Рішення № 70457861, 17.11.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3981/17

Провадження № 2/645/2220/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.,

секретар судового засідання – Погрібняк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Комплекс з вивозу побутових відходів» про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, яким просив зобов’язати КП «Комплекс з вивезення побутових відходів» припинити будь-які дії:

- з обліку заборгованості станом на 01.08.2017 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 по квартирі № 311 будинку № 242-б по Салтівському шосе в м. Харкові і знищити усю інформацію про заборгованість;

- з надання споживачу ОСОБА_1 і третім особам недостовірної інформації про нарахування і оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території з заборгованістю на 01.08.2017 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.10.2006 року № 806 було встановлено тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій для дев’ятиповерхових будинків, а не окремо по кожному будинку, як того вимагав Закон. Отже фактично тарифи для його будинку не були встановлені. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.02.2009 року № 72 з 01.03.2009 року було встановлено тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинків комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Для будинків спільної приватної власності тарифів не було встановлено, в тому числі і для його будинку. В додатку № 2 п. 5533 до цього рішення у складі тарифу було встановлено тариф на вивезення та утилізація твердих побутових відходів і негабаритних відходів–0,287 грн.

м2 загальної площі квартири. Позивач зазначав, що сплачував послуги відповідача в складі вищевказаних тарифів до 31.12.2011 року. Рішенням ХМР від 04.10.2006 року № 215/06 встановлено норми утворення твердих побутових відходів, для мешканців будинків місцевих рад, будинків ЖБК та ОСББ, а також підвідомчих будинків – 2,12 м3. До кінця 2012 року він не укладав договір про надання послуг з вивезення побутових відходів. Вивезення побутових відходів було складовою тарифу на утримання будинку та прибудинкової території. Рішенням ХМР від 04.10.2006 року № 215/06 встановлено середньорічні норми утворення твердих побутових відходів на одного мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 для мешканців будинків місцевих рад, будинків ЖБК та ОСББ, а також підвідомчих будинків – 2,15 м3 та норму утворення великогабаритних відходів – 0,15 м3. Рішенням ХМР від 20.12.2011 року № 894 встановлені тарифи на послуги з вивезення ПВ, які надає відповідач з 01.01.2012 року для населення – 47 грн. за м3 та на послуги з вивезення ТПВ негабаритних – 86,30 грн. за м3. Рішенням ХМР від 05.11.2014 року № 646 встановлені тарифи на послуги з вивезення ПВ, які надає відповідач, з 01.12.2014 року для населення (незалежно від форм власності будинків) – 55,56 грн. за м3. Позивач зазначав, що між ним та відповідачем не укладено договору на вивезення побутових відходів. Він своєчасно надіслав заяву про не укладання договору, так як опублікований проект договору в газеті, на думку позивача, не відповідає ні законам, ні правилам. Відповідач своєю бездіяльністю погодився з не укладанням договору і жодного разу не надіслав платіжного документу у відповідності до п. 14 Правил. Відповідач розрахував щомісячну плату за вивезення ПВ виходячи із 2-х споживачів, з порушенням вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», ч. 8 ст. 2 та ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місяця проживання в Україні». Позивач зазначав, що будь - яких боргів, в тому числі і в межах трирічного строку позовної давності він не має. З 01.05.2017 року на підставі наданої відповідачем недостовірної інформації УПСЗН НР ХМР йому відмовлено в наданні субсидії на ЖКП в сумі 8,40 грн. щомісячно і цим завдано матеріальної шкоди. В позові зазначалося, що 04.08.2017 року рекомендованим листом ОСОБА_1 направлено відповідачу претензію, але відповіді так і не надійшло. В позові зазначалося, що його права споживача на своєчасну і достовірну інформацію про фактично надану послугу з вивезення побутових відходів можуть бути захищені шляхом припинення будь-яких дій відповідача з обліку заборгованості і її знищення на особовому рахунку № НОМЕР_1, по якому ведеться облік наданої послуги, нарахування оплати і оплата послуги по квартирі № 311 будинку № 242-б по Салтівському шосе в м. Харкові та припинення дій з надання йому та третім особам недостовірної інформації про нарахування і оплату послуг з вивезення побутових відходів.

На підставі викладеного до суду було подано відповідний позов.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені вище, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, були надані заперечення, які залучені до матеріалів справи, відповідно до яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи умови ст. 224 ЦПК України, судом, за згодою позивача, розглянуто справу в заочному порядку.

Суд, вислухавши позивача, дослідивши письмові докази у їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (стаття 11 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Необхідно зауважити, що захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальний перелік таких способів захисту, передбачений ст. 16 ЦК України, якою передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Частіше спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Предмет доказування це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Доведенню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, по якій виник спір.

Зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів, суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим.

Рішення, як і доказування, не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1 на праві власності належить квартира № 311 у будинку № 242-б по Салтівському шосе у м. Харкові.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством (абз. 11 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Послуга з вивезення побутових відходів належить до комунальних послуг, у зв’язку з чим на правовідносини у сфері вивезення побутових відходів поширюється дія Закону України «Про житлово – комунальні послуги» та інших нормативно – правових актів у сфері житлово – комунального господарства (ч.1 ст.1, ст. 13 Закону України «Про житлово – комунальні послуги».

