Постанова № 70448914, 22.11.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

22.11.2017р. справа №905/2841/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретар судового засідання ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_5 (довіреність №11/09/11 від 01.01.2017р.);від відповідача 1:ОСОБА_6 (довіреність №5302 від 01.11.2017р.);від відповідача 2:не з’явився;від третьої особи:не з’явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Красний Лиман Донецької областіна рішення господарського суду Донецької областівід19.09.2017р. (повний текст підписано 25.09.2017р.)по справі№905/2841/16 (головуючий суддя Мельниченко Ю.С., судді Попова О.В., Чорненька І.К.)за позовомПриватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», м. Авдіївка Донецької областідо 1. Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Красний Лиман Донецької області 2. Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецькза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаПриватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля», м.Сєвєродонецьк Луганської областіпростягнення 111538,35грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод», м. Авдіївка Донецької області (Позивач) звернулось до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Красний Лиман Донецької області (Відповідач 1) про стягнення збитків за втрачений вантаж в розмірі 111538,35грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.02.2017р. було залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля», м. Сєвєродонецьк Луганської області (Третя особа).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.04.2017р. було задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та залучено до участі в справі задля з’ясування усього кола обставин, прийняття законного та обґрунтованого рішення ще одного відповідача - Державне підприємство «Донецька залізниця», м. Донецьк (Відповідач 2).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. (повний текст підписано 25.09.2017р.) у справі №905/2841/16 позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача збитків за втрачений вантаж в розмірі 111538,35грн., тоді як у задоволені позовних вимог до Відповідача 2 було відмовлено в повному обсязі.

Рішення місцевого суду було вмотивовано доведеністю матеріалами справи факту незбереження залізницею вантажу, враховуючи, що останньою (залізницею) не було доведено втрату цього вантажу через незалежні від неї причини. В той час, у задоволені позовних вимог до Відповідача 2 судом було відмовлено, оскільки останній не здійснював перевезення вантажу та договір перевезення був укладений саме між Позивачем та Відповідачем 1.

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» не погодившись з прийнятим рішенням, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог до Відповідача 1 в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неврахування останнім ст.111 Статуту залізниць України, яка передбачає звільнення залізниці від відповідальності за втрату вантажу, яке відбулось внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало. Так, на думку апелянта, пожежа на станції Краснодон (структурного підрозділу Державного підприємства «Донецька залізниця»), яка до того ж знаходить на непідконтрольній українській владі території, є саме обставиною стихійного лиха, яка виключає відповідальність Відповідача 1, як перевізника. Крім того, апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не містить будь-яких посилань на докази Третьої особи стосовно обставин справи.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., судді Марченко О.А. і ОСОБА_3

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 22.11.2017р. об 14:10.

У зв’язку із перебуванням судді Марченко О.А. у відпустці, її у складі судової колегії за результатами автоматизованого розподілу замінено на суддю Зубченко І.В.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Скаржника у судовому засіданні 22.11.2017р. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги, але на запитання суду повідомив, що послуги з перевезення у розглядуваному випадку надавалися саме Відповідачем 1.

Представник Позивача у судовому засіданні 22.11.2017р. проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у наданому відзиві.

Представники Відповідача 2 та Третьої особи у судове засідання 22.11.2017р., попри вжиті судом заходи з належного повідомлення, без пояснення причин не з’явились, однак, за висновком судової колегії, це не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними і достатніми для правової оцінки спірних правовідносин матеріалами справи.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 28.09.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Краснодонвугілля», згодом Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля» (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод», згодом Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (Покупець) було укладено договір №709-У/09-12КУО/780/12Ос (а.с.а.с.12-15) та додаткові угоди до нього (а.с.а.с.16-27). Згідно з п.1.1 укладеного договору Постачальник зобов’язався передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) по марочному складу, цінам та у кількості, зазначеним в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків, що є невід’ємною частиною договору (Специфікація від 29.02.2016р.- а.с.28).

На підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури №00000741 від 27.03.2016р. (а.с.29), Позивачем було сплачено вартість концентрату для коксування (Ж-0-100 коксівний) в розмірі 1234486,50грн., що підтверджується випискою з банку від 05.05.2016р. по рахунку останнього (а.с.а.с.30-33)

За умовами п.2.1 договору, вугілля, зазначене у специфікаціях до договору, постачається на умовах «FCA-станція відправлення» згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2000р.

В п.2.2 договору сторони узгодили, що датою поставки та переходу ризиків втрати/пошкодження вугілля (його частини) від Постачальника до Покупця та датою переходу права власності вважається дата, зазначена в графі 56 залізничної накладної, що свідчить про приймання вантажу до перевезення.

