Постанова № 70449184, 20.11.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2017 р. Справа № 903/506/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Коломис В.В. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - Голуб В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ТзОВ "Пакко Холдинг" на рішення господарського суду Волинської області від 07.09.17 р. у справі № 903/506/17

за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_4

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг"

про стягнення 629 129, 30 грн.

Розпорядженням керівника апарату від 17.11.2017 року у справі № 903/506/17 в зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дужича С.П. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №903/506/17 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В., суддя Мамченко Ю.А.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 07.11.2017 року по 20.11.2017 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 07 вересня 2017 року у справі №903/506/17 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" про стягнення 629 129, 30 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 691 743,49 грн. заборгованості та 10376,16 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 січня 2014 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець/позивач) та ТзОВ "Пакко Холдинг" (орендар/відповідач) був укладений договір оренди майна № 220114-04/4п (т.1, а.с. 12-14), згідно п.п.2.1.-2.3. якого орендодавець зобов'язувався передати у зворотнє, строкове, платне володіння та користування майно (об'єкт оренди), яке орендар приймає на визначених в цьому договорі умовах. Об'єкт оренди представляє собою пластмасові ящики розміром 60*40*15см., 50*30*18см., що належать орендодавцю на праві власності. Кількість і вартість майна, що передається в оренду визначається згідно накладної.

Згідно до п.п. 4.1., 4.2. договору орендна плата становить 4 гривні 50 копійок в місяць без ПДВ за один пластмасовий ящик. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни індексу інфляції, цін і тарифів-та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до п.2.5 договору, конкретний перелік майна, що передається в оренду, визначається сторонами при прийманні-передачі об'єктів оренди, що оформляється відповідним актом та підписується уповноваженими представниками.

Обов'язок орендодавця передати об'єкт оренди орендарю згідно акту приймання-передачі та зустрічний обов'язок орендаря прийняти майно з оренди по акту приймання-передачі передбачено в п.п. 5.1.1, 5.2.1 договору.

Орендна плата сплачується шляхом безготівкового переказу на його рахунок в розмірі розрахованому відповідно до п.4 та строки згідно узгодженого графіку (п.5.2.4. договору).

Пунктом 5.2.5 договору оренди визначено, що орендар зобов'язується повернути майно орендодавцю після закінчення терміну оренди у кількості та якості, які були характерними для об'єкту оренди на момент у кладення договору з врахуванням нормального зносу.

Строк дії даного договору сторони визначили до 31.12.2014р.

Згідно п. 7.4. договір продовжує свою дію на один рік на тих самих умовах, якщо за 20 днів до його закінчення від однієї із сторін не надійде пропозиції припинити дію даного договору.

Як вбачається, сторони приступили до виконання умов даного договору, а саме орендодавець - підприємець ОСОБА_4 передав, а орендар - ТОВ "Пакко Холдинг" прийняв в користування пластмасові ящики розміром 60*40*15см., 50*30*18см, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі тари (т.1, а.с. 140-233) та накладними на повернення постачальнику тари (т.1, а.с. 59-120).

В процесі виконання даного договору 23 червня 2015 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець/позивач) та ТзОВ "Пакко Холдинг" (орендар/відповідач) був укладений договір оренди майна № 230615-01/4п (т.1, а.с. 15-16), згідно п.п. 2.1.-2.3. якого орендодавець зобов'язувався передати у зворотнє, строкове, платне володіння та користування майно (об'єкт оренди), яке орендар приймає на визначених в цьому договорі умовах. Об'єкт оренди представляє собою пластмасові ящики розміром 60*40*15см., 50*30*18см., що належать орендодавцю на праві власності. Кількість і вартість майна, що передається в оренду визначається згідно накладної.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору орендна плата становить 4 гривні 50 копійок в місяць без ПДВ за один пластмасовий ящик. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни індексу інфляції, цін і тарифів-та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Пунктом 7.1 договору було визначено, що договір діє з моменту підписання і до 31 грудня 2015 року; пунктом 7.4 передбачено, що договір продовжує свою дію на один рік на тих самих умовах, якщо за 20 днів до його закінчення від сторін не надійде пропозиції припинити дію даного договору.

