Рішення № 70448962, 20.11.2017, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

РИРІШЕННЯ

Іменем України

20 листопада 2017 року Справа №927/852/17

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Цимбал-Нарожної М.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: Любецького сільського споживчого товариства

15041, вул. Миру,б.55, смт. Любеч, Ріпкинський р-н, Чернігівська обл.;

до відповідача: Любецької селищної ради

15041, вул. Красна,3, смт.Любеч, Ріпкинський р-н, Чернігівська обл.;

за участю третьої особи на стороні позивача:

Ріпкинська районна спілка споживчих товариств

15000 смт.Ріпки, Ріпкинський район, вул. Попудренка,1.

про визнання права власності на нерухоме майно;

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - голова правління;

ОСОБА_2 - довіреність №01 від 11.09.2017 - головний юрисконсульт

відповідача: не прибув;

третьої особи: ОСОБА_3- голова правління;

в с т а н о в и в :

Любецьке сільське споживче товариство, з врахуванням заяви №53 від 27.09.2017, звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Любецької селищної ради про визнання за Любецьким споживчим товариством як за правонаступником Спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування право власності на наступний об’єкт нерухомого майна: «нежитлову будівлю "кафе", що розташоване за адресою: вул. Чернігівська, 10, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15041, площею 81,8 кв.м.».

Враховуючи, що під час розгляду справи спірній будівлі присвоєно нову адресу: вул. Чернігівська, 14, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область, відтак своєю заявою від 20.11.2017 року позивач просить визнати за Любецьким споживчим товариством право власності на «нежитлову будівлю "кафе", що розташоване за адресою: вул. Чернігівська, 14, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15041, площею 81,8 кв.м.».

Свої вимоги позивач обґрунтовує з посиланням на ст. 344 ЦК України та зазначає, що він понад 10 років використовує нежитлове спірне приміщення, що знаходиться у нього на балансі, а відтак просить суд визнати за ним право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 15.09.2017 порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 02.10.2017, після чого розгляд справи відкладався до 23.10.2017, 06.11.2017, 16.11.2017 та 20.11.2017.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 06.11.2017 продовжено строк вирішення спору до 27.11.2017.

Відповідач своєю заявою від 27.09.2017 за №03-06/684 позовні вимоги визнав повністю та зазначив, що за адресою: вул. Чернігівська, 10, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область зареєстрована житлова будівля, а тому нежитловій будівлі «кафе» необхідно присвоїти адресу вул. Чернігівська, 14.

Разом з тим, в судовому засіданні 16.11.2017 позивачем надано суду Рішення Любецької селищної ради від 19.10.2017, відповідно до якого нежитловій будівлі «кафе» присвоєно новий поштовий номер 14 по вул. Чернігівській, смт Любеч.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області 02.10.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Ріпкинську районну спілку споживчих товариств.

Третя особа позов підтримала в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна, його правонаступник або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому, ця особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує в порядку позовного провадження.

У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Господарський суд прийшов до висновку, що позивачем невірно вибраний спосіб захисту та визначений відповідач по справі виходячи з наступного.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна за номером №102039193 від 31.10.2017, встановлена інформація про державну реєстрацію права власності щодо об’єктів нерухомості та земельних ділянок, що знаходяться за адресою: Чернігівська обл., Ріпкинський район, смт Любеч, вул. Чернігівська, 10 а саме: - земельної ділянки, площею 0.04га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі зареєстроване за Любецьким сільським споживчим товариством на праві постійного користування; - земельної ділянки, площею 0.28га з цільовим призначенням - для ведення підсобного сільського господарства зареєстроване за гр.ОСОБА_4 на праві приватної власності; - житлова будівля площею 24,8м2 на праві приватної власності за гр. ОСОБА_4

Інформація по нежитловій будівлі «кафе» площею 81,8 м2 в реєстрі відсутня.

Позивач зазначає, що він володіє та користується нежитловим приміщенням «кафе» площею 81,8кв.м за адресою: вул. Чернігівська, 10, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область та є правонаступником спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування Ріпкинської районної спілки споживчих товариств що був власником спірного приміщення.

Відповідно до матеріалів справи, а саме свідоцтва на право власності, зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації 23.08.2001, на праві колективної власності на нежитлове приміщення «кафе» «А-1», загальною площею 81,8м2 в смт Любеч, по вул.Чернігівській, будинок 10 зареєстровано за спільним підприємством Любецького комбінату громадського харчування Ріпкинської районної спілки споживчих товариств.