Так, на виконання вказаного правочину 27.03.2016р. зі станції Краснодон Донецької залізниці Приватним акціонерним товариством «Краснодонвугілля» (Відправник) на станцію Авдіївка-4 Донецької залізниці Приватному акціонерному товариству «Авдіївський коксохімічний завод» (Одержувач) було направлено вугільний концентрат у вагоні №52585163 масою 70000кг, який був прийнятий залізницею по залізничній накладній №53020137 (а.с.а.с.10,11).

В матеріалах справи наявний укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (Вантажовласник) договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги №ДФ/10046 від 28.12.2015р. (а.с.а.с.59-69), а також договір укладений між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Краснодонвугілля» (Вантажовласник) №ДФ/30077 від 19.01.2016р. (а.с.а.с.163-165), відповідно якого Виконавець (Відповідач) надає Вантажовласнику (Третій особі) послуги на станціях Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (п.7.1 договору №ДФ/30077 від 19.01.2016р.)

Як свідчать матеріали справи, календарний штамп станції відправлення вугілля за залізною накладною №53020137 (графа 56 залізничної накладної) містить число - 27.03.2016р. Відтак, керуючись п.2.2 договору №709-У/09-12КУО/780/12Ос від 28.09.2012р., судом першої інстанції було встановлено, що право власності на вугільний концентрат, відвантажений у вагоні №52585168, відбувся в момент передачі залізниці спірного вантажу - 27.03.2016р., а отже його власником є Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (Позивач).

За змістом п.30 розглядуваної залізничної накладної відстань перевезення становить 213км., тому враховуючи п.1.1.1 п.1.1 ст.1, п.2.4 ст.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом №644 від 21.11.2000р. Міністерства транспорту України, термін доставки складає 3 доби:

- 1 доба – 200км,

- 1 доба – 13км,

- 1 доба – збільшення на операції, пов’язані з відправленням та прибуттям вантажу.

Виходячи з того, що спірний вантаж було здано до перевезення 27.03.2016р., вагон №52585163 мав прибути за призначенням ще 30.03.2016р.

Між тим, до теперішнього часу вантаж – вугільний концентрат у вагоні №52585163 на станцію призначення Авдіївка-4 Донецької залізниці Приватному акціонерному товариству «Авдіївський коксохімічний завод» залізницею доставлений не був, що вбачається з відповідної відмітки в накладній №53020137 від 27.03.2016р. на вагон №52585163, а саме - «Станом на 13.09.2016р. даний вагон на ст. Авдіївка не прибув».

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Позивача №07-1/05/856 від 25.07.2016р. (а.с.35) адресований начальнику станції Авдіївка Регіональної філії «Донецька залізниця», в якому останній зазначає, що вагон №52585163 на адресу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» не прибув та просив посприяти в розшуку даного вагону та доставки його на завод.

27.07.2016р. станцією Авдіївка Регіональної філії «Донецька залізниця» було дано оперативне донесення №13 (а.с.36) на станцію Краснодон Донецької залізниці з проханням роз’яснити причини тривалого простою вагона та з проханням пришвидшити просування вагону №52585163 до Вантажоодержувача, про що також було повідомлено листом №180 від 27.07.2016рн. начальника транспортного відділу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» ОСОБА_7 (а.с.37)

В свою чергу, 15.08.2016р. своїм листом №1/7-619 (а.с.38) Приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля» (Постачальник) проінформувало Позивача про те, що 04.04.2016р. при пожежі на станції Краснодон Донецької залізниці вагон №52585163 був пошкоджений (обгорів), а вугільна маса перевантажена у вагон №67397414, який на даний час знаходиться на станції Краснодон Донецької залізниці.

Листом №07-1/05/1117 від 02.09.2016р. (а.с.39) Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» звернулось до начальника станції Авдіївка Регіональної філії «Донецька залізниця» з проханням дати телеграму на станцію Краснодон Донецької залізниці про надання актів на вагон №52585163 за фактом його пошкодження.

Згодом, листами №07-1/05/1300 від 27.10.2016р. (а.с.80) та №071/05/1322-6477 від 31.10.2016р. (а.с.79) Позивач звернувся до Відповідача 1 з проханням надати довідку про втрату вантажу у процесі перевезення, які були отримані останнім 27.10.2016р. та 02.11.2016р., що підтверджується відповідними відмітками на них.