Пунктом 5.2.5 договору оренди визначено, що орендар зобов'язується повернути майно орендодавцю після закінчення терміну оренди у кількості та якості, які були характерними для об'єкту оренди на момент у кладення договору з врахуванням нормального зносу.

Згідно положень п.2.5 договору конкретний перелік майна, що передається в оренду, визначається сторонами при прийманні-передачі об'єктів оренди, що оформляється відповідним актом та підписується уповноваженими представниками.

Обов'язок орендодавця передати об'єкт оренди орендарю згідно акту приймання-передачі та зустрічний обов'язок орендаря прийняти майно в оренди по акту приймання-передачі передбачено у п.п.5.1.1 та 5.2.1 договору.

Як встановлено судами обох інстанцій, істотні умови договору №2306/15-01/4п від 23.06.2015р. є ідентичними договору № 22014-04/4п , який був укладений 22 січня 2014р.

При цьому слід зазначити, що пояснень причин укладення іншого договору в період дії попереднього представники сторін як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не надали.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Статтею 785 ЦК України встановлено обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 26.12.2011р. у справі № 5005/2712/2011, від 20.03.2012р. у справі №40/117.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з січня 2014 року у своїй господарській діяльності використовував об'єкт оренди - пластмасові ящики розміром 60*40*15см., 50*30*18см., що належать позивачу на праві власності.

Орендна плата сторонами була погоджена в п.4.4.1 договорів, а порядок її зміни в п.4.2 договору.

На виконання умов договору, 12.05.2016 року позивач звернувся до відповідача з листом № 12/05 про застосування права передбаченого п. 4.2. договору з проханням надати відповідь до 25.05.2016р. (т.1, а.с.16).

Враховуючи відсутність відповіді від орендаря на вищевказаний лист позивач 14.06.2016 року повторно звернувся до відповідача з листом, в якому повідомив, що з 01.06.2016р. договірна ціна за договором №230615-01/4п від 23.06.2015р. змінена та становить на 9 грн. за 1 місяць орендного користування 1 ящиком (т.1, а.с.17).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач погодився на нову ціну, оскільки представниками сторін кожного місяця підписувалися Акти здачі прийняття робіт (оренди майна), в яких розрахунки проводилися виходячи з нової ціни, а саме 9 грн. за 1 місяць орендного користування 1 ящиком (т.1, а.с. 18-21).

Оскільки, строк дії договору оренди №230615-01/4п від 23.06.2015р. закінчився 31.12.2016р., а орендоване майно повернуто не було, 17 лютого 2017 року позивач направив відповідачу вимогу вих. № 04 від 17.02.2017р., в якій просив сплатити за весь період неправомірного користування орендованим майном неустойку у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном та негайно повернути майно у кількості 6425 ящиків розміром 60*40*20 (т.1, а.с.35).

Відповідач листом №1509 від 27.02.2017р. на вимогу від 17.02.2017р. №04 повідомив, що поверне позивачу пластмасові ящики, які були отримані відповідачем згідно договору оренди майна № 230615-01/4п від 23.06.2015р., та запропонував провести звірку (т.1, а.с. 22). Разом з тим, орендоване майно повернув лише у кількості 500 пластмасових ящиків, що підтверджується накладною на повернення постачальнику № 1002965 від 10.05.2017р. (т.1, а.с.25).

При цьому, відповідач як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі зазначив, що повернув позивачу все орендоване майно і в його користуванні ящиків позивача не має.

На підтвердження даної обставини відповідачем подано копії накладних на повернення товару за період з 06.05.2014р. по 10.05.2017р. та зазначено, що за даними бухгалтерського обліку ТОВ "Пакко Холдинг" за договором оренди від 22.01.2014 року №220114-04/4п в період з 24.04.2014 року до 24.04.2015 року отримано від ПП ОСОБА_4 33053 шт. ящиків, а повернуто 33302 шт. ящиків, що на 249 шт. більше від кількості отриманих в оренду ящиків.

При цьому, як вбачається з Акту звірки по тарі (т.1, а.с.40-43), відповідач при розрахунку тари, отриманої від ПП ОСОБА_4 та повернутої останньому, враховує документи починаючи з 24 квітня 2014 року.

