Рішення № 70448706, 20.11.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2017 р.Справа № 922/2978/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом Державне Публічне АТ "НАК "Украгролізинг", м.Київ до Луганський національний аграрний університет, третя особа - Державна казначейська служба України про стягнення коштів за участю представників:

позивача ОСОБА_1 за дов. №14/20-51-17 від 27.03.2017 р.,

відповідача ОСОБА_2 за дов. б/н від 06.03.2017 р.,

третьої особи не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (надалі позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача Луганського національного аграрного університету про стягнення 337168,62 грн. суми лізингових платежів, 36767,71 грн. пені, 27726,82 грн. інфляційних, 6547,92 грн. 3% річних. Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору фінансового лізингу №12-12-18 стз-пл/149 від 17.05.2012 р. в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів.

Ухвалою суду від 06.09.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. За клопотанням позивача розгляд справи здійснюється з фіксуванням за допомого технічних засобів ДП «Діловодство спеціалізованого суду», носій CD-R с/н CICX-10443.

Ухвалою від 17.10.2017 р. до участі у справі було залучено Державну казначейську службу України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. За клопотанням представника позивача було продовжено строк вирішення спору по справі поза межами двох місячного строку на 15 днів до 20.11.2017 р. включно.

17.11.2017 р. через канцелярію господарського суду від Державної казначейської служби України надійшла інформація (вх. №37918) щодо направлення Головному управлінню Державної казначейської служби України у Луганській області ухвали господарського суду Харківської області від 30.10.2017 р. по справі №922/2978/17 для надання відповіді по порушеним питанням.

Від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх. 37244 від 13.11.2017 р.) на відзив відповідача, в яких позивач заперечує проти доводів відповідача та просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В призначеному судовому засіданні представник позивача повністю підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги вищевикладене та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.

Між Державним публічним акціонерним товариство «Національна акціонерна компанія «УКРАГРОЛІЗИНГ» (лізингодавець) та Луганським національним аграрним університетом (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №12-12-18 стз-пл/149 від 17.05.2012 р. (надалі Договір), за умовами якого лізингодавець передав лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмети лізингу, які були набуті ним у власність у постачальників, самостійно обраних лізингоодержувачем, та визначених у додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», що є специфікацією предметів лізингу, а останній зобовязаний сплачувати йому за це лізингові платежі на умовах укладеного Договору.

Відповідно до Акту приймання-передачі №6 від 26.06.2012 р. позивач передав у користування відповідачу ОСОБА_3 Horsh Агро-Союз ATD-9.35 зав. №1151080202 (предмет лізингу), загальною вартістю 1235729,00 грн., строком на 5 років.

За користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі (п.4.1 Договору), що включають:

- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15% його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині комісії за організацію поставки предмета лізингу;

- комісію за організацію поставки предмета лізингу в розмірі 7% (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

- відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства;

- комісію за супроводження договору в розмірі 7% річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п. 4.3 Договору черговість сплати лізингових платежів кратна 6 місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акту. Перший лізинговий платіж сплачується через 6 місяців з дати підписання Акту, подальші платежі через кожні 6 місяців відповідно до графіку сплати лізингових платежів.

Лізингоодержувач зобовязаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів» (п.4.4 Договору).

В порушення ч. 1 ст. 530 ЦК України та п.3.4.3 Договору відповідач не здійснював оплату, відповідно до додатків №2, №4 до Договору, чергових лізингових платежів, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 28.08.2017 р. склала 337168,62 грн. (лізингові платежі №8-10).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За положеннями статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За приписами частини першої статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобовязання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За результатами дослідження наданих доказів судом встановлено, що відповідачем було порушено зобовязання з оплати наступних чергових платежів за Договором фінансового лізингу (відповідно до графіку сплати лізингових платежів, а.с. 21):

- платіж №8 на суму 116065,85 грн.,

- платіж №9 на суму 112389,56 грн.,

- платіж №10 на суму 108713,21 грн.

Вказане не спростовано відповідачем та не заперечується останнім. До суду не надано доказів належного виконання зобовязання в цій частині або відсутності підстав для його виконання.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1. Постанови ПВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, позивачем було нараховано на заборгованість відповідача 27726,82 грн. інфляційних втрат і 6547,92 грн. 3% річних. Перевіривши надані розрахунки, суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було нараховано 36767,71 грн. пені за порушення строків виконання зобовязання (відповідно до п. 7.1, 7.7 Договору). Розглядаючи вказану вимогу суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

В п. 7.7 укладеного Договору сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобовязань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобовязання у повному обсязі. Строк позовної давності за цим Договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, трьох процентів річних та індексу інфляції становить 10 років.

В той же час, 14.04.2014 року Президентом України винесено Указ "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження цілісності України".

Згідно з преамбулою Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", на виконання тимчасово переміщеними вищими навчальними закладами, тимчасово переміщеними науковими установами кредитних та інших договірних зобовязань (крім договорів про надання освітніх послуг), які виникли до переміщення на підконтрольну українській владі територію у звязку із проведенням антитерористичної операції, запроваджується мораторій на період проведення антитерористичної операції. На час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, тимчасово переміщених наукових установ із зобовязань за кредитними та іншими договорами (крім договорів про надання освітніх послуг), що не припинилися, з дня опублікування наказу про зміну їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Тимчасово переміщений вищий навчальний заклад, тимчасово переміщена наукова установа не несуть відповідальності за зобовязаннями, укладеними від їх імені на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з дня опублікування наказу про зміну їх місцезнаходження центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Отже, законодавець тимчасово обмежив до моменту завершення антитерористичної операції право позивача на нарахування пені та/або штрафів на суму основного боргу тимчасово переміщених вищих навчальних закладів, що виключає можливість задоволення заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені у розмірі 36767,71 грн.

Враховуючи зазначені положення діючого законодавства України, встановлені обставини, наявність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості, відсотків річних та інфляційних втрат, суд задовольняє вимоги позивача у цій частині.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору в розмірі 5571,65 грн.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Луганського Національного Аграрного Університету (61002, Харківська обл., місто Харків, Київський район, ВУЛИЦЯ АЛЧЕВСЬКИХ, будинок 44, ідентифікаційний код особи 00493669) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «УКРАГРОЛІЗИНГ» (01601, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ МЕЧНИКОВА, будинок 16 А, ідентифікаційний код особи 30401456) 337168,62 грн. суму лізингових платежів, 27726,82 грн. інфляційних втрат, 6547,92 грн. 3% річних та 5571,65 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.11.2017 р.

Суддя ОСОБА_4