Рішення № 70453177, 06.10.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

06.10.2017 Єдиний унікальний номер 205/2555/17

Єдиний унікальний номер 205/2555/17

Номер провадження 2/205/1991/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2017 року

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., при секретарі Шевцовій М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за прострочку грошового зобов’язання, –

ВСТАНОВИВ:

Кредитна спілка «Всеукраїнське народне кредитне товариство» 26 квітня 2017 року звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за прострочку грошового зобов’язання.

В обґрунтування позовних вимог зазначивши, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року позовні вимоги Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені та стягнуто з ОСОБА_2, ІПН: НОМЕР_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» заборгованість за кредитним договором в розмірі 128 079,48 грн. (сто двадцять вісім тисяч сімдесят дев’ять гривень 48 копійок), з яких: 18 100,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 107 295,78 грн. – заборгованість за процентами; 2 683,70 грн. – 3% річних та судові витрати в розмірі 1 280,79 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року в частині стягнення 3 % річних від суми заборгованості за кредитним договором, в сумі 2 683,70 грн. – скасувати, в задоволенні цих вимог – відмовити. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року – залишити без змін.

Таким чином, остаточно стягненню з ОСОБА_1 належало 126 676,57 грн.

До теперішнього часу відповідачем за кілька разів було сплачено 9 564 грн., тому залишкова сума боргу становить 117 112,57 грн.

У зв’язку з тим, що ОСОБА_1 до теперішнього часу не виконала зобов’язання по поверненню грошових коштів кредитній спілці «Всеукраїнське народне товариство» були спричинені збитки внаслідок росту інфляції та 3 % річних від простроченої суми за період з 01 березня 2014 року по 01 квітня 2017 року.

На підставі викладеного просить стягнути з відповідача на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» понесені збитки за прострочку грошового зобов'язання за період з 01 березня 2014 року по 01 квітня 2017 року в розмірі 136 213,62 грн., що складається з: збитки внаслідок інфляції в розмірі 125 673,49 грн., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 10 540,13 грн. та судові витрати в розмірі 2 043,20 грн.

Від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, участі в судових дебатах не приймала, від відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, просили відмовити у задоволенні позовних вимог з застосуванням строків позовної давності.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу на підставі ст. 197 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року позовні вимоги Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені та стягнуто з ОСОБА_2, ІПН: НОМЕР_1 на користь Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» заборгованість за кредитним договором в розмірі 128 079,48 грн. (сто двадцять вісім тисяч сімдесят дев’ять гривень 48 копійок), з яких: 18 100,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 107 295,78 грн. – заборгованість за процентами; 2 683,70 грн. – 3% річних та судові витрати в розмірі 1 280,79 грн. (а.с. 7)

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2014 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року в частині стягнення 3 % річних від суми заборгованості за кредитним договором, в сумі 2 683,70 грн. – скасувати, в задоволенні цих вимог – відмовити. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року – залишити без змін. (а.с. 4-6)

Таким чином, остаточно стягненню з ОСОБА_1 належало 126 676,57 грн.

До теперішнього часу відповідачем за кілька разів було сплачено 9 564 грн., тому залишкова сума боргу становить 117 112,57 грн.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачем заявлено вимогу про стягнення індексу інфляції за період з 01 березня 2014 року по 01 квітня 2017 року в розмірі 125 673,49 грн., а також трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 10 540,13 грн. за кредитним договором № 056-121-08 від 01 грудня 2008 року, оскільки ОСОБА_1 до теперішнього часу не виконала зобов’язання по поверненню грошових коштів кредитній спілці «Всеукраїнське народне кредитне товариство».

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Проаналізувавши норми ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року по цивільній справі № 205/9513/13-ц, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язання, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601,604-609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 звернулися до суду з заявою про застосування строків позовної давності.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до до укладеного кредитного договору № 056-121-08 від 01.12.2008. Кредитна спілка «Всеукраїнське народне кредитне товариство» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 18 100 грн. терміном до 01.12.2011. Згідно умов договору позичальник зобов’язався сплачувати позивачу відсотки у розмірі 60 % річних за користування кредитом.

Відповідно до п. 4.5 кредитного договору, позичальник зобов’язався погасити заборгованість та оплатити відсотки за користування кредитом шляхом внесення грошових коштів в касу кредитодавця або зарахування їх на поточний рахунок платежами згідно графіку, який визначений у п. 4.2 цього договору.

У відповідності до п. 4.8 договору, в кожному випадку невиконання (або неналежного виконання) позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, розмір відсоткової ставки за оплачуваний період по якому допущене прострочення збільшується в два рази, з відповідним перерахуванням платежу за оплачуваний період.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору позивач 12 листопада 2013 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак, посилання представника відповідача, що перебіг позовної давності розпочався з моменту закінчення строку договору, а саме з 10.12.2011, суд до уваги не приймає, оскільки виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту Кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 до теперішнього часу не виконала зобов’язання по поверненню грошових коштів та позивачу були спричинені збитки внаслідок росту інфляції за період з 01 березня 2014 року по 01 квітня 2017 року, внаслідок чого просять стягнути з відповідача на користь КС «Всеукраїнське народне кредитне товариство» понесені кредитною спілкою збитки за прострочку грошового зобов'язання в розмірі 136 213,62 грн.

Однак, з боку позивача не надано доказів щодо пред'явлення виконавчого листа до виконання та стану виконання рішення суду, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 509, 510, 524, 526, 533-535, 610-612, 631, 1054 ЦК України, ст.ст. 3-5, 10, 14, 30, 38, 40, 59-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків за прострочку грошового зобов’язання, про стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитної спілки «Всеукраїнське народне кредитне товариство» понесені збитки за прострочку грошового зобов'язання за період з 01 березня 2014 року по 01 квітня 2017 року в розмірі 136 213,62 грн., що складається з: збитки внаслідок інфляції в розмірі 125 673,49 грн., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 10 540,13 грн. – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.Г. Остапенко