Рішення № 70447996, 20.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017Справа №910/19309/17

За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»про стягнення 8 050,77 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:не з'явився від відповідача: Ніколаєв В.В.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» (надалі - ПАТ «СК «Інгосстрах») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (надалі - ПАТ «СГ «ТАС») про стягнення 8 050,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «СК «Інгосстрах» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №ZRH0CPS-148 200N від 02.09.2014 р. внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Geely, реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Fiat Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким скоєно ДТП, застрахована ПАТ «СГ «ТАС» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0138093, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.11.2017 р.

13.11.2017 р. представник відповідача до канцелярії суду подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу замінених складових, та часткової сплати відповідачем суми страхового відшкодування на користь позивача, заборгованість на заявлену до стягнення суму відсутня.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав витребувані документи та заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.09.2014 р. між ПАТ «СК «Інгосстрах» (страховик) та ТОВ «Автокредит Плюс» (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №ZRH0CPS-148 200N (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Geely, реєстраційний номер НОМЕР_1.

18.03.2015 р. об 11:55 год. в м. Києві на вул. Велика Кільцева, 1 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Geely, реєстраційний номер НОМЕР_1, та транспортного засобу Fiat Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.04.2015 р. у справі №752/4944/15-п, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення.

Відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження (звіту) №1101/03/15 від, складеного 01.04.2015 р. суб'єктом оціночної діяльності - ПП «Екорт», вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля Geely, реєстраційний номер НОМЕР_1, що дорівнює вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, в результаті його пошкодження при ДТП складає 42 407,93 грн.

Страховим актом №И-501 від 10.04.2015 р. позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 18.03.2015 р., страховим випадком та призначив до виплати страхове відшкодування за Договором у розмірі 42 407,93 грн.

13.10.2016 позивачем виплачено на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс» страхове відшкодування в сумі 42 407,93 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1382 від 14.04.2015 р.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для відшкодування відповідачем витрат, які понесені позивачем, в межах ліміту відповідальності страховика.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застраховано ПАТ «СГ «ТАС», то в даному випадку особою, відповідальною за завдані збитки, відповідно положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №АІ/0138093) та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеним у постановах від 22.03.2017 у справах №3-1344гс16, 3-1304гс16.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

При цьому, згідно з висновком автотоварознавчого дослідження (звітом) №1101/03/15 від, складеним 01.04.2015 р. суб'єктом оціночної діяльності - ПП «Екорт», вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля Geely, реєстраційний номер НОМЕР_1, що дорівнює вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, в результаті його пошкодження при ДТП складає 42 407,93 грн.

З вказаного висновку вбачається, що суб'єктом оціночної діяльності був застосований коефіцієнт фізичного зносу у розмірі 0,46 деталей пошкодженого автомобіля, що підлягали заміні під час ремонту.

Аналогічна вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля міститься в акті №107 від 06.04.2015 р. прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), що дорівнює .

Таким чином, нарахування відповідачем коефіцієнту фізичного зносу на замінені деталі пошкодженого автомобіля від даних, що містяться в акті №107 від 06.04.2015 р., є неправомірним, оскільки такий акт повністю відповідає звіту про оцінку КТЗ, в якому коефіцієнт фізичного зносу вже був врахований.

Відтак суд приходить до висновку, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Geely, реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 42 407,93 грн., яка була повністю виплачена застрахованій особі.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Враховуючи визначені полісом №АІ/0138093 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також розмір шкоди, право на вимогу якої перейшло до позивача, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 41 897,93 грн. (42 407,93 грн. - 510,00 грн. франшизи) у строк до моменту звернення ПАТ «СК «Інгосстрах» до суду.

Відповідач частково сплатив на користь позивача вартість страхового відшкодування у розмірі 33 847,16 грн., що підтверджується платіжним дорученням №91103 від 25.05.2016 р.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ «СГ «ТАС» на користь ПАТ «СК «Інгосстрах» суми страхового відшкодування у розмірі 8 050,77 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 65; ідентифікаційний код 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49100, м. Дніпро, узвіз Кодацький, 2; ідентифікаційний код 33248430) суму страхового відшкодування у розмірі 8 050 (вісім тисяч п'ятдесят) грн. 77 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.11.2017.

Суддя В.П. Босий