Рішення № 70453466, 20.11.2017, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4513/17

Провадження № 2/183/2910/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2017 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Майної Г. Є.,

з секретарем – Данильченко Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новомосковськ Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

11 вересня 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, позивач посилається на те, що 25 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 2 525,01 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, і надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 30 червня 2017 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 58 879,83 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 2 525,01 грн., заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 48 632,61 грн., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4 442,22 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 500,00 грн. та процентної складової штрафу у розмірі 2 779,99 грн.

Зазначену суму, а також судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності або про відкладення розгляду справи не подавав, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала суду заперечення на позовну заяву в яких посилалась на те, що позивач посилається на начебто укладений договір № б/н від 25 жовтня 2010 року, яле як доказ надає лише анкету-заяву позичальника без зазначення конкретної кредитної картки або розрахункового рахунку з строком її дії, таким чином зовсім не зрозуміло до якої саме кредитної лінії відноситься дана заявка, надані позивачем тарифи не скріплені підписом відповідача і немає жодних критеріїв, що дані тарифи відносяться і були погоджені з відповідачем. Позивач навмисно надає суду неправдиву інформацію, оскільки загальні терміни карток видаються на роки, це підтверджується в електронному реєстрі позивача, які він не надав, як доказ. Позивачем надано калькуляцію та розрахунки до договору № б/н від 25 жовтня 2010 року без самого договору, але якщо й існує цей уявний договір то відповідно до розрахунків остання сума погашення за наданим кредитом відбулася 26 вересня 2013 року, а тому просила застосувати наслідки спливу строків позовної давності. Між сторонами дійсно були господарські відносини і ОСОБА_1 справно повернув всі кошти. З посилань позивача на договір № б/н то його не існує, оскільки відповідач його не підписував, отже всі подальші докази ПАТ КБ "ПриватБанк" є безпідставними. Позивач посилається на те, що ОСОБА_1 залишився винним кошти, тобто позивач повинен був у відповідності до чинного законодавства звернутись до відповідача з письмовою вимогою про сплату коштів, направленою поштою на його адресу, яка банку відома, однак жодних відправлень відповідач не отримував, у зв’язку з чим, посилання позивача на те, що відповідач ухиляється від сплати заборгованості за кредитом у розмірі 2 525,01 грн. є безпідставними (а.с. 44-46).

На підставі неявки осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, і журнал судового засідання не ведеться.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Позивач 25 жовтня 2010 року відкрив відповідачу ОСОБА_1 рахунок на умовах договору, укладеного відповідно до ст.ст. 634, 1066 ЦК України в формі приєднання позичальником до "Умов та правил надання банківських послуг", затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та "Тарифів банку", що викладені на банківському сайті, що обов'язкові для сторін згідно з ст. 629 ЦК України, і підтверджується підписаною відповідачем анкетою-заявою (а.с. 4, 6-28). На цих умовах позивач зобов'язався виконувати розпорядження про перерахування і видачу відповідних сум з цього рахунка та проводити інші операції за рахунком, ініційовані ОСОБА_1 згідно з п. 1.14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за допомогою платіжної картки "Универсальная". При цьому, відповідно до п. 1.1.7.3 та п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг картрахунки відкриті на невизначений строк, а договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання, а якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Позивач за цим договором згідно з ст.ст. 1054, 1056, 1069 ЦК України зобов'язався в майбутньому кредитувати рахунок під проценти за ставкою 27,60 % річних, визначивши максимальною сумою для грошового переказу 2 525,01 грн.

Відповідач зобов'язався відповідно до умов надання кредиту за п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг використовувати і повернути банку кредит належним чином, сплативши проценти та інші платежі до 25 числа місяця, наступного за звітним, в якому здійснено платіж на користь відповідача, що він мав виконати згідно з ст. 526 ЦК України.

Зобов’язання відповідача за укладеним договором щодо дотримання строків виконання відповідно до ст.ст. 548, 551 ЦК України забезпечені в п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг штрафом в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Як зазначає позивач в позовній заяві, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № б/н від 25 жовтня 2010 року заборгованість з відсотків, нарахованим на прострочену заборгованість за кредитом за період відповідний загальному терміну позовної давності згідно до ст. 257 ЦК України, з 11 вересня 2014 року по 11 вересня 2017 року складає 48 632,61 грн.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Заперечуючи обставини позову, представник відповідача у своїх письмових запереченнях просила суд застосувати до позовних вимог банку строк позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні "Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права,позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За змістом норми початок перебігу позовної давності пов'язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року №6-116цс13,та постанові Верховного суду України по справі 6-31 цс15, які згідно зі ст. 360 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

У Постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року №6-116цс13 зазначено, що у випадку, коли умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 дійсно була підписана заява на отримання кредитних коштів від ПАТ КБ "ПриватБанк" 25 жовтня 2010 року та отримана кредитна картка, за якою використаний кредитний ліміт на суму 2 525,01 грн.

Згідно з п. 1.1.7.3 та п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг картрахунки відкриті на невизначений строк, а договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання, а якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом 26 вересня 2013 року, позивач звернувсяз позовом до суду у вересні 2017 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, передбаченого законодавством.

З урахуванням положень ст. 257 ЦК України у зв'язку зі спливом позовної давності до вимог слід застосувати позовну давність.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 57 ЦПК України визначено, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи із вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, оскільки позивачем не надано жодного доказу щодо зміни тривалості позовної давності, зупинення перебігу позовної давності чи переривання перебігу позовної давності, тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, а в задоволенні позову належить відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Судові витрати позивачу не відшкодовувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а особами відсутніми в судовому засіданні - з наступного за днем вручення його копії.

Суддя Г.Є. Майна