Так, відповідно до статуту спільного підприємства Любецького комбінату громадського харчування, спільне підприємство засноване на колективній власності районної спілки споживчих товариств та сільських споживчих товариств (п.1.3 Статуту) (Ріпкинська районна спілка споживчих товариств, Вербицьке, Добрянське, Любецьке, Олешнянське, Петрушівське, Радульське, Ріпкинське споживче товариство (п.1.1 Статуту); майно спільного підприємства складається з основних фондів та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства; реорганізація/злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення), здійснюється за рішення Засновників, або правлінням райспоживспілки, передбаченим чинним законодавством України (п.15.1 Статуту); при реорганізації спільного підприємства його права і обов’язки переходять до правонаступників (п.15.2 Статуту).

Відповідно до постанови Правління Ріпкинської районної спілки споживчих товариств від 04.04.2002 за №26 постановлено реорганізувати Любецький комбінат громадського харчування шляхом приєднання його до Любецького споживчого товариства; всю господарську діяльність передати на баланс Любецького споживчого товариства з 01.06.2002.

Так, в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі бухгалтерських документів і залишків по аналітичним рахункам бухгалтерського обліку Любецьким СПО від Любецького КГХ від 17.06.2002.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у Чернігівській області від 02.11.2017 від 06-08/1105-17, станом на 01.11.2017 з ЄДРПОУ вилучено Любецький комбінат громадського харчування. Так, органом ліквідації зазначено Ріпкинську районну державну адміністрацію, дата ліквідації - 30.05.2003.

Разом з тим, відповідно до зборів засновників спільних підприємств Ріпкинської райспоживспілки від 10.06.1994 за №1 (Ріпкинське споживче товариство, Вербицьке споживче товариство, Добрянське споживче товариство, Любецьке споживче товариство, Олешнянське споживче товариство, Петрушівське споживче товариство, Радульське споживче товариство, Ріпкинське споживче товариство), а саме пункту 4 та 5 Постанови постановили, що до складу Ради Засновників спільних підприємств районної споживспілки споживчих товариств/райспоживспілки та споживчих товариств входять представники всіх засновників по одному від кожного, незалежно від його частки в майні спільного підприємства в особі голів правлінь, які виконують обов’язки голів правлінь; відповідно до ст. 8, 9, 11 Закону України «Про споживчу кооперацію», ст.30 ЗУ «Про власність», ст.45 Статуту райспоживспілки надати правлінню райспоживспілки право повного господарського відання майна спільних підприємств та здійснення по відношенню до нього будь-яких дій, що не суперечать чинному законодавству та цілям їх діяльності.

Отже, матеріали справи свідчать проте, що позивач є правонаступником прав та обов’язків реорганізованого шляхом приєднання до останнього Любецького комбінату громадського харчування.

Крім того, майно Любецького комбінату громадського харчування перейшло до позивача.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Отже, набувальна давність належить до первісних підстав виникнення права власності, оскільки в даному випадку право власності виникає незалежно від права попереднього власника.

Виходячи з приписів ст. 334 ЦК України для набуття права власності за давності володіння необхідно дотриматись таких умов:

1. Фактично володіти річчю слід добросовісно, тобто володіння річчю має бути правомірним;

2. Володіння має бути без титульним;

3. Володіння має бути відкритим, а володілець має ставитись до речі як до своєї власної - підтримувати її в належному стані, здійснювати поточні та капітальні ремонти, сплачувати рахунки за електроенергію, воду, користуватися нею;

4. Володіння має бути безперервним, проте особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є;

5. Дотримання строку спливу набувальної давності;

6. Належність на праві власності майна іншій особі;

7. Відсутність інших осіб, які претендують на це майно.

Недоведення зазначених обставин позбавляє особу права на визнання права власності за набувальною давністю.

В даному випадку Любецьке споживче товариство є правонаступником Любецького комбінату громадського харчування Ріпкинської районної спілки споживчих товариств, що був власником спірного майна (нежитлова будівля «кафе» за адресою: вул. Чернігівська, 10, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область на підставі свідоцтва про право власності.

Відповідно до рішення Любецької селищної ради від 19.10.2017, та технічному паспорту, виготовленого КП "Чернігівське МБТІ" нежитловій будівлі «кафе», присвоєно нову адресу вул. Чернігівська, 14, смт. Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область.

Проте, набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Виходячи з викладеного, позивачем не доведено наявності всіх необхідних умов для визнання права власності за набувальною давністю, а відтак суд прийшов до висновку про відмову в позові в повному обсязі.

Водночас позивач за наявності обґрунтованих підстав не позбавлений права визнавати або зареєструвати право власності на майно в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.

Частиною 6 ст. 84 ГПК України передбачено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно статті 49 ГПК України та Закону України „Про судовий збір, господарський суд вважає за необхідне витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись с.49, ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити повністю.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.11.2017

Суддя Цимбал-Нарожна М.П.