Постанова № 70449301, 22.11.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 (керівник),

від відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

від третьої особи 1 – ОСОБА_3 (за довіреністю),

від третьої особи 2 - ОСОБА_4 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Споживчого кооперативу «Автостоянка «Вимпел-11»

на рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2017

у справі № 916/1717/17

за позовом Громадської організації «Захист Одеса»

до Споживчого кооперативу «Автостоянка «Вимпел-11»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_5 підприємства «Одестранспарксервіс»

2. Одеської міської ради

про усунення перешкод та зобов’язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 22.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2017 року Громадська організація «Захист Одеса» (далі – Організація, позивач) звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до Споживчого кооперативу «Автостоянка «Вимпел-11» (далі – Кооператив, відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 підприємства «Одестранспарксервіс» (далі – Підприємство, третя особа 1) та Одеської міської ради (далі – третя особа 2) в якому просила суд, зобов’язати відповідача усунути перешкоди громадській організації «Захист Одеса» в здійсненні балансоутримання місць для паркування згідно Договору № 98/К-КР-2017/03-01 від 23 травня 2017 року, яким Підприємство уповноважило позивача організувати та проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування, шляхом звільнення на користь останнього земельної ділянки загальною площею 1 628 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 146/4.

Позов обґрунтований тим, що відповідач без достатніх правових підстав займає вказану земельну ділянку та порушує у зв'язку з цим права позивача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2017 (суддя Волков Р.В.) (з врахуванням ухвали господарського суду Одеської області від 06.10.2017) позов Організації задоволено, зобов’язано відповідача усунути перешкоди позивачу в здійсненні балансоутримання місць для паркування згідно Договору № 98/К-КР-2017/03-01 від 23.05.2017, яким КП «Одестранспарксервіс» уповноважило позивача організовувати провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів місцях для паркування, шляхом звільнення на користь позивача земельної діяльності загальною площею 1 628 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога,146/4. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позовна заява є обґрунтованою та підтверджена матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, Кооператив звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог – відмовити.

Апелянт вважає, що рішення прийняте на підставі неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

До початку судового засідання 22.11.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшли клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадян України членів СК «Автостоянка «Вимпел-11» ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Розглянувши у судовому засіданні 22.11.2017 вищезазначені клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вилинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Згідно з п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у вирішенні питання про залучення до участі у справі суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Враховуючи те, що відповідачем не було доведено яким саме чином прийняте рішення вплине на права та обов'язки громадян України членів СК «Автостоянка «Вимпел-11» ОСОБА_6 та ОСОБА_7, тому відсутні правові підстави для залучення до участі у справі вказаних осіб у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

В судовому засіданні 22.11.2017 представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити останню. Крім цього, представник Кооперативу заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв’язку з необхідністю ознайомитись з відзивом позивача на апеляційну скаргу, який він отримав перед початком судового засідання.

Проте, судова колегія відмовила у задоволенні клопотання представника відповідача, оскільки до відзиву на апеляційну скаргу позивач надав докази, з яких вбачається, що відповідач отримав відзив на апеляційну скаргу 14.11.2017, тобто у Кооперативу було достатньо часу для ознайомлення з відзивом та підготовки заперечень на нього.

Представники позивача та третіх осіб в судовому засіданні 22.11.2017 надали відзиви на апеляційну скаргу та пояснення, в яких заперечували проти апеляційної скарги та просили суд, рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (п. 1 ст. 1 ГПК України).

ОСОБА_2 особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. ОСОБА_2 особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1251-VІ «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті ОСОБА_6» крім іншого, затверджено положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі.

Так, в п.1.3. положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у м. Одесі (далі - Положення) зазначено, що спеціально відведена автостоянка – це площа території (землі), що належить на правах власності територіальної громаді м. Одеси, яка визначається Одеською міською радою із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій та оформлені відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок здійснюється на підставі Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності і забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 08.04.2011 № 520- VІ, і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок (далі - Схема), узгодженої та затвердженої в установленому порядку. Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, затверджених рішенням Одеської міської ради, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів (п. п. 2.1., 2.2. положення).

Рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VІ «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси», крім іншого, було затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та проведення діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток №2).

Відповідно до п. 76 додатку № 2 до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VІ по Київському району м. Одеси, земельна ділянка за адресою Люстдорфської дороги 146/4 включена до вищевказаного переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси.

Відповідно до п. 3 рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5286-VІ юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які організують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках, адреси яких зазначені у додатках до цього рішення, - уповноваженими особами з організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів.

Комунальні підприємства «Одестранспарксервіс» та «Парсервіс-Одеса» відповідно до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1251-VІ «Про затвердження Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті ОСОБА_6» (зі змінами рішення Одеської міської ради від 19.04.2012 № 1889 - VІ) є уповноваженими особами по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси.

Отже, в контексті рішень Одеської міської ради уповноважені особи з організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів зобов’язані укладати договори балансоутримання місць для паркування з КП «Одестранспарксервіс».

