Рішення № 70448003, 14.11.2017, Господарський суд м. Києва

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/15917/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС», м. Дніпро,

до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», м. Київ, і

товариства з обмеженою відповідальністю «Савейна», м. Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство фінансів України, м. Київ, та Національний банк України, м. Київ,

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги,

за участю представників:

позивача - Книшенка Е М. (посвідчення від 12.10.2004 № 0944);

відповідача-1 - Каракоці О.Р. (довіреність від 23.08.2017 № 8220-К-Н-О);

відповідача-2 та третіх осіб - не з'явилися;

вільний слухач - ОСОБА_3 (посвідчення водія від 19.11.2013 серія НОМЕР_1).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» (далі - ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - Банк) і товариства з обмеженою відповідальністю «Савейна» (далі - ТОВ «Савейна») про визнання права за ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» вимагати від ТОВ «Савейна» сплатити суму боргу за кредитним договором від 15.05.2012 №4С12143И (далі - Кредитний договір) у сумі 477 694 163,54 грн., який був сплачений Банку поручителем за боржника; визнання відсутнім у Банка права вимагати від ТОВ «Савейна» сплати суми боргу за Кредитним договорами у сумі 477 694 163,54 грн., який був сплачений Банку поручителем за боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 було порушено провадження у справі №910/15917/17; призначено судовий розгляд на 10.10.2017; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Міністерство фінансів України та Національного банку України (далі - НБУ).

03.10.2017 позивач подав суду заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

НБУ 09.10.2017 подав суду письмові пояснення на виконання ухвали про порушення провадження у справі.

Позивач 10.10.2017 подав суду письмові пояснення на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі.

10.10.2017 Банк подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 розгляд справи відкладено на 14.11.2017.

13.11.2017 позивач подав суду клопотання про витребування доказів, а саме інформацію у Банку про те: яка саме сума боргу ТОВ «Савейна» за Кредитним договором існувала станом на 24.10.2016; яка сума боргу ТОВ «Савейна» за Кредитним договором погашена позивачем 25.10.2016; чи існує заборгованість ТОВ «Савейна» за Кредитним договором перед Банком на теперішній час.

Представник позивача у судовому засіданні 14.11.2017 підтримав вказане клопотання та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що заявник не звертався за отриманням такої інформації до Банка.

Відповідно до частин першої та другої статті 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд визнав клопотання позивача щодо витребування доказів необґрунтованим, оформленим з порушенням вимог статті 38 ГПК України та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не довів необхідності вказаних документів, як доказів у даній справі та обставин, які перешкоджають їх наданню самим позивачем.

Так, позивачем не подано документального підтвердження того, що він звертався до Банку про витребування такої інформації, а відповідач-1 відмовився від її надання.

Крім того, на питання яка сума боргу ТОВ «Савейна» за Кредитним договором була погашена позивачем 25.10.2016 має можливість надати інформацію і сам позивач.

14.11.2017 відповідач-1 подав суду подав клопотання про припинення провадження у справі.

Представник позивача заперечував проти задоволення вказаного клопотання та припинення провадження у справі.

Суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі, виходячи з такого.

Банк мотивує клопотання тим, що:

- позовні вимоги про визнання за позивачем права вимоги на сплату грошового зобов'язання та визнання погашеним зобов'язання є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення;

- юридичні факти можуть встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне;

- категорія спорів щодо встановлення певних юридичних факті у правовідносинах між юридичними особами не підвідомча господарським судам.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно із частиною першою статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів;4 1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю);5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство; 9) справи у спорах, підвідомчих господарським судам, щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» заявлено позов про визнання права із викладенням мотивів і обставин з посиланням на укладення договору поруки, а тому вказаний спір є підвідомчим господарському суду, підстав для припинення провадження у справі немає.

