Ухвала суду № 70466971, 22.11.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

Суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.І.,

при секретарі – Коротун І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 серпня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики в частині,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з вказаним позовом. Просили визнати недійсним договір позики, укладений з ОСОБА_5 в частині п. 5 Договору, згідно з яким у разі несвоєчасного виконання позичальником умов договору (щодо строку та обов?язку повернення отриманих в борг коштів) він зобов?язується сплачувати позикодавцю пеню в розмірі 5 (п?ять) процентів від суми невиконаного зобов?язання за кожен день прострочення.

Підстави позову вмотивовували тим, що суд вправі зменшити розмір неустойки, визнати недійсними окремі умови щодо останньої на підставі ст. 551 ЦК України. Також вказана умова договору є вкрай невигідною, правочин в цій частині укладено ід впливом тяжкої обставини, а тому має бути визнаний частково недійсним.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики в частині - відмовлено.

З даним рішенням не погодилися позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та подали на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянти вважають, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, в зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. Вказують на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги вмотивовують підставами позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги суд приходить до наступних висновків.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що 01 вересня 2014 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого останній передав позивачу у борг 70000 гривень зі строком повернення коштів до 01 вересня 2015 року.

Відповідно до положень пункту 5 Договору позики сторони визначили, що у разі несвоєчасного виконання позичальником п. 2 договору (щодо строку та обов?язку повернення отриманих у борг коштів) він зобов?язується сплачувати позикодавцю пеню в розмірі 5 (п?ять) процентів від суми невиконаного зобов?язання за кожен день прострочення.

Також встановлено, що 01 вересня 2014 року між позивачами та позикодавцем з метою забезпечення виконання зобов?язання за вищевказаним договором позики, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що позивачами не доведено факту укладення договору позики на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжкої обставини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає його законним і обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 11, 57-66, 212 ЦПК України особа, яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

При розгляді справи суд виступає незалежним та неупередженим і не віддає перевагу жодній із сторін процесу (вимоги ст. 6 Європейської конвенції, в тому числі і щодо роз’яснення сторонам процесуальних наслідків вчинення чи не вчинення певних процесуальних дій).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Матеріали справи та доводи позивачів не містять належних і допустимих доказів у підтвердження підстав позовних вимог. Пояснення існування тяжких обставин і невигідних умов ґрунтуються виключно на значному розмірі заборгованості за договором позики та можливості залишитись без житла, яке передано в іпотеку.

Ці обставини ніяким чином не доводять факту існування тяжких обставин на момент укладення ОСОБА_2 договору позики, або ж усвідомлення позикодавцем безвихідної ситуації контрагента і навмисне її використання з метою збагачення або отримання іншої вигоди, і, у той же час, свідчать лише про спроби зменшення розміру зобов?язань за договором позики.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків місцевого суду та не містять доказів, які б підтверджували обгрунтованість позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції віно встановлено всі обставини та надано їх належну правову оцінку.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 серпня 2017 року не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 317 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_7 /підпис/ ОСОБА_8

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1