В матеріалах справи також наявний лист №412/10 від 16.11.2016р. Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» (а.с.а.с.86,87), в якому останній зазначає, що «вагон №52585163 був прийнятий до перевезення 27.03.2016р. зі станції Краснодон Донецької залізниці, вантаж концентрат вугільний, вантажовідправник – Публічне акціонерне товариство «Краснодонвугілля», станція призначення – Авдіївка, вантажоодержувач – Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод». У зв’язку з несанкціонованим втручанням в роботу залізничного транспорту, 04.04.2016р. вагон №52585163 був пошкоджений внаслідок пожежі. Для відправки вагону на станцію призначення, вантаж було перевантажено у вагон №67397414. На цей час вагони простоюють на коліях станції Краснодон. Для оформлення перевезення начальник станції Краснодон звертався до підприємства Публічне акціонерне товариство «Краснодонвугілля» з проханням надати до товарної контори перевізні документи, у відповідь від директора по транспорту та збуту Публічного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» ОСОБА_8 була отримана інформація, що за реалізацію даного вантажу підприємство отримало оплату, та якість концентра вугільного після пожежі не відповідає стандартам, а тому перевізні документи на станцію не надаються, так як пошкоджений вантаж не буде прийнятий одержувачем Приватним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод».

Окрім того, Відповідачем 1 було надано до матеріалів справи акт загальної форми №11(а) від 04.04.2016р. (а.с.107), складений за фактом пошкодження вагону №52585163, зі змісту якого вбачається, що 04.04.2016р. на станції Краснодон з причини, яка не залежить від працівників станції та Вантажовідправника - Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» були пошкоджені навантажені цистерни №57920969, №50346410 з дизельним паливом та внаслідок чого були пошкоджені вагони, завантажені Вантажовідправником - Приватним акціонерним товариством «Краснодонвугілля» з призначенням на станцію Авдіївка, а саме вагон №52585163 відправлений за накладною №53020137.

Також, в телеграмі №8 від 08.04.2016р. (а.с.108), направленій зі станції Краснодон Донецької залізниці на станцію Авдіївка Регіональної філії «Донецька залізниця» було зазначено, що відправку вагону №52585163 за накладною №53020137 вважати недійсною.

За таких обставин Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» звернулося до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» збитків за втрачений вантаж в розмірі 111538,35грн. Розрахунок був здійснений Позивачем з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 1% маси, зазначеної в перевізному документі.

В свою чергу, Відповідач 1 у своїх поясненнях зазначав, що вантаж 27.03.2017р. було прийнято до перевезення станцією Краснодон Державного підприємства «Донецька залізниця» за накладною №53020137, яка розташована на непідконтрольній українській владі території, а враховуючи, що всі обставини мали місце саме на станції Краснодон Державного підприємства «Донецька залізниця», останній просив залучити до участі в розгляді справи в якості другого відповідача – Державне підприємство «Донецька залізниця».

Так, ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.04.2017р. було задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та залучено до участі в справі задля з’ясування усього кола обставин, прийняття законного та обґрунтованого рішення як Відповідача 2 - Державне підприємство «Донецька залізниця».

Між тим, розглянувши позовні вимоги місцевий господарський суд, враховуючи доведеність матеріалами справи факту незбереження залізницею вантажу та недоведеність останньою (залізницею) втрату цього вантажу через незалежні від неї причини, задовольнив позовні вимоги частково, стягнувши з Відповідача 1 на користь Позивача збитків за втрачений вантаж в розмірі 111538,35грн., тоді як у задоволені позовних вимог до Відповідача 2 було відмовлено в повному обсязі. Рішення місцевого суду в цій частині було обумовлено фактом нездійснення Державним підприємством «Донецька залізниця» (Відповідач 2) перевезення вантажу та укладенням договору перевезення саме між Позивачем та Відповідачем 1.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне:

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку Відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Сутність розглядуваного спору, як вірно було встановлено судом першої інстанції, полягає у стягненні збитків, які виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні його залізничним транспортом.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин між ним, останні регламентуються, насамперед, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, Правилами приймання вантажів до перевезення та іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Так, ч.5 ст.306 Господарського кодексу України передбачає регламентацію умов перевезення вантажів, серед іншого, транспортними статутами.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст.173-175 Господарського кодексу України. Таким чином, оскільки ч.2 ст.307 Господарського кодексу України та ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України вказують на можливість підтвердження укладання договору перевезення вантажу фактом складання провізного документу, у тому числі накладної, складена залізнична накладна №53020137 є належним підтвердженням виникнення договірних правовідносин з перевезення вантажу, а саме вугільного концентрату у вагоні №52585163 масою 70000кг.