Однак, як встановлено судами обох інстанцій, за період з січня 2014 року по 24 квітня 2014 року позивачем було передано ящиків в кількості 8361 шт., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 03.01.2014р., від 15.01.2014р., від 12.02.2014р., від 20.02.2014 р., від 21.02.2014р., від 25.02.2014р., від 26.02.2014р., від 27.02.2014 р., від 04.03.2014р., від 06.03.2014р., від 07.03.2014р., від 08.03.2014р., від 13.03.2014 р., від 18.03.2014р., від 20.03.2014р., від 02.04.2014р. (т.1, а.с. 140-155).

За вказаний період (з січня 2014 року по 24 квітня 2014 року) відповідачем було повернуто 574 ящика на суму 23 534 грн. згідно накладної №153508 від 31.03.2014р. (т.1, а.с.237).

Таким чином, при розрахунку отриманої та повернутої тари відповідачем не було враховано 7787 ящиків, переданих позивачем в оренду.

Також, судами обох інстанцій встановлено, що деякі накладні на повернення тари позивачу, додані відповідачем до матеріалів справи, мають суттєві недоліки, через які не можуть вважатися допустимими доказами.

Так, у накладних повернення постачальнику №271893 від 20.10.2014р., №277880 від 29.10.2014р., №280409 від 31.10.2014р., 287497 від 13.11.2014р., 292874 від 21.11.2014р., 292872 від 21.11.2014р., 296601 від 28.11.2014р., від 04.12.2014р., №305503 від 12.12.2014р., №305461 від 12.12.2014р., №307260 від 16.12.2014р., №313184 від 25.12.2014р. відсутній підпис ФОП ОСОБА_4, а також на двох накладних (№842372 від 12.08.16р. та №394481 від 13.05.2015 р.) позивач вважає, що міститься підпис не ФОП ОСОБА_4

Таким чином, ящики в кількості 6728 не можуть вважатися повернутими позивачу, оскільки, на документах, копії яких надані до матеріалів справи, відсутній підпис ФОП ОСОБА_4 про прийняття з оренди зазначеного майна.

Викладеним, в свою чергу, спростовуються твердження відповідача про те, що ним повернуто позивачу все майно в кількості навіть більшій, ніж отримано в оренду.

Ще одним доказом того, що в користуванні відповідача станом на серпень 2016 року перебувало 6538 ящиків позивача, є Актом звірки взаємних розрахунків станом за період: січень 2016 року - серпень 2016 року, з якого вбачається, що за серпень 2016 року орендна плата нараховувалась за 6538 ящиків (58842,00/9 (оренда 1 ящика)). Даний Акт підписаний представником та скріплений печаткою відповідача.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з огляду на первинні документи бухгалтерського обліку: акти приймання-передачі тари до договору №22014-04/4п від 22.01.2014р., договору № 230615-01/4п від 23.06.2015р. та накладні на повернення тари, в яких номер договору не значиться, самостійно встановити кількість ящиків, які залишились не повернутими після закінчення терміну дії договору, тобто після 31.12.2016р., шляхом здійснення підрахунку не вбачається можливим, оскільки зазначені докази є суперечливими з мотивів наведених вище.

Крім того, не є належним та допустимим доказом бухгалтерська карточка рахунку 02 за період з 01.01.2016р.по 15.01.2017р., яка відображає обороти за вказаний період та сальдо на його кінець щодо кількості ящиків, які залишились неповернутими орендодавцю, оскільки остання хоча і завірена мокрою печаткою відповідача, однак не місить розшифрування підпису уповноваженої особи на її підписання.

Водночас, доведеними обставинами є те, що з січня 2016р. по грудень 2016р. на виконання п.п. 2.5, 5.1.1, 5.2.1 умов договору № 230615-01/4п від 23.06.2015р. позивач та відповідач підписували та скріплювали печатками акти приймання-передачі робіт (оренди майна). Згідно даних актів у користуванні позивача станом на 31.12.2017р. перебувало 5486 ящиків за ціною оренди 9 грн. ящик.

Матеріалами справи також підтверджено, що після закінчення дії договору № 230615-01/4п від 23.06.2015р. (31.12.2016р.) відповідач повернув 500 ящиків згідно накладної №1002965 від 10.05.2017р. (т.1, а.с.25).

