує вимоги діючого законодавства.

Позивач у судове засідання не з'явилась, про час і місце його проведення повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Відповідачі у судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді за наявними у справі доказами, що відповідає положенням статті 224 ЦПК України.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 квітня 2007 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_4 надавав ОСОБА_5 позику у розмірі 350 000,00 гривень до 01 квітня 2022 року. Відповідно до умов даного договору позика була надана з метою придбання квартири в м. Одеса. П.1.3 Договору передбачено, що після придбання квартири ОСОБА_5 зобов'язується передати її в іпотеку ОСОБА_4

27.04.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було підписано Договір іпотеки у відповідності до умов Договору позики від 02.04.2007 року. За умовами Договору іпотеки ОСОБА_5 передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 Умовами даного Договору було також передбачено, що ОСОБА_5 зобов'язується предмет іпотеки не продавати та не передавати в іпотеку іншим особам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержателя має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та вимоги.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку не доведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).

В цей же день, 27 квітня 2007 року ОСОБА_5 уклала з ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» Договір іпотеки, відповідно до якого було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_4.

Статтею 9 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Жодної згоди Позивачем не надавалось на передачу в наступну іпотеку даного нерухомого майна.

Статтею 13 Закону України «про іпотеку» передбачено, що предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками.

Таким чином наступні іпотеки теж є такими, що укладені з порушенням вимог діючого законодавства та підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, договір іпотеки від 27.04.2007 року укладений з ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» є наступним Договором іпотеки, та мав укладатися виключно за згодою іпотекодержателя - ОСОБА_4

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Отже на підставі вищевикладеного, Договір іпотеки, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», відповідно до якого було передано в іпотеку майно - квартиру АДРЕСА_5 є недійсним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи про обтяження нерухомого майна скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підлягають скасуванню арешт та заборона, накладені на квартиру АДРЕСА_6.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі викладеного, керуючись 60, 61, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про повернення позики та стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним Договір іпотеки від 27 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», посвідчений ОСОБА_7 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 1637.

Застосувати наслідки недійсності договору іпотеки, який укладено 27.04.2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та зареєстровано у реєстрі під №1637, шляхом скасування в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про державну реєстрацію на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (РПВН 18137336), номер запису про іпотеку №4893482 від 28.04.2017 року та скасувати номер запису про обтяження №4891455.

Скасувати арешт та заборону відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (РПВН 18137336), накладені постановою про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену Відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Одеській області від 05.12.2013 року в рамках виконавчого провадження ВП № 41066981, скасувати номер запису про обтяження №3759616.

Скасувати арешт та заборону відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (РПВН 18137336), накладені постановою про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену Відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Одеській області від 16.12.2014 року в рамках виконавчого провадження ВП № 45850247, скасувати номер запису про обтяження 8245639.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В.П. Мороз