Постанова № 70457110, 23.11.2017, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2652/17

Номер провадження 2-а/623/182/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року Ізюмський міськрайонний суд в Харківській області

в складі головуючого – судді: Одарюка М.П.

при секретарі: Костенко В.В.

за участю судового розпорядника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень щодо припинення виплати пенсії ВПО – протиправними та дискримінаційними, та зобов’язання поновити виплати та виплатити заборгованість,-

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду із адміністративним позовом в якому просила:

1). Визнати дії суб’єкту владних повноважень щодо припинення виплати позивачу пенсії , як внутрішньо переміщеній особі – протиправними та дискримінаційними;

2). Зобов’язати Ізюмське об’єднане управління Пенсійного фонду України поновити виплати та виплатити заборгованість.

В обґрунтування позову посилається на те, що отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в ОСОБА_3 об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області.

Має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 24.05.2017 року № НОМЕР_1.

У місці її проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 проводиться антитерористична операція і їй було припинено виплату пенсію за місцем її проживання у зв’язку з неможливістю доставки грошей на тимчасом окуповану територію.

У зв’язку з чим вона звернулась до відповідача з заявою про виплату пенсії, на підставі чого відповідач почав виплачувати їй пенсію і продовжував виплачувати до квітня 2017 року, а починаючи з квітня 2017 року виплати були припинені.

На звернення позивачки до ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області їй було повідомлено листом, що виплата пенсії призупинена на підставі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи та згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 18 від 15.06.2017 року виплата пенсії буде поновлена лише 23.09.2017 року, після спливу шестимісячного строку. Вважає дії відповідача такими, що фактично дискримінують її як громадянина України, порушують її законні права та інтереси, вона не має право вільно пересуватись. Надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі , позовні вимоги підтримує повність та просить їх задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких причиною невиплати пенсій зазначає те, що виплата пенсії позивача була призупинена з 01.04.2017 року у зв’язку зі скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 ОСОБА_3 об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не приймалось.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів віднесена перевірка, чи вчинені дії суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Судом встановлено, що позивач є вимушено переміщеною особою з тимчасово непідконтрольної Уряду України території.

ОСОБА_2 здобула право на отримання пенсії за віком та до теперішнього часу позивач перебуває на обліку в ОСОБА_3 об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, як внутрішньо переміщена особа.

Ізюмське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області припинило позивачу виплату пенсії, посилаючись на Постанову Кабміну України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», оскільки згідно рішення від 23.03.2017 року «Про скасування довідок внутрішньо переміщеним особам» - довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видана ОСОБА_2, скасовується на підставі ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» ( понад 90 днів відсутня на території України)( а.с.9).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" «в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.»

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Судом встановлено, що позивачка з 17.12.2014 року взята на облік як внутрішньо переміщена особа з м. Красний Луч Луганської області, м /р Микрорайон-3, б.57 кв.21 до Ізюмського району Харківської області, с. Липчанівка, вул. Миру,73, що підтверджується довідкою № НОМЕР_2 від 17.12.2014 року виданою Управлінням праці та соціального захисту населення ОСОБА_3 районної державної адміністрації в Харківській області та копією паспорта позивачки ( а.с.11).

Звернувшись до відповідача ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позивач отримала відповідь про те, що з 01.04.2017 року виплату пенсії призупинено в зв’язку зі скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при ОСОБА_3 районній державні й адміністрації від 23.03.2017 р. № 10 ( а.с.9,10), було вирішено припинити ОСОБА_2 всі соціальні виплати та соціальні послуги, як внутрішньо переміщеній особі згідно з Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365. Позивачу було призупинено виплату пенсії з 01.04.2017 року.

24 травня 2017 року позивачка відновила довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ( а.с.8).

Із листа відповідача № 183/Ш-14 від 02.10.2017 року вбачається, що Ізюмське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 23.09.2017 року відновить виплати пенсії позивачці з 23.09.2017 року, згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при ОСОБА_3 районній державній адміністрації в Харківській області ( а.с.10) від 15.06.2017 року № 18. Пенсія за період з 01.04.2017 року по 23.09.2017 року позивачці не виплачувалась.

Пунктом 1 ст. 1 Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Частина 1 статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Цей перелік є вичерпним.

Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016 року, проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.

Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», законодавець виключив п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.

Крім того, слід взяти до уваги те, що п. 2 розділу ІІ Перехідних положень Закону України від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено необхідність Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, та п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України, яка є єдиним органом законодавчої влади.

Вища юридична сила закону також полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

З огляду на принцип законності - пріоритет закону над підзаконними актами, посилання відповідача як на підставу відмови у призначенні щомісячної адресної допомоги на п. 71 Порядку через відсутність відмітки територіального підрозділу Державної міграційної служби на зворотному боці довідки про взяття на облік, є таким, що не відповідає діючому законодавству.

Таким чином, суд приходить до висновку, що довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, видана позивачу ОСОБА_2, соціального захисту населення Харківської міської ради, з огляду на ст. 4 Закону України діє безстроково, до того ж під час судового розгляду не встановлено обставин для скасування такої довідки з підстав, визначених ст. 12 Закону, а тому рішення відповідача, згідно якого позивачу було відмовлено у призначенні адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, є незаконним.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 5 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-IV від 09.07.2003) визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати…»

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, припиняючи 01 квітня 2017 року виплату позивачу її пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки припинення виплати пенсії особі у зв'язку з відсутністю підтвердження проходження позивачем перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи не відноситься до законодавчо визначених підстав припинення виплати пенсії та суперечить приписам Конституції України.

Крім того, всупереч ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідачем у незаконний спосіб припинено виплату пенсії, а саме не надано відповідного рішення ОСОБА_3 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про підстави припинення виплати пенсії позивачу.

Суд вважає систематичною проблему невинесення ОСОБА_3 об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішень, винесення яких передбачено чинними нормативно - правовими актами, що позбавляє можливості взагалі перевірити чи відповідають дії органів Пенсійного фонду актами нормативно - правового регулювання.

Не підлягають задоволенні позовні вимоги в частині поновлення виплати пенсії позивачу, оскільки відповідно до рішення про призначення ( відновлення ) соціальних виплат ОСОБА_2 від 15.06.2017 року № 18 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при ОСОБА_3 районній державній адміністрації в Харківській області, позивачці поновлено виплату пенсії з 23.09.2017 року.

Відповідно ст. 94 КАС України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 58, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 6-11, 69-71, 86, 94, 99, 158-163, 167,183-2, 186 КАС України, ст. ст. 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень щодо припинення виплати пенсії ВПО – протиправними та дискримінаційними, та зобов’язання поновити виплати та виплатити заборгованість задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківської області щодо припинення виплати позивачу пенсії, як внутрішньо переміщеній особі – протиправними та дискримінаційними;

Зобов’язати Ізюмське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_2 заборгованість з пенсії за період з 01.04.2017 року по 23.09.2017 року.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П.Одарюк