Як вбачається, позивачем, відповідно до вимог ч.2 ст.785 ЦК України, нараховано до стягнення неустойку за період з 01.01.2017 року по 15.08.2017 року від кількості ящиків 6038 одиниць в подвійному розмірі плати за користування майном в сумі 850 003,23 грн.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, строк дії договору оренди №230615-01/4п від 23.06.2015р. закінчився 31.12.2016р., при цьому, відповідачем орендоване майно повернуто позивачу не було, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок заборгованості, наданий позивачем (згідно заяви про збільшення позовних вимог від 16.08.2017р., т.1, а.с. 134-135), прийшов до правильного висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 691 743,49 грн. неустойки, з яких 410919,10 грн. неустойки за користування в період з 01.01.2017р. по 09.05.2017р. ящиками в кількості 5486 шт. та 280824,39 грн. неустойки за користування в період з 10.05.2017р. по 15.08.2017р. ящиками в кількості 4986 шт. (5486 шт. за актами приймання-передачі (т.1, а.с.21) - 500 шт. повернутих). При цьому, у стягненні неустойки в розмірі 158 529,74 грн. суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки її нараховано та відповідно пред'явлено до стягнення безпідставно.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова Пленуму) за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Згідно п.4.3. Постанови, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4.4.1. Постанови Пленуму, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи положення ч.1 ст.264 ЦК України та правову позицію Пленуму господарського суду касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що лист відповідача №1509 від 27.02.2017р. та повернення частково 500 пластмасових ящиків згідно накладної № 1002965 від 10.05.2017р., слід розцінювати як дію відповідача, яка перервала перебіг позовної давності.

Частиною 3 ст. 264 ЦК України встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Враховуючи те, що лист відповідача №1509 від 27.02.2017р. та накладна № 1002965 від 10.05.2017р. свідчить про переривання строку позовної давності, тоді як позивач звернувся з даним позовом до суду 21.06.2017р., місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

При цьому, посилання скаржника на те, що позовна заява та заява про збільшення позовних вимог підписані представниками позивача - ФОП ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відповідно, повноваження яких підтверджені довіреностями від 20.03.2017 року та від 09.08.2017 року, які нотаріально не посвідчені, що в свою чергу є порушенням вимог ст.ст. 28 ч.5, 54 ч.1 ГПК України, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки з огляду на вимоги ч.2 ст.104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Також безпідставними є твердження скаржника про те, що оскільки після закінчення строку договору оренди майна №230615-01/4п від 23.06.2015р. ФОП ОСОБА_4 не звертався до ТОВ «Пакко Холдинг» з листами про припинення договору оренди, то з огляду на вимоги ст.764 ЦК України та ч.4 ст.284 ГК України, нарахування неустойки є неправомірним.

Так, відповідно до п.7.1 договору оренди, останній вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року. При цьому, пунктом 7.4 сторони визначили, що договір продовжує свою дію на один рік на тих самих умовах, якщо за 20 днів до його закінчення від жодної зі сторін не надійде пропозиції припинити дію даного договору. З огляду на те, що таких пропозицій від жодної зі сторін не надходило, договір продовжив свою дію ще на один рік, тобто до 31 грудня 2016 року.

При цьому, п.5.2.5 договору оренди визначено, що орендар зобов'язується повернути майно орендодавцю після закінчення терміну оренди у кількості та якості, які були характерними для об'єкту оренди на момент укладення даного договору з врахуванням нормального зносу.

Отже, умовами договору оренди сторони передбачили обов'язок орендаря повернути майно орендодавцю після закінчення терміну оренди, тобто після 31 грудня 2016 року. При цьому, будь яких інших вимог, як-то: звернення орендодавця з листом, з вимогою про припинення договору і повернення орендованого майна умови договору не містять.

Крім того слід зазначити, що положення ст.785 ЦК України зобов'язує наймача у разі припинення договору найму повернути наймодавцеві річ. При цьому мова йдеться як про припинення договору найму в результаті закінчення строку його дії, так і про дострокове припинення договору на вимогу будь-якої із сторін. Законодавець застосовує термін "негайно" для визначення строку для повернення речі. "Негайно" означає повернення речі одразу після припинення договору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 09.07.2017 року у справі №903/506/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Мамченко Ю.А.