Представник відповідача-1 надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 14.11.2017 надав пояснення по суті спору та позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 14.11.2017 надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

Представники відповідача-2 та третіх осіб у судове засідання 14.11.2017 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином; вимоги ухвал суду не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті такої ухвали та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Крім того, до матеріалів справи долучено конверти з копіями ухвал суду, які повернуті з адреси відповідача-2 з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 14.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи та здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Позивач вказує, що 25.10.2016 ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» (поручитель) та Банком (кредитор) укладено договір поруки №4С12143И/П (далі - Договір поруки), за умовами якого:

- предметом Договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Сайвена» (боржник) своїх зобов'язань за Кредитним договором, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору (пункт 1 Договору поруки);

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору (пункт 2 Договору поруки);

- поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (пункт 3 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору (пункт 4 Договору поруки);

- у випадку невиконання боржником пункту 1 Договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (пункт 5 Договору поруки);

- поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 Договору поруки (пункт 6 Договору поруки);

- у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 Договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у Банку. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату Договору поруки (пункт 7 Договору поруки);

- до поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (пункт 8 Договору поруки);

- у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 Договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за Договором поруки (пункт 9 Договору поруки);

- кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором (пункт 10 Договору поруки);

- Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за Договором поруки (пункт 11 Договору поруки);

- Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банку в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 06.01.2016, укладеної сторонами (пункт 17 Договору поруки);

- Договір поруки складений у необхідній кількості примірників для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу, та вступає в силу з моменту підписання сторонами і скріплення печатками (пункт 18 Договору поруки).

Особами, які підписали вказаний правочин визначено директора ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» ОСОБА_4, який діяв на підставі статуту, та заступником голови правління - керівника бізнесу обслуговування клієнтів Банку ОСОБА_5, яка діяла на підставі довіреності від 06.01.2016 № 26-К-Н-О.

Позивач вказує, що належним чином виконав Договір поруки та сплатив за боржника кредит, а тому є підстави для визнання права ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» вимагати від ТОВ «Савейна» сплати суми боргу за Кредитним договором і визнання відсутнім у Банку права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за Кредитним договором.

Відповідач-1 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на відсутність порушення прав та законних інтересів ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» зі сторони відповідачів і неподання документального підтвердження, викладених у позові обставин.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Разом з тим, позивачем жодним доказом не підтверджено порушення зі сторони відповідачів прав та законних інтересів.

Матеріали справи не містять документального підтвердження того, що: позивач звертався до відповідача-2 з вимогою сплатити грошові кошти у сумі 477 694 163,54 грн., а останній відмовився від цього; Банк звертався до ТОВ «Савейна» з вимогою виконати умови Кредитного договору та/або до ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» з вимогою виконати умови Договору поруки.

Що ж до факту укладення та дійсності Договору поруки, то слід вказати таке.

На вимогу суду сторони не подали суду: оригінал Договору поруки; документального підтвердження наявності повноважень у ОСОБА_5 (довіреність від 06.01.2016 № 26-К-Н-О) на підписання Договору поруки; письмових пояснень щодо виконання сторонами пункту 18 Договору поруки.

Разом з тим, з поданого суду примірника тексту Договору поруки, а саме пункту 17 вбачається, що його укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Банку в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами.

Проте, суду не надано свідоцтва про акредитацію центру сертифікації ключів; атестату відповідності виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, тощо. Крім того, представлений примірник договору поруки без проведення засвідчення (перевірки) ЕЦП в електронному документі і немає висновку АЦСК у письмовій формі, який містить підписи представників АЦСК і завірений печаткою.

Позивачем не доведено, що ЕЦП подані в справі на а.с.20 стосуються договору поруки, оскільки роздруківки тексту договору та ЕЦП містяться на різних аркушах.

Згідно із частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до частини третьої вказаної статті використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналогічним чином вирішує вказане питання і Господарський кодекс України (стаття 181).

З аналізу наведених статей можна дійти висновку, що національне законодавство прирівнює електронні договори до паперових і допускає можливість підписання їх електронним підписом відповідно до спеціального закону.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», у статті 5 якого визначено електронний документ як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Обов'язковим реквізитом електронного документа визначено електронний підпис (стаття 6 названого Закону).

Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» (далі - Закон №852-IV) електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Тобто під електронним підписом розуміються різні способи підписання електронного документа: текстовий підпис в електронному документі, цифрове зображення рукописного підпису, секретний код, пароль та інше.

Проте, Закон №852-IV регулює питання підписання електронних документів саме електронним цифровим підписом.

Відповідно до Закону №852-IV особа, що бажає використовувати електронний цифровий підпис, має отримати посилений сертифікат ключа електронного цифрового підпису в українському акредитованому центрі сертифікації ключів.

Таким чином, електронною формою договору за чинним законодавством України не може визнаватись звичайне електронне повідомлення чи електронний файл. Обов'язковим реквізитом електронного документа має бути електронний цифровий підпис.

