Постанова № 7046776, 19.11.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2009 р. Справа № 2-а-4678/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,

При секретарі судового засідання: Подолян Наталії Вікторівні

За участю представників сторін:

позивача : Мельник Т.І.

відповідача : Шишковської А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Асток"

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 23809,09 гривень та пені в сумі 1456,56 гривень

ВСТАНОВИВ :

Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства Астокпро стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році у сумі 23809,09 грн. та пені за порушення термінів їх сплати в сумі 1456,56 грн.

Позов мотивовано тим, що, не виконуючи вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда, а тому позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з вищезазначеними позовними вимогами.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Посилаючись на свої письмові заперечення, суду пояснила, що підстав для нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій немає, оскільки відповідачем виконані всі вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняте 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда в 2008 році, та пеню за порушення термінів їх сплати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач зобов'язаний був створити в 2008 році 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів, однак на підприємстві-відповідача в 2008 році створено лише 2 робочих місця для інвалідів, в звязку з чим відповідач повинен сплатити штрафні санкції відповідно до вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліде не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Згідно наданих суду документів, зокрема, звіту підприємства-відповідача про зайнятість і працевлаштування, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2008 році на підприємстві становила 66 осіб, а тому згідно вимог ст. 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році на підприємстві відповідача мала становити - 3 робочих місця. Крім того, зі звіту вбачається, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність на підприємстві-відповідача, склала 2 особи.

Позивач як підставу позову зазначає, що відповідач не дотримався вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме самостійно не створив вказані робочі місця та не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З аналізу положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” витікає, що підприємства самостійно займаються працевлаштуванням інвалідів в порядку ст. 18 Закону, при цьому ст. 18 Закону встановлено, що підприємства повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Однак, судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Так, зокрема, із листа Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці від 14.05.2009 року за вих. №02-04/1078 вбачається, що ТОВ НВП Астоку 2008 році неодноразово зверталося до служби зайнятості за сприянням в укомплектуванні наявних вакансій, надавало звіти за формою 3 ПН про наявність вільних робочих місць (робоче місце для інвалідів). Як вбачається з листа та встановлених обставин справи, на заявлені відповідачем вакансії центром зайнятості було направлено 3 безробітних з числа інвалідів, однак одна особа відмовилась від запропонованої роботи, а двом особам було відмовлено в працевлаштуванні через невідповідність відповідним кваліфікаційним вимогам.

Разом із тим, наявність створеної на підприємстві вакансії для інваліда підтверджується звітами “Про наявність вакансій” за формою № 3-ПН, з яким відповідач неодноразово звертався до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці.

Аналіз вищезазначених положень Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дає підстави для висновку про те, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем виконані всі вимоги ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме виділено одне робоче місце для працевлаштування інваліда, а тому підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення положень вищезазначеного Закону до відповідача, на думку суду, не має.

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки заявлені позовні вимоги свого підтвердження під час судового розгляду справи не знайшли.

Крім того, з урахуванням ч. 1 ст. 94 КАС України відшкодуванню з Державного бюджету України підлягають понесені відповідачем витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. згідно з угодою про надання правової допомоги по даній адміністративній справі від 10.11.2009 р. та квитанцією до прибуткового касового ордера від 10.11.2009 р., що містяться у матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Відшкодувати з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Асток" (вул. Талаліхіна, 3, кв. 137, м. Вінниця, 21001, р/р 26003301788 в РУ ПІБ м. Вінниця, МФО 302571, код ЄДРПОУ 13305646) понесені витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) згідно з квитанцією про їх сплату від 10.11.2009 р.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 23.11.09

Суддя Сауляк Юрій Васильович