В свою чергу, п.110 Статуту залізниць України передбачає обов’язок залізниці відповідати за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству, що узгоджується із приписами ст.12 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст.314 Господарського кодексу України. Окрім цього, відповідно до п.113 Статуту залізниць України, за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

З приводу наявності відповідальності у Відповідача 2 (Державного підприємства «Донецька залізниця») суд апеляційної інстанції зазначає, що наявні в матеріалах справи договори про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги №ДФ/10046 від 28.12.2015р. та №ДФ/30077 від 19.01.2016р., укладені Вантажоодержувачем (Позивачем, власником втраченого товару) та Вантажовідправником (Третьою особою, постачальником втраченого товару) з залізницею (Відповідачем 1, виконавцем), містять відомості про привласнення ним залізничних кодів – 3226 та 1253, відображених в накладній №53020137 по відношенню вагона №52585163, вантаж за яким було втрачено. Беручи до уваги, що забезпечення перевезення втраченого вантажу у зазначеному вагоні відповідає обов’язкам саме Відповідача 1 за цими договорами про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги, тоді як будь-яких доказів існування правовідносин з Відповідачем 2 відносно такого перевезення матеріали справи не містять, твердження Скаржника про власну непричетність до втрати вантажу є безпідставним. Наразі, факт надання послуг з перевезення в розглядуваному випадку саме Відповідачем 1 підтвердив і представник останнього у судовому засіданні 22.11.2-17р. на запитання суду.

Окрім того, приписи ст.1 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачають, що залізниця – це відокремлений підрозділ публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ «Українська залізниця), утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі, тоді як підприємства залізничного транспорту – це суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері залізничного транспорту.

Так, ч.1 ст.5 цього Закону регламентовано, що магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об'єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю та закріплюються за акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання.

Таким чином, Державне підприємство «Донецька залізниця», яке формально на теперішній час існує як юридична особа (в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відсутня інформація про припинення Державного підприємства «Донецька залізниця») – не є «залізницею» у розумінні ст.1 Закону України «Про залізничний транспорт»

Так, Верховним Судом України у постановах №3-1586гс16 та №3-1417гс16 від 08.02.2017р., а також №3-26гс17, №3-40гс17, №3-41гс17 та №3-50гс17 від 22.02.2017р., з посиланням на приписи Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» №4442-VI від 23.02.2012р., Постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №200 від 25.06.2014р. та Постанову Кабінету Міністрів України «Про деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» №604 від 12.11.2014р., зроблений правовий висновок про те, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» не є наступником прав та зобов’язань Державного підприємства «Донецька залізниця».

Разом з тим, судова колегія зазначає, що згідно з Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» публічне акціонерне товариство залізничного транспорту (Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, як публічне акціонерне товариство, 100% акцій якого закріплюються в державній власності.

Утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. (ч.1 ст.2 цього Закону)

Відповідно до ч.2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №200 від 25.06.2014р. (Постанова №200) було утворено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з Додатком 1, до якого включено, зокрема, Державне підприємство «Донецька залізниця».

В свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції» №604 від 12.11.2014р. (Постановою №604) було встановлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки.

Таким чином, враховуючи державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 21.10.2015р., положення ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України, Державне підприємство «Донецька залізниця» хоча і не виключене з відповідного Єдиного державного реєстру як юридична особа, але з 21.10.2015р. право господарського відання щодо його майна (у тому числі щодо рухомого складу, відповідної інфраструктури тощо) перейшло до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у розумінні ч.1 ст.136 Господарського кодексу України.

Відтак, Відповідач 2 - Державне підприємство «Донецька залізниця» починаючи з 21.10.2015р. об’єктивно не могло надавати послуги з перевезення вантажів як на підконтрольній так і на непідконтрольній українській владі території Донецької та Луганської областей, а отже з означеної дати залізницею – перевізником вантажу, у тому числі по території, де проводиться АТО, є відповідний структурний підрозділ Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», у даному випадку Регіональна філія «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (Відповідач 1).

Опосередкованим підтвердженням передачі усього майна Державного підприємства «Донецька залізниця», в тому числі й того, що знаходиться на тимчасово неконтрольованій українською владою території, у господарське відання Публічного акціонерного товариства «Українська залізниці» є також Постанова Кабінету Міністрів України №977 від 25.11.2015р., якою до ст.62 Статуту залізниць України були внесені зміни, зокрема зазначено в абз.3, що на період проведення антитерористичної операції плата за перевезення вантажів із станцій відправлення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», розташованих на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, вноситься на станціях призначення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що розташовані на іншій території України.

Таким чином судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що перевізником вантажу у вагоні №52585163 за залізничною накладною №53020137 є саме Відповідач 1 - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а не Відповідач 2 – Державне підприємство «Донецька залізниця», що зумовило правомірну відмову у задоволенні позовних вимог до останнього.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.26 Закону України «Про залізничний транспорт», що кореспондується зі ст.129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів посвідчуються актами.

