Рішення № 70447705, 22.11.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2017 Справа № 904/9276/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогоризонт", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", м. Дніпро

про стягнення 100615,50 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: головний бухгалтер ОСОБА_2, довіреність №4 від 21.11.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автогоризонт" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (відповідач) про стягнення 80000,00 грн боргу за непоставлене дизельне пальне, 6531,12 грн інфляційних нарахувань, 14084,38 грн пені, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 51, укладеного між сторонами 23.09.2016.

Дослідивши позовну заяву, суд зазначає, що фактично за її змістом позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача саме передплати за не поповнення та не передачу паливних карток на отримання паливно-мастильних матеріалів у сумі 80000,00 грн, а не боргу, як зазначив останній у прохальній частині позову. А відтак суд наголошує, що юридичною природою цього позову є стягнення передплати у сумі 80000,00 грн, 6531,12 грн інфляційних нарахувань, 14084,38 грн пені за прострочку виконання зобов'язань.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

До суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не повернулося, але з сайту відстеження пересилання поштових відправлень слідує, що з 03.11.2017 до дня судового засідання тривалий час не вручено відправлення.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автогоризонт" (далі позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі відповідач, постачальник) був укладений договір поставки № 51, за умовами п. 1.1 якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари (скетч-карти на дизельне пальне), а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що умови оплати: 100 % попередня оплата протягом одного (1-го) банківського дня з моменту оформлення постачальником рахунку.

Згідно з п. 4.4 договору, після оплати товару на протязі 5-ти робочих днів постачальник зобов'язаний передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбану кількість паливно-мастильних матеріалів, як підтвердження здійснення оплати товару.

Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).

Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (п. 5.2.2. договору).

На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату за пальне на суму 80000,00 грн на підставі рахунку-фактури за № 0089/0001086, що підтверджується платіжним дорученням № 341 від 26.12.2016.

З позовної заяви слідує, що відповідач не попередивши позивача змінив банківські реквізити на оплату товару, в результаті чого останній здійснив 100% попередню оплату на рахунок відповідача за банківськими реквізитами, які були зазначені останнім у п. 4.2 договору та склав податкову накладну за № 216/89 від 26.12.2017 і зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач зауважив, що виявивши помилку, він одразу ж усно попередив про цей факт відповідача, останній в свою чергу запевнив, що ним будуть відпущені талони на дизельне паливо або повернуті перераховані кошти.

Однак, в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, відповідач, після надходження коштів на поточний рахунок, зазначений у договорі, не здійснив передачу паливних карток на отримання паливно-мастильних матеріалів та кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову повністю з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач був зобовязаний поповнити оплачені паливні картки на отримання паливно-мастильних матеріалів, але цього не зробив, - тобто він достеменно обізнаний з приводу того, що термін поповнення паливних карток є таким, що настав.

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про попередню оплату замовником товару, при цьому замовник фактично вчинив такі дії.

Відповідач не заперечив проти надходження від позивача попередньої оплати у визначеній рахунком-фактурою сумі та доказів відсутності на його рахунку цих коштів до суду не надав.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З обставин справи відомо, що відповідач не здійснив поставку позивачу палива та грошові кошти на користь позивача не повернув.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами усного договору (порушення зобовязань).

03.03.2017 відповідач отримав претензію позивача з вимогою повернути кошти, але залишив її без реагування.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обовязку щодо поставки паливно-мастильних матеріалів, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 14084,38 грн за період з 01.01.2017 по 01.09.2017, відносно якої суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені та проаналізувавши приписи вищецитованого чинного законодавства України, зокрема ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку про безпідставність стягнення пені з відповідача за заявлений період. Виходячи з наданих суду первинних документів, за якими перераховувались грошові кошти, прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 04.01.2017, тож пеня має бути нарахована за період з 04.01.2017 по 03.07.2017, але оскільки позивач заявляє початок періоду з 01.01.2017, а суд не вправі вийти за межі позовних вимог, то кінцевою датою шестимісячного періоду її нарахування є 30.06.2017. Таким чином, за розрахунком суду пеня, що підлягає до стягнення з відповідача за період з 04.01.2017 по 30.06.2017 складає 10503,01 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, за приписами ст. 625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати за період січня 2017 року по липень 2017 року включно у сумі 6531,12 грн, розглянувши нарахування яких суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму попередньої оплати є неправомірним та безпідставним.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, за якою обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення попередньої оплати в сумі 80000,00 грн, пені в сумі 10503,01 грн з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні; в решті позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1439,19 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (м. Дніпро, пр-т Слобожанський, буд. 40А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогоризонт" (АДРЕСА_1, кім. 9, 10; ідентифікаційний код 37012005) попередню оплату за непоставлений товар у сумі 80000,00 грн, пеню у сумі 10503,01 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1439,19 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 23.11.2017.

Суддя ОСОБА_3