Використання інших видів електронних підписів, крім електронного цифрового, здійснюється у разі наявності у сторін про це попередньої домовленості (стаття 6 Закону).

При цьому, відповідно до частини третьої статті 207 ЦК України в укладеному сторонами договорі мають міститись зразки електронного підпису.

За відсутності такого договору використання інших електронних підписів, крім електронного цифрового, матиме наслідком невизнання договору електронним документом і суди, у такому разі, позбавлені можливості розглядати договір як доказ у справі.

Аналіз чинного законодавства України підтверджує можливість використання різних видів електронного підпису. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено застосування в бухгалтерському обліку первинних документів в електронному вигляді за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.3).

Відповідно до пункту 2.4 вказаного Положення серед обов'язкових реквізитів первинного документа визначено особистий чи електронний підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, це може бути як електронний цифровий підпис, так і інші види підпису.

Слід зазначити, що у судовому засіданні 14.11.2017 на питання суду чи дійсно укладався Договір поруки, чи був останній підписано зі сторони Банку електронним цифровим підписом, чи визнався він недійсним та/або неукладеним та чи проводилася службова перевірка щодо факту укладення вказаного правочину, повноважний представник відповідача надав негативну відповідь.

Разом з тим, визнання представником відповідача факту Договору поруки не є підтвердженням укладення правочину за відсутності належним чином оформленого оригіналу в електронній формі або на паперовому носії та відповідно посвідченої копії для долучення до матеріалів справи.

Статтею 1 Закону №852-IV передбачено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до статті 4 Закону №852-IV електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Отже, з наданого в матеріали справи примірника Договору поруки не вбачається можливості ідентифікувати підписувача та підтвердити цілісність вкладеного файлу. Відповідно не можливо встановити хто саме укладав цей електронний документ.

Стаття 5 Закону №852-IV передбачає, що для обміну офіційними електронними документами між відправником та отримувачем повинен бути укладений договір для засвідчення чинності відкритого ключа сертифікатом ключа, сформованим центром сертифікації ключів, а також використовувати електронний цифровий підпис без сертифіката ключа.

Крім того, статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Із матеріалів справи не вбачається укладення такого договору сторонами у справі, як не вбачається і у самому договорі поруки реквізитів визначених у вище зазначених статтях закону.

З урахуванням викладеного, у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття як належного доказу виникнення правовідносин поруки примірника договору поруки представленого позивачем, оскільки такий електронний документ немає і не мав юридичної сили і статусу офіційного документа.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 25.10.2016 у відповідності до Договору поруки, виконав обов'язок боржника (відповідача-2) перед Банком, здійснивши погашення заборгованості у сумі 477 694 163,54 грн., в підтвердження чого подав суду платіжне доручення від 25.10.2016 № 894.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із частинами першою та другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частини першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умовами Договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Згідно із частинами першою та другою статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Позивач зазначає, що згідно із платіжним дорученням від 25.10.2016 №894 відповідачу-1 було перераховано кошти в сумі 477 694 163,54 грн. з призначенням платежу виконання зобов'язань за Кредитним договором згідно Договору поруки.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за Кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за Кредитним договором.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що станом на 25.10.2016 заборгованість ТОВ «Савейна» перед Банком за Кредитним договором становила саме 477 694 163,54 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що за рахунок коштів у сумі 477 694 163,54 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника (відповідача-2) за Кредитним договором, є підстави дійти до висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зі змісту приписів частин першої та другої статті 556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Такий висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

У свою чергу, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Слід зазначити, що представник позивача не пояснив і документально не підтвердив, яким чином ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» визначило, що саме така сума має бути сплачена за боржника.

Зі змісту Договору поруки неможливо встановити суму заборгованість за Кредитним договором.

Водночас, посилаючись на пункт 3 Договору поруки, позивач зазначає що ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» як поручитель було ознайомлене зі змістом Кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Встановлене дає підстави для висновку, що працівниками Банку та ТОВ «ПРОМ ГАРАНТ ПЛЮС» було порушено чинне законодавство України та розкрито банківську таємницю без наявності правових підстав і відповідного дозволу боржника за Кредитним договором; доказів протилежного суду не подано. Жодного доказу того, що ТОВ «Савейна» надавало згоду на розголошення банківської таємниці суду не подано.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Пункту 2.3 Постанови № 18 передбачено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з частиною п'ятою статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 23.11.2017.

Суддя І.Д. Курдельчук