Так, 23.05.2017 між КП «Одестранспарксервіс» (Уповноважена особа) та позивачем (Оператор) був укладений договір балансоутримання місць для паркування № 98/К-КР-2017/03-01, за умовами якого, Уповноважена особа надає право Оператору організовувати та проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 1 628 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/4 (1 628 м2) (п. 1.1. договору).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка загальною площею 1 628 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/4 використовується відповідачем під організацію зберігання транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці за відсутності відповідного рішення Одеської міської ради щодо передачі у власність чи користування земельної ділянки, укладання відповідних договорів та їх державної реєстрації, тобто відповідач використовує вищевказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів щодо правомірності використання.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями статті 126 Земельного кодексу України, передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України закріплено право власника земельної ділянки або землекористувача, відповідно до якого він може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно пункту 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 за №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що на земельну ділянку 1 628 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/4, яку використовує відповідач будь-яких прав останнього не зареєстровано, а рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) не приймались, отже Кооператив фактично використовують земельну ділянку шляхом її самовільного зайняття, а саме розміщення автостоянки «Вимпел-11».

Враховуючи викладене вище та беручи до уваги те, що між позивачем та відповідачем не існує та не існувало договірних відносин і останній користується спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, то позивач вправі заявляти до нього вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Отже, позивач, який набув, на підставі договору балансоутримання місць для паркування, право організовувати та проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 1 628 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/4, має право на захист, у тому числі шляхом усунення перешкод в здійсненні балансоутримання місць для паркування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Враховуючи зазначене, а також те, що під час розгляду справи відповідачем не доведено обставин визнання недійсним відповідного правочину про балансоутримання місць для паркування, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Стосовно доводів апелянта, про наявність у останнього прав землекористувача, судова колегія зазначає наступне.

Так, відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Споживчий кооператив «АВТОСТОЯНКА «ВИМПЕЛ – 11» (СК «АВТОСТОЯНКА «ВИМПЕЛ-11») зареєстрований 18.01.2001.

Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа відсутні. У наданому до матеріалів справи Статуті відповідача також відсутні дані щодо такого правонаступництва.

На момент реєстрації відповідача діяла стара редакція Земельного Кодексу України від 18.12.1990 Закон № 561-XII.

Відповідно до ст. 22 вказаного Земельного Кодексу України (у редакції на момент реєстрації відповідача) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Перелік документів, які посвідчували право на земельну ділянку було зазначено у ст.23 Земельного Кодексу України, відповідно до ч.1 якої право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно з частинами 2 та 3 вказаної статті, Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлялося договором, форма і порядок реєстрації якого встановлював Кабінет Міністрів України (ст. 24 ЗК у редакції на момент реєстрації відповідача).

Таким чином, земельне законодавство чітко визначало момент виникнення права землекористування, необхідні документи на підтвердження цього права та порядок їх оформлення.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, що апелянт укладав договір оренди або має державний акт на земельну ділянку, яку він використовує.

Також скаржник посилається на створення колективної відкритої автостоянки за адресою м. Одеса, Чорноморська дорога 146/3 рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів № 757 від 02.09.1983, та зазначає, що розпорядженням № 816 від 06.11.1992 Київського виконавчого комітету м. Одеси земельну ділянку за адресою м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/2 виділено автостоянці «Вимпел-11» у тимчасове користування. В подальшому члени автостоянки «Вимпел-11» створили споживчий кооператив «Автостоянка «Вимпел-11», Статут якого був зареєстрований Одеським міськвиконкомом за № 658 від 18.01.2001.

Проте, текст Рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів № 757 від 02.09.1983 «Об организации коллективной открытой автостоянки по Черноморской дороге, 146/3» не містить жодної вказівки на надання земельної ділянки у користування відповідачу.

На момент прийняття вказаного Рішення діяв Земельний Кодексу УРСР від 08.07.1970.

Так, частина 1 статті 20 вказаного Земельного Кодексу у редакції станом на 02.09.1983 зазначала, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Доказів надання спірної земельної ділянки у користування або актів на право користування землею до суду не надано.

Відповідач також посилається на Акт інвентаризації земель комунальної власності Таїровської селищної ради Одеської області від 06.11.2001, проте судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що вказаний Акт не є документом, з яким діюче законодавство пов’язує виникнення права землекористування, він не є ані Державним актом на право користування землею ані відповідним рішенням органу місцевого самоврядування з цих питань.

Зазначення у цьому акті належності земельної ділянки до території Таїровської селищної ради Одеської області також є спірним, оскільки в матеріалах справи містяться документи як приймались органами місцевого самоврядування м. Одеси як до 2001 року так і після.

Проте, незалежно від територіальної належності спірної земельної ділянки на момент складання Акту інвентаризації, вказаний Акт не є доказом виникнення права землекористування.

Не є таким доказом і посилання апелянта на сплату земельного податку протягом останніх років.

Судова колегія не приймає до уваги посилання скаржника на п.п. «г» п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розд. X «Перехідні положення» ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Однак, для застосування вказаної правової конструкції необхідно до вказаної дати отримати земельну ділянку у користування у встановленому законом порядку. Судова колегія вже зазначала раніше якими документами посвідчується таке землекористування. Крім того, якщо землекористувачем була інша особа, то слід довести наявність правонаступництва відповідача у цих правовідносинах.

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач є правонаступником такої юридичної чи фізичної особи. Посилання у п.1.1 Статуту відповідача на те, що він створений на базі колективної самоохороняємої автостоянки, яка була створена вищевказаним Рішенням № 757 від 02.09.1983, не є таким доказом, враховуючи інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про відсутність правонаступництва, Відсутність роздільного акту (балансу) або будь-якого іншого документу з якого можливо зробити висновок про фактичну передачу майна, прав та обов’язків, відсутність документів щодо фактичної передачі майна, інформації у який спосіб відбувалось створення, - злиття, поділ, виділення, перетворення, інформації щодо обсягу правонаступництва.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи, згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись cm.cm. 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2017 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Гладишева Т.Я.

ОСОБА_8