З відомостей, які містяться в накладній №53020137 вбачається, що вантаж завантажено у вагони Відправником на станції відправлення залізницею без будь-яких зауважень до стану вантажу та вагонів, що свідчить про виконання Відправником вимог абз.4 п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000р.

При цьому, як вірно було зазначено місцевим господарським судом, п.3.5. Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України №04-5/225 від 29.09.2008р. передбачає, що підставою для покладення на залізницю відповідальності за втрату вантажу за позовом Вантажоодержувача (Вантажовідправника) є квитанція про приймання вантажу до перевезення, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий залізницею до перевезення. Якщо Вантажоодержувач не має можливості пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку станції відправлення про прийняття його до перевезення з відміткою станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення залізниці від видачі зазначеної довідки або від вчинення відмітки про неприбуття вантажу доказами у вирішенні спору щодо відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема, документи, які підтверджують надіслання залізниці запиту про необхідність видачі довідки або оскарження до Дирекції залізничних перевезень відмови станції призначення від вчинення відмітки про неприбуття вантажу. Ці докази додаються до претензії або позовної заяви.

Так, наявна в матеріалах справи накладна №53020137 від 27.03.2016р. на вагон №52585163 містить відмітку станції призначення: «Станом на 13.09.2016р. даний вагон на станції Авдіївка не прибув». Окрім того, листами №071/05/1322-6477 від 31.10.2016р. та №07-1/05/1300 від 27.10.2016р. Позивач звертався до Відповідача 1 з проханням надати довідку про втрату вантажу у процесі перевезення.

Відповідно до ст.117 Статуту залізниць України відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки (30.03.2016р. у даному випадку), а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Якщо вантаж прибув з перевищенням зазначених термінів, одержувач зобов'язаний прийняти його і повернути суму, отриману від залізниці за втрату вантажу. У разі, коли вантаж прибув у частково пошкодженому стані, зазначена сума зменшується з урахуванням збитку, визначеного порядком, зазначеним у ст.114 цього Статуту.

Згідно зі ст.ст.114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за втрату чи недостачу, у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд зазначає, що Відповідач 1 не мав жодних правових підстав для ухилення від відповідальності, передбаченої п.114 Статуту залізниць України.

В свою чергу, судом першої інстанції, враховую приписи ст.117 Статуту залізниць України, було вірно визначено, що вугільний концентрат прийнятий залізницею до перевезення за залізничною накладною №53020137 у вагоні №52585163 вважається втраченим з 30.04.2016р. (30.03.2016р. (термін доставки) + 30 діб)

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання Скаржника на ст.111 Статуту залізниць України є безпідставним, оскільки ототожнення пожежі зі стихійним лихом в розглядуваному випадку у відповідності зі ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України матеріалами справи не доведено було.

Окрім того, беручи до уваги доведеність матеріалами справи факту втрати вантажу, що також Скаржником не заперечується, а також викладені вище висновки суду щодо здійснення перевезення вантажу (вугільного концентрату у вагоні №52585163 масою 70000кг) саме в рамках правовідносин з Відповідачем 1, обумовлює безпідставність доводів останнього з вказівкою на ст.129 Статуту залізниць України.

Всі інші доводи апеляційної скарги також відхиляються колегією суддів, оскільки не спростовують встановлених матеріалами справи обставин та не впливають на правильність прийняття рішення про справі.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме стягнення збитків за втрачений вантаж в розмірі 111538,35грн. лише з Відповідача 1, є правомірним, враховуючи, що відповідальність за втрату прийнятого до перевезення вантажу залізниця (в даному випадку Відповідач 1) несе в розмірі фактично заподіяної шкоди, яка Позивачем згідно розрахунку позовних вимог (а.с.34) була встановлена вірно (з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 1% маси, зазначеної в перевізному документі)

Таким чином, оскільки будь-яких інших підстав, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Відповідача 1 залишається без задоволення, а переглядуване рішення без змін, що за змістом ст.49 вказаного Кодексу має наслідком віднесення на рахунок Скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Красний Лиман Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. (повний текст підписано 25.09.2017р.) у справі №905/2841/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 19.09.2017р. (повний текст підписано 25.09.2017р.) у справі №905/2841/16 залишити без змін.

3. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Д.О. Попков

Судді: І. В. Зубченко

ОСОБА_3

Надрук. 6 примірників: 1-3 - сторонам, 4-Третій особі, 5-у справу, 6- ГСДО