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року по справі 221/515/15-а.

Згідно з вимогами ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до ч. 2 та ч. 10 ст. 35-1 Закону України «Про відходи» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах визначає виконавця послуг з перевезення побутових відходів з певної території населеного пункту.

Так, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.12.2011 року № 940 «Про визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів в місті Харкові» виконавцями послуг з вивезення побутових відходів у м. Харкові було визначено КП «Комплекс з вивозу побутових відходів», КП КГ «Харківкомуночиствод», та ТОВ «Харків Екоресурс».

У відповідності до ст. 35-1 Закону України «Про відходи» та ст.ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КВПВ» було опубліковано 22.11.2011 року проект публічного Договіру про надання послуг з вивезення побутових відходів в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради - газеті «Харьковские известия» №138, умови якого відповідають умовам типового договору затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070.

Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.

Згідно п. 3.2.5 Рішення Харківської міської ради від 16.11.2011 року № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендатори житлових будинків (земельних ділянок) приватної власності, зобов'язані укладати договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснювати оплату таких послуг та забезпечувати збирання побутових відходів.

Крім того, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).

В запереченнях підприємство відповідача посилалося на те, що КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» було розроблено, відповідно до Типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1070 від 10.12.2008 року та укладено договір на надання послуг з вивезення побутових відходів, шляхом опублікування в офіційному засобі масової інформації Харківської міської ради «Харьковские известия». Проект публічного договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, який був опублікований 22.11.2011 року КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» в офіційному засобі масової інформації Харківської міської ради «Харьковскиеизвестия» № 138, повністю відповідає ознакам оферти.

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Згідно ст. 633 ЦК України публічним є договір – це договір, в якому одна сторона – підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Тобто, укласти договір з виконавцем послуг на вивезення побутових відходів є також обов’язком користувачів житлових будинків (земельних ділянок) приватної власності, яким є позивачі по справі.

На підставі викладеного доводи позивача щодо не укладання договору з КП «КВПВ», є неспроможними.

Необхідно також зауважити, що позивач звернувся до підприємства відповідача із претензією до підприємства відповідача, тільки 04.08.2017 року. В претензії, окрім іншого, зазначалося, що КП розрахувало щомісячну плату за вивезення побутових відходів виходячи з двох споживачів, які мешкають в житловому приміщенні, з порушенням вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», ч. 8 ст. 2 та ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Проте, п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово – комунальні послуги» передбачено, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів того, що позивач звернувся до підприємства відповідача, з документально оформленими документами, про те, що він один мешкає за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, б. 242-б, кв. 311, суду не надано.

Також, після отримання КП «Комплекс з вивозу побутових відходів» 08.09.2017 року претензії, підприємство того ж дня надало відповідь, з якої вбачається, що після надання споживачем до КП «КВПВ» заяви з доданими до неї документами, що підтверджують факт не проживання споживачів за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, б. 242-б, кв. 311, за даною адресою буде зроблено перерахунок за документально підтверджений період фактичної відсутності споживача та припинено нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів за вказаний період (копія відповіді знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до п.3 Постанови КМУ від 21 жовтня 1995 року №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).

Відповідно до п.15 Постанови КМУ від 21 жовтня 1995 року №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» громадянам, які проживають у приватних будинках, квартирах чи кімнатах, субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надається шляхом перерахування коштів на рахунок підприємств, що надають комунальні послуги.

Громадяни, яким призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, зобов'язані щомісяця сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії.

На запит Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району ХМР надано інформацію про заборгованість з оплати послуг з вивезення побутових відходів, у тому числі щодо позивача.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку надання житлово-комунальних послуг не може регулюватись тільки договірними відносинами, оскільки основний порядок надання таких послуг визначений саме законодавством, у тому числі спеціальним, і умови договору лише повторюють положення діючого законодавства, що, в свою чергу, підтверджується наявністю типових договорів з надання житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено, що між сторонами існують цивільно-правові відносини, тому дії відповідача, що виразились обліком заборгованості, а також надання інформації про нарахування і оплату послуг з заборгованістю, є таким, що відповідають діючи цивільному законодавству.

Що стосується позовних вимог про знищення усією інформації про заборгованість, то, враховуючи положення ст.16 ЦК України, не передбачено такої форми захисту цивільних прав - знищення усієї інформації про заборгованість.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про припинення будь-яких дій з надання недостовірної інформації про нарахування і оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території, то Законодавство України не містить визначення недостовірної інформації і не окреслює фактичних ознак, які вказують на недостовірність інформації. Проте, встановлюються тільки ознаки недостовірності, які можуть бути спростовані. Частина 1 ст. 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, саме такий вид порушеного права підлягає захисту.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.6, 8, 10, 60, 88, 169, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог – відмовити у повному обсязі.

Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя –