Ухвала суду № 70455004, 22.11.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4677/17

Провадження № 22-ц/779/1775/2017

Категорія 30

Головуючий у 1 інстанції Димашок В. П.

Суддя-доповідач Пнівчук

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Максюти І.О., Мелінишин Г.П.

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров»я, матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 19 жовтня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров»я, матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та в порядку ст.ст. 151, 152 ЦПК України подав заяву про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно у межах позовних вимог.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 19 жовтня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з»ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права.

Зокрема вказує, що постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні його заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ним не надано доказів, які б підтверджували реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Однак, такого висновку суд дійшов передчасно, без належного дослідження доказів, всебічного та неупередженого розгляду справи.

Суд розглянув справу у його відсутності, у зв»язку з чим він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та надати докази того, що з часу вчинення правопорушення відповідач намагався уникнути відповідальності за вчинене, а тому у нього є підстави вважати що відповідач може у будь-який спосіб може відчужити належне йому майно, на яке можна звернути стягнення з метою ухилення від виконання судового рішення.

Апелянт просив ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_3. доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що в поданій заяві про забезпечення позову не наведено жодного доказу існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Положеннями ст.ст. 151, 152 ЦПК України встановлено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому позов майнового характеру забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам тощо. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За змістом цих норм заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду, у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник відповідно до положень ст. 151 ЦПК України посилається існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд першої інстанції не дав належної правової оцінки обставинам справи щодо існування між сторонами спору щодо відшкодування відповідачем матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення адміністративного правопорушення та з огляду на це дійшов передчасного висновку про відсутність реальної загрози утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача.

У зв»язку з наведеним, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 19 жовтня 2017 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.О. Максюта

Г.П. Мелінишин